Читати книгу - "До зір крізь терня, або хочу бути редактором"

двомовні. В Україні в наслідок історичних обставин необхідними у редакторстві є російсько-українські словники (РУСи). По-перше тому, що навіть досвідчені автори під дією двомовности часом можуть ужити неукраїнське слово, яке найвірогідніше буде словом російським, часом польським і рідко ще якимсь. У таких випадках потрібні словники, бо Редактор – людина, і може помилитися, а словник не допустить цього. Наприклад, пише письменник: “Послала йому повітряний поцілунок і з тим пішла”. А словник каже, бо так писала ще Л. Українка, що тут краще вжити поцілунок рукою: “Послала йому поцілунок рукою і з тим пішла”. На жаль однак, РУСи, залишені нам з часів УССР і майже без змін перевидавані сьогодні, відстають від сучасних вимог. Це відставання спричинив намір окупантів злити всі мови Союзу в одну “соловецьку” мову, а також тим, що до укладання словників бралися люди, що були заразом і письменниками і вченими інших напрямків (А. Кримський – арабіст, С. Єфремов – літературознавець), і праця над словниками була для них не першим ділом. А для того, щоб словник був на висоті, треба словникарям нічим не займатися крім словникування.

Отже, Редактор з великої літери має ще одну повинність: заповнювати білі плями наявних словників. Важка повинність, але як кажуть у діяспорі – невідклична.

ДОТОШНИЙ чи ДОСКІПЛИВИЙ?

Слово дотошний – пряме запозичення з мови сусідів. До нього вдаються ті, що пишуть українською мовою, бо їх, очевидно, не задовольняє переклад цього слова у РУСах: тямущий, дійшлий, досвідчений, допитливий, точний, акуратний, пунктуальний, скрупульозний. Жодне з наведених перекладів не віддає змісту, закладеного у слово дотошный. Слів же, які точно передають зміст дотошного, словники не наводять. А такі слова наша мова має. Це доскіпливий і занудний. Слово занудний і Грінченко і словники УССР нехтують, хоч це живе наше слово. Його фіксує Ф. Піскунов у “Словнику живоі, народнеі, письменноі і актовоі мови руських югівщань Россійскоі и Австрійско-Венгерскоі цесаріі” (видання друге, Київ, 1882). Слово ж доскіпливий СУМ пояснює так: “який любить наполегливо, завзято вивідувати що-небудь”. А от як пояснює слово дотошный СРЯ (Словарь русского языка. Москва: Русский язык, 1981): “Настойчиво, придирчиво, пытливо вникающий в каждую мелочь”. Чи ж не те саме?

ПОЖУХЛИЙ чи ВИБЛЯКЛИЙ?

Подібне сталося і з поширенням сусідського слова пожухлий в україномовних творах. Рекомендації словників не задовольняють авторів. Словники рекомендують як український відповідник до пожухлого слова померхлий, потемнілий, полинялий. Але сказати померхла (потемніла, полиняла) трава жоден хоч трохи підкутий письменник не скаже. Тому й уживають у творах пару пожухла трава (пожухле листя). Словники ж передруковують один одного, почавши від РУСу А. Кримського, де пожухнуть і жухнуть пояснено не повністю. А ми маємо чудові відповідники і до жухнуть і до пожухлий. Пише Яків Щоголів: “Паростки… блякнули і жовкли”. “Блякнути – каже СУМ – втрачати свіжість, в’янути, прив’ядати”. А СРЯ пояснює жухнуть (про траву, листя) так: “Утрачивать свежесть, сохнуть”. Отже, жухнуть (про траву) – це блякнути, а пожухнуть – виблякти, поблякнути. Звідси пожухлий – це вибляклий.

ШВИДКОПСУВНИЙ чи СКОРОГНИЛИЙ?

Деякі рекомендації словників інакше як карикатурними не назвеш. Російське слово скоропортящийся усі словники, видані під маркою АН УССР, а тепер НАН України, перекладають як швидкопсувний. Навряд чи треба переконувати читачів, що це штучне слово, у живому спілкуванні просто карикатурне своїм епігонством – рабським повторенням первотвору. А наша ж мова знає вдалі рішення для таких закрутистих форм. Замість скороспіючий ми кажемо скороспілий, і цю форму повторює російське слово скороспелый. А ще ми кажемо низькорослий (низькоросла рослинність), що можна розуміти як низькоростучий. То чому не вжити цю модель і до слова швидкопсувний? Чи ж форма скорогнилий буде незрозуміла й викликатиме заперечення?

НАСМІЛЮСЬ ДОПОВІСТИ чи ЗГОЛОШУЮ З ЛАСКИ ВАШОЇ?

Хто з нас не читав “Пригод бравого солдата Швейка” Гашека? Навряд чи знайдеться такий нечитайло. У цім творі автор вживає багато різних гумористичних засобів, і серед них часте повторюване Швейком звертання до офіцерів “Насмілюсь доповісти…”. Саме це звертання уже несе в собі гумористичний заряд, який потім підсилює самий рапорт. Твір Гашека у нас – це переклад з чеської мови, але фразу “Насмілюсь доповісти…” перекладено не з чеської мови, а з російського перекладу “Пригод”. Перекладачі пішли за словниками. Чесько-українських не було, тож брали чесько-російські, а тоді російсько-українські. І з того перекладацтва виходило, що Швейк по-нашому говорив скалькованою з російщини мовою. А якраз тут, бо це гумор, треба відійти від кальки і шукати інших засобів передачі змісту. Форма може бути іншою, а зміст той самий. У чеській мові доповідати має форму hlásiti – дуже близьку до нашого зголошувати. Тому, формою, яка зберігала б зміст і кольорит чеського виразу, буде форма “Зголошую з ласки Вашої…” Слова з ласки Вашої “опосередковано” (як кажуть учені мужі замість непрямо) відповідають дієслову насмілюсь. Читаємо у Грінченка: “Робив те, що з ласки Вашої звеліли”. А слово ж насмілюсь несе в собі подібний підтекст – далі підкреслено: “насмілюсь, сподіваючись на Вашу ласкаву згоду (або Вашу ласку)”. Ці міркування навернули мене на думку запропонувати такий чесько-український гібрид для перекладу крилатого виразу, обіграного Гашеком: “Зголошую з ласки Вашої…”.

* * *

Тема цікава, і є ще пари визивно чи зачіпкувато, підмога чи підпертя, які варто було б оглянути зусебіч, але для обдумування, схвалення чи заперечення наведених прикладів цілком досить. Тож, добраніч!

30. ЛЮДЕЙ СЛУХАЙ, А СВІЙ РОЗУМ МАЙ