Читати книгу - "Оцеола, вождь семінолів"

О tempora, о mores![36]

Уся промова була сумішшю хитрих висловів і прихованих погроз, висловлених то прохальним тоном, то зарозуміло і зухвало. Це було геть нерозважливо. У кожному разі агент перегинав палицю.

Сам він не виявляв ворожості до семінолів. Він обурювався тільки на тих вождів, які висловилися проти його планів. Одного з них агент просто ненавидів. Проте головною метою, яка надихала його, було бажання якнайкраще виконати доручення, покладене на нього урядом, і в такий спосіб завоювати авторитет і славу досвідченого дипломата. На цей вівтар він був готовий, як і більшість інших державних чиновників, принести в жертву свою особисту незалежність, свободу переконань і честь. Річ не в тому, щоб обов’язково служити королю. Поставте замість «короля» слово «конгрес», і ось перед вами девіз нашого агента!

Однак промова мала певний ефект і вплинула на слабких та нерішучих. Умови життя на нових землях здалися їм принадними, особливо в порівнянні зі страхітливою перспективою, яка чекала на них тут. А це означало, що картина, яку змалював агент, таки справила на декого враження.

Коли пролунав заклик до війни, семіноли посіяли надто мало зерна, пропустивши зручний час для сівби. З того не буде доброго врожаю – не буде ні маїсу, ні рису, ні батату. І ось уже проявлялися наслідки такої непередбачливості. Уже тепер семіноли збирали коріння китайської шипшини[37] і жолуді. А що ж буде взимку? Не дивно, що на обличчях індіанців я помітив страх. Навіть вожді-патріоти, здається, занепокоїлися за результат ради.

Однак вони не втрачали самовладання. Після короткої паузи слово взяв Гойтл-Меті, один із найзапекліших противників переселення. У таких ситуаціях індіанці не дотримуються черговості виступів по старшинству. У кожного племені є свої визнані оратори, яким зазвичай дозволяється висловити думки і почуття за всіх інших.

Тут був і верховний вождь Онопа. Він сидів у центрі кола, і на голові його красувалася британська корона – пам’ять про американську революцію[38]. Але Онопа не був вправний у красномовстві і відмовився від свого права, надавши слово своєму зятю Гойтл-Меті, якого вважали не лише мудрим радником і хоробрим воїном, а й найкращим оратором серед семінолів. Він був «прем’єр-міністром» у Онопи, а запозичуючи порівняння з античної епохи, його можна було б назвати Одіссеєм свого народу. Це був високий, худорлявий, смаглявий чоловік з різкими, орлиними рисами і трохи зловісним виразом обличчя.

Гойтл-Меті походив не з племені семінолів і вважав себе нащадком одного з тих давніх племен, які населяли Флориду ще в ранню епоху іспанського панування. Можливо, він належав до племені ямасі – підтвердженням того могла бути його смаглява шкіра. Про ораторський хист Гойтл-Меті можна судити з його промови. Він заявив:

– За угодою в Моултрі ми маємо право мирно жити на землі, яка визнана нашою власністю двадцять років тому. Усі спірні питання були залагоджені, і нас запевнили, що ми вмиратимемо природною смертю, а не від насильства, яке чинять білі люди. Не блискавка має розколоти і погубити дерево, а холод старості висушити в ньому життєві соки, і тоді листя зів’яне і облетить, а гілки відпадуть від мертвого, струхлого стовбура.

Згодом рада в Оклавасі послала наших виборних, аби ті лише оглянули землю, куди нас хочуть переселити, і потім розповіли про неї народу. Ми дали згоду і пройшлися по цій землі. Вона приносить запашні та смачні плоди, повітря в ній здорове, але вона оточена злими і ворожими сусідами, а плоди поганого сусідства – це війна і пожежі. Кров безчестить землю, а вогонь висушує джерела. Індіанці з племені пауні вкрали у нас кілька коней, і нам довелося тягнути свої в’юки на спині. Ви хочете поселити нас серед поганих індіанців, які ніколи не дадуть нам спокою.

Коли оглядали землі, ми нічого не сказали, але агенти Сполучених Штатів змусили нас підписати папір, і тепер ви говорите, що в ньому висловлено наше бажання переселитися! А ми тільки заявили, що земля подобається нам, але вирішувати повинен народ. На більше ми не були уповноважені.

Ваша мова прекрасна, але мій народ не може зараз сказати, що він буде переселятися. Одні думають так, а інші інакше, і треба дати людям час, щоб поміркувати. Наш народ не може піти, він не хоче йти! Якщо їхні вуста говорять «так», то їхні серця волають «ні» і називають їх брехунами. Нам не треба чужих земель. Навіщо вони нам? Ми любимо нашу рідну землю, тут ми щасливі! Якщо ми раптом відірвемо наші серця від землі, з якою ми зріднилися, то обірвуться струни нашого серця. Тому ми не можемо погодитися на переселення, ми не підемо!

Після Гойтл-Меті виступив один із вождів партії, що стояла за переселення. Це був Оматла, один із наймогутніших вождів племені, якого підозрювали в тому, що він вступив у таємну згоду з агентом. Промова його була спокійною, і він радив своїм червоношкірим братам не чинити жодних перешкод, а повестися чесно і погодитися з умовами Оклаваського договору.

Одразу впадало в око, що цей вождь перебував під чужим впливом. Та він, мабуть, боявся відкрито стати на бік урядового агента, побоюючись помсти патріотів. Коли він підвівся і почав промову, воїни-патріоти несхвально дивилися на нього, а їхні вожді (Арпіукі, Коа-гаджо та інші) часто перебивали його. У тому ж дусі, але сміливіше висловився Луста Гадж (Чорна Глина). Він не сказав нічого нового, але трохи підбадьорив партію зрадників і заспокоїв агента, який уже явно хвилювався.

За ним піднявся Голато-міко, індіанець із м’якими манерами джентльмена, один із найбільш шанованих вождів. Він був недужий, і тому, попри сподівання, його промова мала досить мирний характер – адже він зажив слави рішучого противника переселення.

– Сьогодні ми тут зібралися, щоб порадитися, – почав він. – Усі ми