read-books.club » Сучасна проза » Новини 📚 - Українською

Читати книгу - "Новини"

178
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Новини" автора Андрій Любомирович Войницький. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 30 31 32 ... 130
Перейти на сторінку:
Наташу, чи це зробив Саша. Саша розважається на свободі, а за вбивство дівчини з впливової родини хтось має відповісти.

Прокурор прочистив горлянку і оголосив нутряним підбаском:

— Я прошу суд зачитати показання підсудного Захарченка від 19 квітня 200... року, том десятий, лист справи двадцять шість...

«Вегас»
(другий візит)
1

італік не дивиться нічого, крім новин. Всю іншу програму телепередач він називає «пронос», а новини дивиться всі — харківські, українські, російські, «NBC» (робить вигляд, що розуміє англійську). Він знає прізвища телеведучих. Звучить «Алла Мазур», і його очі наливаються ртуттю. Мені здається, що в цей момент у нього реально встає.

Віталік і сам колись мав відношення до індустрії новин, бо пропрацював років зо два оператором на харківському «Сьомому каналі». Він оцінює новини за якістю «синхрону» і «отраженкі», постійно підкреслюючи, що судить із позиції професіонала. Він взагалі любить підкреслювати власний професіоналізм у всіх без винятку питаннях.

Незважаючи на те що він майже мій колега, я не відчуваю до нього бодай дрібної симпатії. Він начебто не гладкий, але займає так багато місця на дивані, що це дратує. Мимоволі виникає думка, що така людина не мала б займати стільки місця. Дратують його вороні кучері, через які з’являється думка, що така людина не мала б відпускати немите волосся до плечей, особливо якщо воно так кучерявиться. Дратує його манера повчати всіх. «Єврей-фізкультурник» — презирливо відзивається про нього Саша.

На балконі заскладовано кілька здоровенних поліетиленових лантухів, щільно набитих порожніми дволітровими баклажками з-під дешевого пива. Але в кімнаті — еспандер на чотири пружини і дві гантелі на дванадцять кіло кожна. Як це в ньому поєднується? Здається: ось, спивається людина перед телевізором, але ж ні — тримає себе у формі і навіть не товстішає. І це також нестерпно дратує.

У квартирі прибрано. На кухні чистенько, але в цілому незатишно: одразу видно, що це кухня дорослого чоловіка, який бачить жінку лише по телевізору, і то у випуску новин. Ми з Віталіком сидимо на дивані, на якому Віталік займає занадто багато місця, а Саша, наче султан, розсівся у кріслі навпроти. Я розглядаю книжкову полицю Віталіка: там книжки з історії і столярної справи, але нічого пов’язаного із журналістикою. І це знову ж таки дратує! Він же оператор, поціновувач новин! До чого тут книжки з історії, не кажучи вже про столярну справу?

— Та ладно, перемикай,— Саша «залічує» конусоподібний косяк з гідропонікою, такий величенький, що навіть сам Снуп Дог[2], розчулившись, поцілував би його у лоба.— Задовбали!

— Там пронос,— відгукується Віталік з дратуючою впевненістю.

Звідки ти знаєш, дебіл, думаю я, пронос там чи щось вартісне?

На екрані закопчені лівійські повстанці штурмують нудну сіру будівлю, гатячи по вікнах з базук. Кадр змінюється, і один із повстанців, що тримає в обіймах автомат Калашникова, сидячи в пошарпаному джипі серед пустелі, блискає на нас масним оком, запрошуючи до пригод. Віталік дивиться уважно, ніби боїться прогавити бодай промінчик північноафриканського сонця, що відбивається від піску.

— Та ладно тобі,— каже Саша.— Вісімдесят п’ять каналів! Є ж щось норм! Включи міксфайт. Або про тварин. Люблю про тварин, про дельфінів, наприклад.

— Дельфін — це риба,— повчально вирікає Віталік.

— Риба — це ти! — миттєво сатаніє Саша.— Дельфін — це, бля, ссавець! За одного дельфіна я б віддав трьох таких, як ти!

— Віддавай вже косяк! — нахабніє у відповідь Віталік.

Я стомився від їхньої балаканини. Схопив пульт і почав клацати сам. На екрані з’явилася «Санта-Барбара», майже чверть якої передивилася свого часу моя бабуся. Забронзовілий Сі-Сі Кепфел вже котру серію поспіль лежав у комі.

— Ну! — вигукнув Віталік тріумфально.— Я ж казав!

Я пішов далі. Реклама, фітнес, серіал, нові диво-ножі з шаленою знижкою, тупе шоу MTV... Нарешті я знайшов якийсь канал, де крутили «Місце зустрічі змінити неможна». Пружний Глєб Жеглов у тертій шкірянці походжав кабінетом.

— Дев’яносто п’ять відсотків чого завгодно — хлам! — глибокодумно виголосив Віталік.

— І тебе теж,— прокоментував Саша.

У відповідь Віталік поглянув на Сашу, як людина, що не зрозуміла жарту і чекає пояснень, але той погляд був проігнорований. Раптом з тумбочки на телевізор стрибнув чорний кіт і взявся діловито вилизувати лапу. Господи, в нього ще й кіт є! Де ж він був раніше? Зазвичай коти відразу себе виявляють, коли приходять гості, а цей, падло, ховався, чекав, щоб отак зненацька стрибнути і всіх налякати.

Саша передав Віталіку косяк,

1 ... 30 31 32 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Новини"