Читати книгу - "Тюті"

просто ненавиджу, бо знаю, яку шкоду вона приносить людям. Хоча мій шеф каже: "Спиртне викликає лагідність безкраю. Алкоголіки стають чулими, як мімоза, вони не мають ворожнечі ані до влади, ані до народних депутатів, ані до Юлі, ані до Ющенка чи Януковича".

Публіка прикидалася, що нічого не чує. Насправді ж, усе чула й бачила. Дівуля зробила паузу, засипала в рота ще одну жменю Божого дару, тобто глоду, пережувала й продовжила свій монолог:

— Скільки цього добра (згребла ще одну жменю) тут у Ботсаду під ногами валяється! — І без будь-якого переходу: — Я, може, моделлю хотіла стати! Батьківський дім продала, щоб стати моделлю! Який же то дім був! У Святошиному... "Дім полковника!", — казали про нього люди. Я і мої батьки — шляхетного походження. Ви, може, і слова такого не знаєте, — якось глибокодумно промовила вона.

Зробила паузу. Стала чухати, ні, скоріше, дряпати набряклі ноги. Вірилося, що дівчина почувала при тому страшенний біль у ногах.

— Воно і видно, що "шляхетного походження", — гигикали студентки, підставляючи юні уходжені личка сонячним променям, ловлячи останнє вересневе тепло.

— Один тільки разок вийшла на подіум оцими ніжками . Дівчина стала загортати холоші штанів. — Ботсадівська публіка робила вигляд, що нічого не бачить і не чує. Але всі бачили й чули. І сімейна пара з "Фактами", і студенточки, не припиняючи хапати засмагу, і стара бабуся, що плела шкарпетки, і компашка з пивом "Оболонь". Пили, заїдали, розмовляли про своє, але все бачили й чули. "Може, й справді, шляхетного роду: бокал на пиво біля неї стоїть порожній, а "Оболоні" не просить. Або гордячка, або, справді, не знає, яке воно на смак те пиво".

— А який же дім був батьківський у Святошиному! Продала, щоб моделлю стати. Один тільки раз і пройшлася подіу-мом оцими ніжками, — вище і вище задираючи холоші широких штанів, — вела далі дівчина. — Господи! А яке відчуття!!! Як квітка до сонця, так моя душа на мить розкрилася у всій красі й розкоші. Я виходила тоді "на поклін" разів п'ять або й шість. Була щаслива, багата, безтурботна і все позувала фотографам. А які на мені хутра були! І ніяких активісток із нині знаменитої організації "ПЕТА". Не вірять. Та ось блуза на мені, подарована Донателою Версаче. Хочеш, подарую? — звернулася вона раптом до однієї зі студенток.

— Ще чого! Вошей твоїх не бачила?!

Ексмодель, ніяк не зреагувавши на образу, — продовжувала сипати прізвищами супермоделей, їхніх бойфрендів, дорогих готелів і курортів, називати відомі світові компанії, не забуваючи згадати про свою участь у рекламних акціях тих компаній.

— Здуріти можна! — Це я сама собі. А решта публіки все ще робила вигляд, що нічого не чує й не бачить, усе, природно, чуючи й бачачи.

Наостанок дівчина театрально встала, відгорнула холоші штанів, застебнула куртку і, на весь Ботсад, голосом диспетчера аеропорта оголосила:

— Голлівудський актор Бред Пітт саме в цю хвилину приземлився у Борисполі! — і підкріпила це повідомлення частівкою:

З-поза гори дим курить, Машина приходить. Кондух двері відчиня І Бред Пітт виходить. А у нього кучері, Вони мене замучили, Чорні брови та глаза Ріжуть мене без ножа...

— Людоньки! Надя Бабкіна у Ботсаду опинилася! — це стара з недов'язаною шкарпеткою. А один іх тих, що з пивом "Оболонь", похвалив:

— Геніально сучка бреше. Дім! А може, вона й справді зі шляхетних? Пива й тари не канючила.

Другий, либонь, з пильніших спостерігачів людської моралі, гарикнув:

— Замовкни, брехло, Трухлява нікчемо! Не заважай людям відпочивати.

— Не брехло, а донька полковника, — внесла ясність дама з порядної сімейної пари.

— Ти ж наче "Факти" читала? — штрикнув її чоловік.

— Ну, то й що?! Хіба я їх вухами читаю?!

— Та ні, я думав, що ти зосереджена тільки на пресі.

— Звичайно, зосереджена, — сердито відказала дружина.

Компанія з пивом розреготалася. А дівчина, що, мабуть, звикла і до образ і до прокльонів, підвелася холодна і незворушна.

— Я зі шляхетного роду. Ідіть собі, тільки не заважайте мені, — і посунула в глибину саду.

Одна українська письменниця писала: "Життя не йде так!.. Воно йде шматками, пасмами, не все однаково барвисте чи однаково чорне; і кінець іншого життя одсовується часом так на далеко, що його наче й нема, чи він зовсім не примітний; бува й так, що в житті зовсім незначної людини видається одна смуга яскрава, палка... та тільки вона й має вартість і для того життя і для світу..."

А може, подумала я, у цієї божевільної і справді була ця яскрава мить, той п'яти — чи шестиразовий "уклін"?!

Допоки я цитувала