Читати книгу - "Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)"

І Наталь дель Дука не тільки підтвердив сказане, він додав щось іще: одяг Вільми Монтезі певний час лежав схований, але потім його знищили з відома родини Монтезі. Відтак дель Дука розкрив ім’я агента поліції, який йому про це розповів. Агента викликали дати показання. Врешті-решт, з огляду на нові свідчення, в повітрі повисло нове звинувачення: не тільки було знищено одяг, але й ті його предмети, які були знайдені на трупі, згодом були замінені з відома родини — аби дати зрозуміти, що Вільма не вийшла прибрана як на побачення.

«Ти також?»

З огляду на таке страшне звинувачення, слідчий наказав зробити аналіз одягу, який зберігався, у певності, що то одяг, знайдений на трупі. Аналіз показав, що вміст виявленого на жакеті хлористого натрію був значно вищий, ніж виявлений на інших предметах одягу. Було зроблено висновок: окрім жакета, жоден з інших предметів не був просякнутий морською водою, хіба що їх випрали чи піддали якомусь іншому процесу, який ліквідував хлористий натрій. Також виявилося, що то зношений одяг, явно попсований і частково поплямлений. Слідчого здивувало, що Вільма Монтезі перед виходом з дому перевдягнулась у негодящу нижню білизну. Тому він знову викликав людей, які бачили труп на пляжі, і запитав їх: «Яким був одяг на трупі Вільми Монтезі?» Усі відповіли однаково. Опис одягу, який бачили на трупі, не збігався з характеристиками одягу, який був тоді у розпорядженні слідчого і досліджений експертами.

Слідчий Сепе висуває гіпотезу, що труп і справді роздягнули і одяг підмінили — за згоди деяких членів родини Монтезі. Римського квестора Северо Політо викликали дати відповідь на це звинувачення. А згодом і на інші.

Колишній квестор Риму Северо Політо почав свій захист зі слів, що ніколи особливо не цікавився справою Монтезі. Слідчий у справі перевірив архіви квестури і знайшов дещо, що спростовувало це твердження: наприклад, копію прес-релізу за підписом Северо Політо, датованого 5 травня 1953 року. У цьому прес-релізі, що так і не був опублікований газетами, квестор говорив: «Новина про сина високопоставленого політичного діяча, якого не назвали, але на якого явно натякнули, є безпідставною».

Того ж 5 травня пресі передали інше комюніке, в якому стверджувалося: «Жодне розслідування, проведене після знаходження трупа, не має достатньої юридичної сили для того, аби змінити результати перших дізнань і констатацій, зроблених правосуддям». То був час, коли з’явилася і відчайдушно обстоювалася гіпотеза, що Вільма Монтезі загинула випадково, коли мила ноги.

Більше доказів

Був ще й інший доказ того, що Северо Політо таки цікавився справою особисто. З’ясувалося, що 15 квітня він відправив шефу поліції доповідну записку, в якій ще раз підтверджував гіпотезу миття ніг. У цій записці не лишалось місця для сумніву у тому, що дівчина вийшла з дому рівно о п’ятій і що її бачили в поїзді, де вона «поводилася як спокійна і цілком нормальна людина». У ній же пояснювалося зникнення деяких предметів одягу: «Дівчина, мабуть, роздягнулася для того, аби зробити кілька кроків у воді, доки та не дійде їй до колін, як звикла це робити в минулому». Слідчий довів, що ця доповідна записка містила три неправдиві твердження: «в минулому» Вільма не знімала спідню білизну, щоб мити ноги: вона це робила в купальному костюмі. І не заходила в море, доки вода не досягне її колін: вона обмежувалася тим, що мила ноги на пляжі. Й останнє: вона не вийшла з дому рівно о п’ятій.

У Мілані?

На цьому етапі слідства викликали журналіста Валеріо Валеріані з «Іль Джорнале д’Італія», аби він посвідчив автентичність інтерв’ю із Северо Політо, опубліковане у згаданій газеті. У цьому інтерв’ю колишній квестор стверджував:

а) після знаходження тіла він особисто взяв на себе керівництво розслідуванням.

б) результат цього розслідування підтвердив гіпотезу про нещасний випадок, засновану на міцних аргументах.

в) Монтезі страждала на екзему на п’ятках, через що вирішила занурити ноги в морську воду.

г) що стосується звинувачень проти П’єро Піччоні, то вони неприйнятні, бо той довів, що в день, коли стались ті події, він був у Мілані.

«Я не знаю цього чоловіка»

Відповідаючи на запитання щодо його стосунків з Уґо Монтаньєю, колишній квестор Політо заявив, що познайомився з цим паном після смерті Вільми Монтезі. Проте, з різних свідчень з’ясувалось, що то була давня дружба. Крім того, колишній квестор не знав одного: у ту пору, коли телефонні дзвінки Монтаньї контролювалися, той мав розмову із тодішнім квестором, яка явно не свідчила про нещодавню дружбу. Той дзвінок був зроблений 3 червня 1953 року, якраз після того, як Монтанью вперше викликали давати показання. У ході розмови Северо Політо сказав Монтаньї (як це буквально викладено у матеріалах справи):

— Ти вільний громадянин і можеш робити те, що хочеш. Ти ж бачиш: сам Помпеї виключив дві речі — питання про наркотики і про квартиру. Побачиш…

І тоді Монтанья, можливо, хитріший, ніж квестор, сказав:

— Гаразд, гаразд. Чи можемо ми зустрітися нині ввечері об одинадцятій? Або ні, зробімо краще так: зустрінемось о дев’ятій і повечеряємо разом.

І Северо Політо відповів:

— Чудово.

Амінь

Слідчий також з’ясував, що у вилученому поліцією зошиті, куди Вільма Монтезі переписала листа, який відіслала своєму нареченому 8 квітня, бракувало кількох аркушів, напевно вирваних після вилучення зошита. Проте встановити, хто вирвав ті аркуші, коли і з якою метою, виявилось неможливо.

Северо Політо не зміг дати жодного пояснення своїм заявам, пов’язаним з перебуванням Піччоні в Мілані. Піччоні не був у Мілані, ба гірше: він ніколи не намагався виправдатись, кажучи, що був у тому місті.

«З таких первинних дій, — мовиться в матеріалах справи, — постали інші: серйозні упущення, фальшиві докази неіснуючих обставин, перекручення існуючих обставин, викривлення обтяжуючих обставин, навмисно створені двозначності — усі спрямовані на те, аби не дати з’ясувати справу і те, як померла Монтезі, а також відвести будь-яку підозру і запобігти будь-якому розслідуванню щодо особи, на яку з першої миті було вказано, як на основного винуватця злочину…»