Читати книгу - "Розкажи все"

АКТ ДРУГИЙ, сцена восьма

Голос Теренса Террі читає далі, тепер як аудіоміст із попередньої сцени: «...моя найкоханіша Кетрін розіб’є всі, до останньої, кістки у своєму спокусливому тілі, а її чарівна голлівудська кров буде розбризкана на половині центру Манхеттена...», а ми знову переходимо до уявного епізоду. Тут гнучкий, ідеалізований Вебстер і міс Кеті стрибають по відкритому оглядовому майданчику на 84-му поверсі Емпайр-Стейт-Білдінґ.

Поза кадром голос Террі читає: «Щоб відсвяткувати піврічний ювілей нашого першого знайомства, я зняв найвище орлине гніздо на казковому острові Манахатта». Він читає вголос: «Там я замовив романтичну вечерю для двох, яку організували Перінос, що знаходяться за 3000 миль звідтам».

У мізансцені ми бачимо накритий на двох столик під білою скатертиною, заставлений кришталевими бокалами, фарфоровим посудом і срібними столовими приборами. Джуліан Елтіндж[190] брязкає по клавішах рояля, який підняли сюди лебідкою для цього вечора. Джуді Холлідей[191] співає пісні з програми Марка Бліцштейна та Марка Коннелі, їй акомпанують Симфонічний оркестр королівського балету Бірмінгема та Мірна Лой[192]. У всіх напрямках блищать вогнями шпилі Нью-Йорка.

Голос Теренса Террі читає: «Були присутні тільки creme de la creme[193] офіціантів й естрадних артистів, і в усіх були мило зав’язані очі, як у шедеврі Еріха фон Штрогейма[194] «Весільний марш», так що нам з Кетрін не доведеться почувати ніяковість, коли ми віддамося нашим тілесним нападам одне на одного».

Щоб підкреслити той факт, що мова тут йде про їх -надцяту сексуальну сцену, гнучка і тонка, знята в нечіткому фокусі міс Кеті і Вебстер спаровуються формально, наче роботи, не дивлячись одне на одного. Закотивши очі під лоба, висунувши язики з ротів, дихаючи наче дикі звірі, пара змінює позицію мовчки, і вологі ляпання їхніх статевих органів погрожують заглушити живу музику.

«Ми займалися коханням під мільярдом зірок і над морем із десяти мільйонів електричних вогнів. Там, між раєм та землею, офіціанти з пов’язками на очах нахиляли пляшки шампанського «Моє» просто у наші жадібні, ненажерливі роти, розбризкуючи іскристе вино на смачні груди Кетрін, у той час, коли я задовольняв і далі її ненажерливі стегна, а неуважні офіціанти скидали один за одним охолоджені сирі устриці у слизький жолоб її королівського горла...»

Розпусна пара спаровується далі. Джеммі Дюранте підходить до мікрофону — на очах у нього пов’язка — і співає «Sentimental Journey».

«Щоб дотриматися мого запланованого подарунка, — провадить коментатор далі, — у ту мить, коли Кетрін ставала дибки, стискалась у petite mort[195] а різні паруючі струмки її жіночих соків каскадами збігали вниз по її скульптурних стегнах, і під такі крещендо зростаючих звуків пристрасті невидима рука ввімкнула розмаїття прожекторів, які омили верхівку вежі. Пекуче світло, яке вилилося на нас, було не звичайного білого кольору — ні, сьогодні воно світилося саме тим відтінком, котрий притаманний безумно фіалковим очам Кетрін...»

Пара робить крок у різні боки й починає неуважно витирати свої мокрі стегна, користуючись серветками, які вони після цього жмакають і кидають на підлогу. Аналогічним чином забруднені тканинні серветки покривають дах, а пара продовжує витиратися бахромою білої скатертини.

«За кілька секунд, — читає Террі, — ми розірвали свій тілесний зв’язок і, знову бездоганно одягнені, сіли серед пишного вбрання, насолоджуючись елегантною ароматною їжею — підсмажені пташенята, яких нам подали на фарфорі з Ліможа, гарнірувані вареною морквою та часником, а також начинена з обох боків печена картопля, або на вибір — маленький овочевий салат під соусом «ранчо» чи плов.

“Вебстер, — сказала Кетрін, — ти дуже мужній самець, і ця велична вежа — єдиний твій фалічний суперник в усьому світі. — І додала з похітливою усмішкою: — І я з радістю пройшла б мільйон сходинок, щоб сісти аж на верхівці обох..”».

На противагу зрілому коментарю за кадром, ідеалізовані міс Кеті та Вебстер просто поглинають їжу, дуже швидко, хлебчуть вино, ножі та виделки дзенькають по тарілках, ковтають так швидко, що відрижка загрожує перекрити музику. Жирними пальцями вони розривають крихітні тільця пташенят, плюють пережовуваними кісточками на вулицю, що далеко внизу. Офіціанти із зав’язаними очима ходять навколо, спотикаючись.

Незважаючи на таку неестетичну поведінку, голос Теренса Террі неуважно читає далі: «Навіть зараз, коли ми з Кетрін встали й підійшли до дуже високого парапету вежі, готуючись підняти бокали з шампанським у тості за це найбільш гламурне місто в світі, численні менш значущі смертні ходили у нас під ногами, не знаючи про щастя, яке існувало у такій височині над їхніми головами. Десь унизу блукали Еліа Казан[196], Артур Трічер та Енн Бакстер, кожен у своєму обмеженому існуванні. Там унизу повільно проходили Вільям Кеніґ, Руді Веллі та Ґрейсі Аллен, які, безсумнівно, вважали, що живуть дуже наповненим життям. Але ні, якщо Мері Майлз Мінтер, Леслі Говард[197] і Біллі Бітцер[198] і справді були такими мудрими та обізнаними, вони б тоді були нами».

Ідеалізовані чоловік і жінка відштовхуються від обіднього столу, хапають бокали й нахиляються до краю будівлі.

«Через непередбачливість, — каже коментатор, — можливо, ми теж були засліплені своїм вищим щастям. «О, Кетрін, — добре пам’ятаю я свої слова, — я так сильно кохаю, кохаю, кохаю тебе!» Повідомляючи їй свою думку не тільки любовним зондом, але й ротом.

Якщо дозволите сказати це — з кожним вдихом кожне слово змішувалося із присмаком її шикарних стегон...»

Просочена світлом зірок, стилізована версія міс Кеті випиває залишки шампанського і передає порожній бокал ідеалізованому Вебстеру. Музики з пов’язками на очах пиляють і далі на своїх скрипках, заступник Вебстера дивиться на годинник і позіхає, прикриваючи рота долонею.

«Під час того яскраво палаючого фіалкового моменту нашого блискучого поклоніння, — читає коментатор, — елегантно взута ніжка Кетрін підсковзнулася на залишках нашої пристрасті. У цю ганебну мить найбільш яскрава зірка людства впала — блискуча комета Галлея з вереском промчала до метушливих тротуарів Західної 34-ї стрит».

Дублер Кетрін покірно знизує своїми ідеальними плечима. Вона скидає обидві туфлі на високих підборах, лізе на поручень і, наче лебідь, пірнає у прірву. Ідеалізований дублер Вебстера дивиться, як вона пірнає, а потім нахиляється, щоб підібрати її туфлі на підборах, і кидає їх слідом за нею.

Голос Террі читає: «Кінець».

АКТ ДРУГИЙ, сцена дев’ята

Пробачте мені,