Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 3"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Петро І вперше масово завіз з Європи освічених у різних галузях знань людей: від військових спеціалістів до фахових істориків. Не будемо перелічувати десятки, тисячі прізвищ цих фахівців. Характерно, що кожен іноземець, заступаючи на державну службу в Московії, давав клятву про нерозголошення державної таємниці і зобов’язувався ніколи не залишати Московську державу.
Послухайте: «Після повернення з Сибіру Міллер… отримав офіційну посаду історіографа… При вступі на службу йому довелося дати… підписку про нерозголошення державної таємниці. Про це повідомляє Шлецер: “Міллер говорив про державні таємниці, які довелося б знати, якщо зайнятися опрацюванням російської історії: але ці таємниці довіряють тільки тому, хто на все життя записується на російську службу… Тоді я ще не знав, що Міллер сам припустився подібної помилки… і позбавив себе… відставки”» [25, с. 78].
Подумайте, шановні читачі: які можуть існувати державні таємниці при «опрацюванні російської історії» давніх часів? У будь–якій цивілізованій європейській країні через 30–50 років розсекречуються всі архіви.
Дуже боїться Російська імперія правди про своє минуле. Смертельно боїться!
25 лютого 1711 року в Кремлі відбулася велична церемонія… В Соборі Петро І урочисто проголосив «священну війну проти ворогів Христових». Перед Московією постало грандіозне завдання: об’єднати всі православні держави під егідою «третього Риму» — Москви. Спочатку передбачалося розгромити Кримське ханство та Оттоманську Порту (Туреччину), приєднати до Московії Молдавію, Валахію (Румунію) та Болгарію, захопити Константинополь, «щоби нащадки поганого Магомета були вигнані до себе на батьківщину, в піски і пустелі аравійські» [80, с. 401–408]. Для здійснення «великого завдання» в червні 1711 року почався знаменитий Прутський похід Петра І. Похід московського царя на Константинополь у 1711 році закінчився повним розгромом і капітуляцією армії, вивішуванням білого прапора.
Петру І від імені Московії довелося підписати Шертну (Клятвену) грамоту кримському ханові. Він вкотре визнав свою васальну залежність від нащадків роду Чингісидів. І, зауважте, Петро І, тріумфально завершивши в 1721 році війну зі Швецією, з диким страхом оминав Кримське ханство і володіння Оттоманської імперії до кінця своїх днів. Цього ж правила дотримувалася і його дружина — імператриця Катерина І. Вони пам’ятали Прутський похід.
Після жорстокої поразки 1711 року, коли кримський хан і візир Порти особисто нагадали московському цареві, що його країна не має абсолютно ніякого права на землі Русі (Козакії), і Петро І погодився з цією незаперечною істиною, зобов’язавшись звільнити всі землі України, перед царем і його найближчим оточенням постало завдання терміново обґрунтувати своє так зване право на спадок Київської Русі.
Ось навіщо, чи то відразу ж в 1711, чи то в 1716 році, за особистим наказом московського царя «знімається копія» так званого Кенігсбергського (Радзивилівського) літопису. Як то кажуть, знадобилося — і «знайшли»!
Не будемо уточнювати, в якому році і чому копію зроблено в Кенігсберзі. Російська Академія наук стверджує, що це відбулося в 1716 році. Академіки—розумні люди, вони чітко усвідомлювали необхідність змістити дату «зняття копії» якомога далі від 1711 року. Інакше «копіювання» перетворювалося на звичайний фарс.
Таким чином з’явилася вказівка Петра І, в якому напрямі проводити фальсифікацію літописів. Саме об’єднанням давнього літописання Київського і Московського князівств обґрунтовувалася єдність слов’янських і фінських земель.
У перші роки початку XVIII століття не мала значення наявність у «копіях» «виразних слідів західноєвропейського впливу; так, ми знайдемо тут… західні середньовічні черевики, західні головні убори та чепчики у жінок; одяг князів (ростово–суздальських. — В. Б.) виглядає як своєрідна західна далматика; жінки часто–густо одягнені в західні… сукні — вузькі в талії, що тягнуться по підлозі, які вони — теж за західною модою — ледь піднімають спереду, щоб не наступити при ході…» [20, с. 2].
Головним було — показати існування літопису. Бо доступ до «копії» — фальшивки Петра І, як і до самого «оригіналу», був закритий.
Однак зверніть увагу: саме Петрова фальшивка стала наріжним каменем усіх так званих «загальноросійських літописних зводів».
І цілком обґрунтовано російський академік О. О. Шахматов зробив висновок стосовно фальсифікації:
«Я заперечую саму можливість того, що Нестор знав літописну оповідь в тому її вигляді, в якому вона дійшла до нас…» [27, с. 64].
Прошу не забувати: жоден російський вчений за попередні сто років не заперечив фундаментальний висновок О. О. Шахматова.
5. У 1736 році несподівано для європейських держав імператриця Анна Іоанівна почала військові дії проти Кримського ханства — васала Оттоманської Порти.
Існував таємний заповіт Петра І про необхідність «зачистити» кримські архівні документи, які бережуть правду про Московію від XIII століття (швидше за все, з часів хана Батия). В них і була остання Клятвена грамота, дана Петром І кримському ханові, та оригінал або копія Акта про капітуляцію армії московитів у 1711 році. Цілком очевидно, що ця причина була дуже вагомою для організації воєнної кампанії з боку Московії. Однак не лише вона.
Ще 22 жовтня 1721 року, «під час урочистої церемонії з приводу Ніштадтського миру, канцлер Г. І. Головкін від імені Сенату звернувся до Петра з проханням… прийняти титул «Батька Вітчизни, Петра Великого, Імператора Всеросійського» [87, с. 395].
Звичайно, Петро І прийняв титул імператора. Московію тим самим указом оголосили Російською імперією, а московитів — росіянами. Все відбулося, як у звичайному анекдоті. Але не все так просто було на міжнародній арені. Європейські країни не бажали визнавати Московію Російською імперією, а московитів — великоросами. Послухаємо самих московитів:
«Про бажаність офіційного визнання нового титулу поставили до відома всіх іноземних послів та резидентів у Петербурзі. Відразу виступила з визнанням тільки Пруссія. Голландія визнала Петра імператором в 1722 році. Данія — в 1723. Щоправда, інших визнань Петро за життя не дочекався… Така картина служила відображенням попередньої тенденції — протидіяти піднесенню Росії» [87, с. 396–397].
Не мали бажання провідні країни Європи — Австрія, Англія, Франція, Польща, Оттоманська Порта, Швеція, Іспанія та інші — визнавати Московію Російською імперією. Навіть більше — Оттоманська імперія і кримський хан, посилаючись на договір про мир 1713 року (укладений після Прутської поразки), вимагали від Московії виведення всіх її військ з території України та виплати данини Кримському ханству.
Відчуття загрози від того,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна Моксель, або Московія. Книга 3», після закриття браузера.
