Читати книгу - "20 000 льє під водою"

class="p1">Зо дві години підводні війська ескортували «Наутилус». Риби бавилися, виставляючи напоказ своє чудернацьке забарвлення, блиск луски і в'юнкість. Мені особливо запам'яталися зеленавий губан, барабулька, помічена подвійною чорною смугою, бичок, білий з фіолетовими плямами на спині і заокругленим хвостом, японська скумбрія, чудова макрель зі срібною головою і голубим тілом, блискучі лазурники, назва яких описує їх якнайкраще, рубчасті спариди з блакитно-жовтим плавцем, смугасті спариди з чорною перев'яззю на хвості, спариди-опоясці, які наче зашнуровані шістьома поперечними смугами, трубкороті, з рильцем у формі флейти, і морські бакаси, окремі з яких сягають метра завдовжки, японська саламандра, з вугре-подібних — мурена, озброєна великими гострими зубами, і один власне вугор, змієподібний, завдовжки шість футів, з маленькими очима і вишкіреними зубами, — усіх і не згадаю, це був величезний калейдоскоп! Просто жива колекція риб Японського і Китайського морів!

Ми не могли намилуватися тим, що бачили, і раділи як діти. Кожен із нас знайшов собі найприємніший спосіб спостереження за рибами: Нед Ленд називав їх, Консель класифікував, а я просто насолоджувався красою їхнього забарвлення, форм і рухів. Раніше мені ще ніколи не випадала нагода спостерігати за такими екзотичними рибами у їх природному середовищі.

Нам було цікаво спостерігати за рибами, а рибам, вочевидь, за нами. Їх приманювало до «Наутилуса» електричне світло. Вони пливли просто до наших ілюмінаторів незчисленними зграями.

Раптом усередині приміщення засвітилося світло. Залізні стулки засунулись, і казкове видиво зникло. Я не хотів повертатися до реальності, але погляд мимовільно вловив інструменти, розвішані на стіні. Стрілка компаса все ще показувала напрямок на північ-північний схід, манометр — тиск у п'ять атмосфер, показник, що точно відповідав глибині п'ятдесят метрів нижче рівня моря, а електричний лаг — швидкість п'ятнадцять миль за годину.

Я сподівався, що ось-ось зайде капітан Немо, але він не з'являвся. Хронометр показував п'яту годину.

Нед Ленд і Консель пішли до своєї каюти, а я — до своєї. Обід вже чекав мене на столі. Меню цього разу було таким: перше блюдо — суп із молодих морських черепах, друге — барвена, яка славиться білою, дещо шаруватою м'якоттю і печінка якої, уміло приготовлена, вважається делікатесом, а ще філе риби з родини окуневих, яке на смак виявилося навіть смачнішим, ніж лососеве м'ясо.

Цілий вечір я читав, писав і роздумував. Коли ж мене почав знемагати сон, я із задоволенням ліг у своє ложе з морської трави і міцно заснув. А «Наутилус» плив собі без перешкод, і йому допомагала швидка течія Чорної ріки.

Розділ п'ятнадцятий

Письмове запрошення

У ніч на 9 листопада я проспав не багато не мало — дванадцять годин! Мабуть, організм вирішив як слід відпочити від надлишку нових вражень. Консель за звичаєм прийшов поцікавитися «як спалося панові професору». Його новий друг, канадець, спав, як дитина, до обідньої пори і ще й не думав прокидатися.

Консель торохтів щось без угаву, засипав мене питаннями, але я ще був сонний, тож майже не слухав його і відповідав невлад. Коли я трохи прочуняв, мені знову стало не до мого славного слуги, — я був стривожений тим, що капітан Немо не приєднався до нас у салоні під час вчорашнього шоу. Я сподівався побачити його сьогодні.

Я встав і зодягнувся у свій новий вісонний[35] одяг. Якість тканини не дуже сподобалася Конселю, котрий звик, що «пан професор» одягається бездоганно. Довелося йому пояснити, що ця тканина виготовлена з міцних шовковистих ниток бісуса, за допомогою яких двостулкові молюски кріпляться до своєї черепашки, так званої «пінни», і розповісти, як багато їх зустрічається біля берегів Середземного моря. Я провів для Конселя короткий екскурс в історію цих ниток. Мій слуга був вражений тим, що екіпаж «Наутилуса» не потребував ані бавовни, ані вовни; він ніяк не міг уявити, що матеріал для одягу забезпечує море!

Зодягнувшись, я відпустив слугу і пішов у салон. Там нікого не було.

Я заходився вивчати конхіологічні скарби, якими рясніли вітрини. Я розглядав гербарії рідкісних морських рослин, які навіть у засушеному стані зберегли яскравість барв. Тут були кільчасті кладостефи, пластинчаті падини, каулерпи, подібні до виноградного листя, пагорбкові каллі-тамніони, ніжні яскраво-червоні цераміуми, тендітні багрові віялоподібні агаріуми та інші водорості, що утворюють густі зарості, в яких ховаються рибки.

За цим заняттям непомітно минув день, але капітан Немо так і не вшанував мене своїм візитом. Залізні стіни вітальні більше не оголяли ілюмінаторів. Хтось, напевне, дбав про те, аби ми, гості чи в'язні судна, не збожеволіли від надлишку вражень.

«Наутилус» тепер притримувався курсу на схід-північний схід і йшов на глибині до шістдесяти метрів зі швидкістю дванадцять миль за годину.

Наступний день минув, як і попередній: ніхто з екіпажу «Наутилуса» не показувався. Щоправда, Нед і Консель, яким швидко набридло відлежувати боки у каюті, більшу частину дня провели зі мною у музеї. Відсутність капітана справляла на них, та й на мене також, гнітюче враження. Можливо, цей дивак чого доброго занедужав? А може, він передумав бути з нами дружелюбним? Це ще гірше!

Але нам було гріх на щось скаржитися, як цілком слушно зауважив Консель, адже ми мали повну свободу у межах судна, нас ситно і смачно годували і не змушували виконувати ніякої важкої роботи, та що там, у нас навіть не було жодних обов'язків! До того ж нас перенесли у підводну реальність і зробили співучасниками навколосвітньої подорожі морськими глибинами, а така нагода випадає далеко не кожному! На що ж було скаржитися? Щодо мене, то я був задоволений з такого несподіваного повороту своєї долі і навіть дякував їй за те, що тоді зі мною відбувалося.

З того таки дня я почав вести записи поточних подій, тому можу відновити усі наші пригоди докладно і достовірно. Здається, я ще не говорив, що папір, який капітан Немо надав мені для ведення записів, був також виготовлений з морських водоростей! Це, зізнаюся, додавало мені натхнення.

Отже, 11 листопада я прокинувся рано вранці від притоку свіжого повітря і здогадався, що «Наутилус» піднявся на поверхню океану «подихати» та наповнити резервуари киснем. Мені дуже захотілося подивитися на океан, тож я поспіхом зодягнувся і вибіг на палубу.

Була шоста година ранку. Хмарило, і сіре сумне море злегка брижилося, але загалом було спокійне. Я думав, чи з'явиться капітан Немо сьогодні? По правді сказати, я дуже сподівався зустріти його на палубі. Але тут нікого не було, лише стерновий, якого я досі не бачив, справно