Читати книгу - "Мертвим не болить"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
18
— Стій! Стій! — кричу я розпачливо й люто, бо відчуваю, що це остання наша можливість врятуватися. Іншої вже не буде.
— Стій! — реве Євсюков. На мої руки він звалює з себе Юрка і кидається просто під копита коней. Але пара рудих, видно, налякана не менш від людей, проноситься повз нас, не спиняючись. З-під копит на мене сипле грудками снігу. На підводі ціла гора якихось лантухів і зверху на них, як на возі із сіном, боєць. Другий на передку шалено поганяє коней.
— Стій! Хусаїнов, стій!
Старшина кидається навздогін. Підвода, розвернувшись мало не впоперек вулиці, спиняється. До неї вже біжать Катя з німцем, їм ближче. Я щосили тягну під пахви Юрка. Він непритомний і страшенно важкий. Ноги мої в'язнуть у м’якому, як пісок, перетертому колесами снігу — хоч би встигнути! Ззаду нас закриває крутий вигин дороги, де ми вночі наскочили на причіпливого капітана. З того кінця вулиці ще не видно. Танки нас не бачать.
Тр-р-рах! Тр-рах! Тіу-у-у... Бах!
Це все там, за поворотом, звідки, на наше щастя, вискочила ця підвода. Але що це — здається, всі ми в ній не помістимося: стільки вантажу! Добре, що хоч там якийсь знайомий старшини. Може, покладемо Юрка... Старшина підбігає до воза і хапається за мотуззя, яким перев'язано вантаж.
— Скидай шмаття! Скидай усе! Швидко! — задихано кричить він тому, що на самому версі воза. Але той, видно, не поспішає розвантажувати. Він ще нижче вгинається на своєму мотлосі і штурхає їздового:
— Пошол! Нелзя скідай! Не разрешал!
— Ти що, очманів? Поранені ж! — кричить старшина і зриває з воза мотузку. Два тюки важко звалюються на дорогу, декілька кидає вбік старшина. Боєць на возі схоплюється на широко розставлені ноги.
— Нелзя! Я отвечал! Я распіска давал!
Він згори ногою пхає в плече старшину. Той, однак, хапає його за валянок і з силою шарпає вниз.
— Дурень! Геть звідси!
Хусаїнов, незграбно вигнувшись, падає задом у сніг. Старшина миттю зіскакує на підводу і починає несамовито скидати все на дорогу.
— До бісової матері! Люди гинуть! — кричить він на возі і повертається до їздового, який перелякано тримає коней.— Ану, скидай скоріше!
Я з усієї сили тягну Юрка і сподіваюся на удачу: а може, таки встигнемо? Встигнемо! Біля підводи вже Катя з німцем, вони підтягують туди льотчика і, посадивши його на сніг, також починають скидати з підводи важкі паки. Тепер мені видно, це ватянки, певно, з якогось складу ВВЗ.
Хусаїнов тим часом пружно зіп'явся на ноги. Щось люто кричить, хапається за карабін, який стирчить у нього за спиною. Він здирає його через голову і відступає на крок. Тої ж миті бахкає постріл. Схопившись за руку нижче ліктя, старшина на возі, нічого не розуміючи, випростується. З пальців на тюки капає кров.
— Ах ти, гаде! — після миттєвої розгубленості визвіряється він на Хусаїнова.— Ти так? Так, сволото?
— Стійте! Схаменіться! Що ви робите! — кричу я. До Хусаїнова, просто на його карабін, кидається Катя. Але він вивертається.
— Стролал вас буду! Убівал буду! Я распіска давал! Приказ бірал! — безтямно кричить Хусаїнов, знов клацаючи затвором. Старшина, однак, швидше за нього рве затвор автомата і просто з грудей б'є коротенькою, в три кулі, чергою. Поверх голів. Хусаїнов перелякано змахує рукою, немов хоче захиститися.
— Дурень! Ідіот! Гад! — кричить на возі старшина.
Я кладу Юрка на сніг — боже ж мій, що це робиться! Що дієтьсяі Навіщо так? Але моє почуття протесту тут же зникає: зовсім близько вибухає снаряд. Тр-рах! Шматками глини й пилом присипає всю дорогу. Позаду одним краєм осідає в сніг мазанка, що стояла на повороті. Але це не міна — це вже танки. Видно, підходять. Скоро всиплять і нам.
Вибух нас підганяє. Я підхоплюю Юрка. Від воза до мене кидаються Катя з німцем — дякую їм обом. У Каті на обличчі рішучість і відчай. Волосся вибилося з-під шапки, кожушок розстебнутий. Німець напружений і мовчазний, він, здається, намагається щось почути. Ніби його увага не тут, а десь далеко, може, там, де бій. До своїх прислухається, чи що? Тільки тепер чорт з ними, тепер швидше б!
— Швидше! — кричить з підводи старшина.
У ній майже пусто, на дні корчиться льотчик. Ми кладемо туди Юрка, потім увалююся я. Катя вибирається вже на ходу, їздовий безжалісно б'є коней. Підвода здригається, я ледве утримався позаду, озираюся — з-за повороту поки нікого.
Невже вирвалися?
І раптом попереду тріск, вогонь, гримкотіння. Хмара землі зі снігом шугає до неба, і ми з ходу врізаємося в це жахливе пекло диму, землі і снігу. Коні рвонули вбік, підвода неймовірно хилиться. Щоб не вилетіти, я обіруч чіпляюся за її край. Поруч розпачливо лається Катя:
— Верни! Верни вбік!.. Роззява!..
Їздовий, трохи не вскочивши з кіньми в глибочезну вирву, все-таки обминає її. Здається, пронесло! Ми вириваємося з вибуху, підвода вирівнюється, коні пішли чвалом. Але тут же під колесами тріск — щось ламається. Це ми наскочили на розбитий вибухом порожній візок. В голоблях розпластався на снігу кінь. Під черевом калюжа крові. Неподалік під тином нерухома солдатська постать у пошматованій задертій шинелі.
Я хапаюся за Юрка, оглядаю наших. Здається, обійшлося — всі цілі. Тільки старшина чомусь не на возі, а за возом. Разом з німцем вони чіпляються за перекладину і розгонисто біжать ззаду. З пальців старшини на поли моєї шинелі цебенить кров.
Підводу шалено кидає на вибоїнах, я однією рукою притримую Юрка, другою щосили тримаюся за край дошки — хоч би не вивалитися...
Крізь вибухи і щільний посвист куль ми прориваємося на околицю. Далі за греблею широка балка — яр. Сніг у низині столочений десятками ніг людей і коней, колесами підвід, машин. Усі з цього села подалися туди. Ми, напевно, останні. На греблі ЗІС з розчиненими дверцятами кабіни, з перекособоченим розбитим кузовом. Він низько осів на прострелених скатах.
Підвода наша завертає з вулиці в балку. Трясе ще дужче. Я вже хапаюся за краї воза обома руками.
— Ой! Ой! Стійте! Не можу! Що ж це робиться! — стогне загорнутий у кожушок льотчик. Катя мовчки притримує його забинтовану голову, щоб не билася об дошки передка. Ззаду мокрі обличчя німця й старшини. Вони біжать за підводою. Євсюков, видно, все не може заспокоїтися після сутички на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мертвим не болить», після закриття браузера.