Читати книгу - "Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років"

Ви дивитеся шпигунський серіал, з кожною серією підливаючи вина: в хаті страшенно холодно, навіть холодніше, ніж зазвичай у британських хатах. Як і раніше, ти помічаєш, що після кількох келихів Пітер розслабляється; він починає посміхатися — ти пригадуєш ту першу посмішку, яка тобі так сподобалася, — і підсувається ближче. На третій серії він уже сидить, повернувшись не так до екрану старезного комп’ютера, як до тебе… Йому хочеться, аби тобі сподобався його улюблений з дитинства серіал; він каже, що ти перша дівчина, яку він запросив у гості, відколи виїхала його колишня, і перша після неї, кому він показує цей фільм (вона завжди засинала посередині). І ти з усіх сил намагаєшся стежити за звивистим сюжетом Джона Ле Карре, однак уже пізно, в тебе був складний тиждень на роботі, тобі важко зосередитися, і до того ж він сидить надто близько. Це усвідомлення вражає. Ти ж хотіла його напоїти й поцілувати на канапі, то ось, простягни руку — й бери! Ти раптом розумієш, що сидиш на своїх руках.

Нарешті заплутаний сюжет завершується блискавичним розвінчанням справжнього шпигуна, тобі байдуже, хто це, холодно й хочеться спати. Ти відмовляєшся від ласкавої пропозиції залишитися ночувати і просиш викликати таксі, як і радив Марк. Пітер дуже-дуже делікатно обіймає тебе на прощання і легко, як пір’їнкою, торкається своїми губами твоїх. І це все, що ти від нього насправді хочеш.

Повітря на вулиці здається теплішим, ніж у його хаті. Слава Богу, думаєш ти. Слава Богу, що ти не залишилася. Життя закоротке, щоб змушувати себе цілувати потенційних ідеальних довгострокових партнерів. Такі розумні люди, як ти, можуть такого собі нашифрувати, що просто так, випадково, в таку фігню ув’язатися неможливо. Ти тепер бачиш: насправді його цікавлять тільки твої, чи чиїсь, сідниці. Він так і не зрозумів, хто ти.

Наступні кілька днів у тебе вихідні: ти взяла їх, аби почати пакуватися в хаті, яку ви продаєте з колишнім, але не можеш себе змусити туди поїхати. Натомість вилежуєшся у ванні своїх родичів, які, добрі душі, пустили тебе пожити. Як то часто буває у ванні, в голову починають лізти думки про секс. Ти вже забула, як це робиться. Кілька місяців минуло після розриву, та й до того його було не густо.

Мабуть, колись будеш лежати на смертному одрі і думатимеш: от дура! Самотня, не стара, приваблива, розумна, а місяцями сиділа без сексу — дура, інакше не скажеш! І чого це Зоран так легко погодився більше не бачитися, а потім просто зустрітися на дружні посиденьки? Йому що, байдуже? От козел. От хто, мабуть, без сексу не страждає. Ти уявляєш собі секс із Зораном. Бурхливий, пітний, тваринний секс. Навколо тебе починає закипати вода. Береш телефон і пишеш есемес, запрошуючи на дружній келишок. Зоран, як виявляється, вільний.

Ви зустрічаєтеся в барі в Кемдені. Ти голодна і замовляєш поїсти; розмова заходить про інші побачення. Зоран мав іти на побачення сьогодні, але скасував його вранці: не хотів, каже, марнувати вечір, та й тьолка не горіла ентузіазмом. А тут бачиш, каже він, ти написала. Прикольно! Ти підозрюєш, що він скасував його після твого листа. Ходив він на побачення і вчора, воно протривало аж п’ять хвилин. «Вона постійно мене перебивала, — каже Зоран, люто примружуючи свої чорні очі. — Перебивай мене, якщо ти можеш закінчити мої речення, а якщо ні, то, будь добра, дай мені договорити. Перебила раз, другий, третій, на п’ятий я кинув на стіл гроші і злиняв».

Чи й не скарб.

Тобі приносять сосиски з картоплею. Ти з’їдаєш півсосиски і втрачаєш апетит, попри те що за цілий день з’їла тільки яблуко. Зоран пробує іншу сосиску і проголошує, що більшого гівна в житті не куштував. Зоран хоче змити гівняну сосиску вином, але в пабі воно закінчилося — мабуть, уперше від дня його заснування.

— Поїхали до мене, — починає знову він. — Я не буду до тебе чіплятися. Поїмо чогось нормального, я посаджу тебе на таксі, коли захочеш.

Ти не впевнена, що це мудро. Зрештою, всі поради щодо побачень наосліп сходяться на тому, що до малознайомих чуваків у гості їхати не варто. Зоран бачить твої сумніви.

— Ти боїшся, що я тебе зґвалтую? Мені таким чином секс не потрібен, слава Богу, завжди якось дівчата приходили самі. Ти подумай про інше: моя робота зараз залежить виключно від моєї репутації в Сіті. Я працюю сам на себе. Якщо мене хтось звинуватить у зґвалтуванні — тільки звинуватить! — моїй репутації хана, і я ніколи не зможу відмитися. Так що я ризикую куди більше, ніж ти: тобі будуть співчувати, а мені ніхто руку не подасть, не кажучи вже про прибутковий контракт.

Ця дивна логіка несподівано тебе переконує. Ви кидаєте сосиски і їдете до нього в гості. В нього великий будинок на околиці Лондона, весь пофарбований у жовте. Тут також холодно. Зоран дістає светра, кидає його на увімкнену батарею, і за три хвилини ти вже сидиш у теплій вовні.

Знічев’я ти розповідаєш, як налякала Пітера своїми балачками про ножі. Тобі смішно і трохи соромно, що ти намагалася закохатися в таке сцикло. Звісно, тільки за два дні до того всі газети писали про тітку, яка відрізала хрін своєму чуваку, але, по-перше, за діло, а по-друге, у тебе ж у руках не було жодних ножів!

— Кажеш, любиш гострити ножі? — Зоран витягає з ящика кілька ножів, дуже схожих на твої власні, і точильний брусок. — Тоді займися ділом, поки я зготую піцу. Будеш піцу?

Ти взагалі-то не любиш піцу, але якщо це все, що є в хлопа в морозилці, то чого видрючуватися? Ти погоджуєшся і берешся гострити ножі. Як тобі цього бракувало! Ними вже можна перерубати волосину на льоту, а ти все гостриш і гостриш. Твої руки добре знають ці рухи; у вашому шлюбі всі ножі гострила і цвяхи забивала ти.

Тим часом Зоран дістає борошно, яйця, миску і починає, ніби робить це щодня, місити тісто на піцу. Він куди акуратніший і вправніший з тістом, ніж Пітер. Ти цього зовсім не чекала. Як заворожена, дивишся на його здорові волохаті лапи, що мнуть