Читати книгу - "Фундація"

Поки він говорив, засвітився телевізор, і Гардін виправився:

— Ні, через дві секунди. Сідайте, Вінісе, і слухайте.

7

Тео Апорат був одним зі священиків найвищого рангу на Анакреоні. Лише з огляду на його старшинство він заслужив бути призначеним на посаду головного капелана флагмана «Вініс».

Але справа була не лише в ранзі або старшинстві. Він знав цей корабель. Він працював над відновленням цього судна під прямим керівництвом святих людей із самої Фундації. За їхніми наказами він уважно перевірив двигуни. Він полагодив екрани, системи зв’язку, закрив дірки на корпусі, зміцнив балки. Йому навіть дозволили допомогти тоді, коли мудрі люди з Фундації встановили пристрій настільки священний, що він ще ніколи не ставився на жоден з кораблів королівства, — гіперхвильовий передавач.

Тож не дивно, що він почувався пригніченим, коли дізнався, для якої мети було перероблено цей славетний корабель. Він не хотів вірити, коли Верісоф сказав йому, що корабель мають використати для жахливого гріха; що його гармати буде спрямовано на велику Фундацію. На ту саму Фундацію, де він навчався в молодості й де отримав усю благодать.

Однак тепер він уже не сумнівався в цьому, коли почув це від адмірала.

Як міг благословенний Богом король дозволити цей мерзенний акт? А може, це й не король? Можливо, це зробив клятий регент Вініс, узагалі нічого не сказавши королю. І син цього самого Вініса, який був адміралом і п’ять хвилин тому сказав йому:

— Потурбуйтеся про наші душі та благословення, отче. А я потурбуюся про свій корабель.

Апорат криво посміхнувся. Він потурбується не лише про душі й благословення, а й про прокляття; скоро принц Лефкін заскиглить.

Тепер він був у кімнаті загального зв’язку. Попереду нього ішов псаломщик, і офіцери, які були на посту, не зробили жодного руху, щоб йому перешкодити. Головний капелан мав право вільно входити до будь-якого приміщення на судні.

— Зачиніть двері, — наказав Апорат і глянув на хронометр. Було за п’ять хвилин дванадцята. Він усе добре розрахував.

Швидкими досвідченими рухами він перемкнув усі маленькі важільці, увімкнувши всі канали зв’язку, тож тепер у кожній частині корабля, що сягав двох миль завдовжки, могли чути його голос і бачити його зображення.

— Солдати королівського флагмана «Вініс», послухайте! Це говорить ваш головний капелан! — Він знав, що його голос чути від корми з атомними бластерами до носа з навігаційними таблицями.

— Ваш корабель, — кричав він, — утягнутий у святотатство. Без вашого відома він здійснює гріх, що прирече душу кожної людини на муки у вічній мерзлоті космосу! Слухайте! Ваш командир збирається взяти курс на Фундацію й бомбардувати це джерело всіх благ, щоб підкорити його своїй гріховній волі. І через цей намір я, в ім’я Галактичного Духа, відстороняю його від командування, бо без благословення Галактичного Духа жодного командування існувати не може. Сам божественний король не може правити без згоди на це Духа.

Тембр його голосу ставав усе нижчим, тоді як псаломщик слухав його з благоговінням, а двоє солдатів — із дедалі більшим страхом.

— А оскільки цей корабель виконує таке диявольське доручення, благословення Духа покидає і його.

Він урочисто підняв руки, і солдати, які стояли перед тисячами телевізорів по всьому кораблю, зіщулилися, коли сповнений гідності капелан заговорив:

— В ім’я Галактичного Духа і його пророка Гарі Селдона, та виконавців його волі, святих людей Фундації, я проклинаю цей корабель. Нехай телевізори, очі цього корабля, стануть сліпими. Нехай його абордажні гаки, що є його руками, будуть паралізовані. Нехай його атомні бластери, які є його кулаками, перестануть працювати. Нехай його серця, двигуни, перестануть битися. Нехай лінії зв’язку, що є його голосом, оніміють. Нехай його вентиляційні пристрої, його дихання, зупиняться. Нехай його ліхтарі, його душа, згаснуть, перетворившись у ніщо. В ім’я Галактичного Духа, я таким чином проклинаю цей корабель.

І з його останнім словом, опівночі, рука, що була за багато світлових років звідси в храмі Арголіди, увімкнула гіперхвильовий передавач, який миттєво увімкнув той, що знаходився на флагмані «Вініс».

І корабель вмер!

Бо головна особливість наукової релігії в тому, що вона працює, і такі прокляття, як в Апората, є справді смертельними.

Апорат побачив, як корабель накрила темрява, і почув, як раптом припинилося тихе й далеке муркотіння гіператомних двигунів. Він зрадів і витягнув з кишені своєї довгої мантії самозарядну нуклеолампу, що наповнила кімнату перловим світлом.

Він глянув на двох солдатів, які, без сумніву, були хоробрими людьми, але тепер корчилися, стоячи на колінах, налякані до смерті.

— Урятуйте наші душі, ваша велебносте. Ми — бідні люди, які не знали про злочини наших лідерів, — захникав один із них.

— Іди за мною, — суворо сказав Апорат, — твоя душа ще не втрачена.

У темряві корабля зчинилася метушня, де страх був настільки повсюдний і відчутний, що ледь не відчувалися його міазми. Солдати юрмилися поблизу Апората і його ліхтаря, прагнучи доторкнутися до краю його одягу та благаючи бодай про крихту милосердя.

І завжди його відповіддю було:

— Ідіть за мною!

Він знайшов принца Лефкіна, який навпомацки пробирався через офіцерські пости, лаючись і голосно вимагаючи світла. Адмірал дивився на капелана очима, повними ненависті.

— Ось ви де! — Лефкін успадкував від своєї матері блакитні очі, але його гачкуватий ніс та косоокість нагадували про те, що він син Вініса. — Яка мета ваших зрадницьких дій? Поверніть енергію на корабель. Тут я командую.

— Уже ні, — похмуро відповів Апорат.

Лефкін з люттю озирнувся навколо.

— Схопіть цього чоловіка. Заарештуйте його, або, клянусь космосом, я відправлю кожного, хто знаходиться в межах досяжності мого голосу, голяка у відкритий космос. — Він замовк, а потім заволав: — Це наказ вашого адмірала! Заарештуйте його!

А потім він зовсім утратив глузд:

— Та як ви дозволяєте, щоб вас дурив цей блазень, цей арлекін? Ви плазуєте перед релігією, що складається з хмар і місячного світла? Цей чоловік — шахрай, і Галактичний Дух, про якого він каже, це шахрайство, вигадане, щоб…

Апорат люто перервав його:

— Схопіть богохульника. Слухаючи його, ви ризикуєте своїми душами.

Шляхетний адмірал відразу ж опинився на підлозі, у чіпких руках солдатів.

— Візьміть його з собою й ідіть за мною.

Апорат повернувся й пішов до кімнати зв’язку; за ним ішли солдати, які заповнили коридори та потягли за собою Лефкіна. Тут він наказав колишньому командиру стати перед телевізором, який ще працював.

— Накажіть решті флоту змінити курс і приготуватися до повернення на Анакреон.

Розпатланий, скривавлений, побитий і напівприголомшений Лефкін так і зробив.

— А тепер, — похмуро