Читати книгу - "Блакитне мереживо долі"

Вона без заперечень пішла на кухню і почала готувати макарони з сиром.

Еббі звернулася до хлопців.

— Ваша бідна мати не може навіть спокійно повечеряти. Через вас вона сама не поїла і пішла готувати для вас щось особливе!

Це був ще один спосіб нагадати, що її діти їли все, що ставили перед ними на стіл. Але хлопці вже це чули сто разів, тому незворушно подивилися на бабусю і нічого не відповіли. Здавалося, один лише Ред зрозумів, що вона мала на увазі.

— Що ти, люба, — сказав він. — Зараз інші часи, усе змінилося.

— Так, я знаю!

Хлопці провели піввечора у сусідському басейні разом із Норою, тому зараз сиділи з червоними обличчями, прилизаним волоссям та опухлими очима. Малий Семмі засинав над тарілкою: він пропустив обідній сон.

— Усі сьогодні йдуть спати раніше, — сказав дітям Стім.

— А можна перед сном пограти з дядьком Денні у квача? — запитав Піт.

Стім подивився на Денні.

— Я не проти, — сказав Денні.

— Ура!

— Як справи на роботі? — запитала Еббі чоловіка.

— Ох, просто жах, прийшла така краля, почала…

— Вибач, — перебила Еббі і швидко встала з-за столу, — Норо, будь ласка, сядь нормально поїж! Давай я зварю макарони.

Ред закотив очі, а потім, поки Еббі не бачить, потягнувся за маслом і кинув собі у тарілку великий шматок.

— Я зрозумів, що з цією мадам будуть проблеми, щойно вона зайшла зі своєю товстенною папкою, — сказав Стім батьку.

— Тут не так, там не так, — погодився Ред. — Самі лише бурчання.

Нора і Еббі принесли з кухні підливу і ложку.

— Дуже смачно, Норо, — сказав Ред невістці.

— Дякую.

Нора поклала дітям на тарілки макарони. Еббі сіла на стілець та протягнула руку за серветкою.

— То що ти розповідав? — запитала вона Реда.

— Що, вибач?

— Ти розповідав про свою роботу?!

— Я вже й забув, — ображено відповів Ред.

— Він саме розповідав про міс Брюс, — відповів Стім замість батька, — жінку, яка вирішила зробити ремонт у кухні.

— Я кілька разів попередив її про розчин, — голосно заговорив Ред. — Я сказав їй: «Мадам, не забувайте: уретановий розчин додає два дні роботи. А прибирання згодом — просто лайно».

Одразу після цієї фрази Ред помітив сигнали Нори щодо різких висловів.

— Вибачте, — сказав він. — Прибирання — пекельна праця. Я мав на увазі жахливу працю. Я ж їй казав, Стіме?

— Так, батьку.

— І що вона зробила? Спочатку вибрала складний варіант, а потім почала влаштовувати істерики, буцімто робота йде дуже повільно.

На мить він задумався над своїми словами, розмірковуючи, чи сподобаються його останні вислови невістці.

— Уявлення не маю, як ви можете працювати з такими людьми, — втрутився Денні.

— А, такі клієнти — це неминуче, — відповів Ред.

— Я б із такими не працював, — сказав Денні.

— Ти можливо б і не працював, — сказав йому Ред, — але ми не можемо собі такого дозволити. Половина хлопців сиділи без роботи аж до середини квітня. Це, по-твоєму, нормально? Ми зараз беремося за будь-яку роботу.

— Але це ти щойно жалівся, — відповів Денні.

— Я просто розповідав про роботу. Але що ти про це знаєш?

Денні нічого не відповів, він потягнувся за ще одним стейком і розрізав його на маленькі шматочки.

— Що ж! — голосно сказала Еббі. — Я навіть не пам’ятаю, коли ми востаннє їли так смачно! Дякую, Норо.

— Так, дуже смачно, люба, — сказав Стім дружині.

— Стейки готував Денні, — чемно відказала Нора.

Однак сам Денні промовчав.

— А тепер ми можемо пограти трохи у квача? — запитав Том дядька.

— Почекай, поки він закінчить вечеряти, — втрутився Стім.

— Ні, я вже все, — сказав Денні. — Дякую, Норо.

І він встав з-за столу, хоча на тарілці ще залишилася велика порція м’яса і він майже не торкнувся страви Нори.

У вівторок Денні спав майже до полудня. У той день він помив підлогу у всіх вбиральнях і на кухні, прибрав на подвір’ї, витер меблі, підкрутив балясину на перилах, що трохи розхиталася, відремонтував застібку на материному намисті, замінив батарейку у детекторі диму. А пізніше ввечері, коли Нора і діти пішли до басейну, він приготував вегетаріанську лазанью. Однак повернувшись, Нора зауважила, що приготувала на вечерю гамбургери і кукурудзу. Денні відповів, що вони можуть з’їсти її страву наступного разу.

— Або твою лазанью ми з’їмо наступного разу, — сказала Нора, — оскільки гамбургери і кукурудзу потрібно їсти свіжими.

— От же ж ви двоє, — втрутилась Еббі. — Ніхто з вас не повинен готувати, я сама можу все приготувати.

— Мою лазанью також потрібно їсти свіжою, — відповів Денні. — Послухай, Норо, я намагаюся тобі допомогти та чимось себе зайняти, мені тут особливо немає чого робити.

— На це є причина, — зазначила Еббі, — надто багато людей намагається мені допомогти.

Однак за суперечкою вони навіть не почули зауважень Еббі. З таким успіхом вона могла бути комаром, що дзижчить над вухом; обоє були настільки зайняті, відстоюючи власну позицію, що не помічали нічого навколо.

На вечерю подали кукурудзу і гамбургери.

— Ти ніколи не думав, що одружився зі своєю мамою? — спитав під час обіду Денні Стіма.

— Одружився з мамою? — спитав Стім. — Якою мамою?

— Вони обоє вдають, що такі поступливі, а насправді ти бачиш… — Денні замовк.

Денні відкинувся на спинку стільця і пильно подивився на Стіма.

Нора безтурботно продовжувала мастити маслом кукурудзу.

— Нора дуже поступлива. Хотів би я дізнатися, скільки ще жінок погодилися б отак спакувати речі та поїхати з власного дому, як це зробила вона.

Тут знову з наріканнями втрутилась Еббі:

— Чекайте! Але ми не просили вас цього робити, ми нікого з вас не просили!

— Мамо, звичайно ж ні. Ми самі зголосилися, і ми хотіли це зробити, зважаючи на те, чим вам завдячує Стім, — відповіла Нора.

— Завдячує? — здивовано перепитала Еббі і замовкла.

Ред помітив незрозумілу ситуацію й утрутився:

— Що? Що тут коїться? — він глянув на дружину, але та махнула рукою і розмову було припинено.

У середу Денні встав о пів на одинадцяту. Він почав звикати до нормального графіка сну. Того дня він пропилотяжив усі кімнати, завантажив прання, яке Нора склала докупи, не сортуючи, де чий одяг, замінив ґудзик на одній із сорочок Еббі, залишивши у її шухлядці шпульку ниток разом із в’язальним гачком. Після цього пограв із хлопцями у «Шалену вісімку» (настільна дитяча гра).

Коли Еббі зібралася їхати на заняття з гончарства, Денні запропонував відвезти її на машині, однак жінка зауважила, що завжди їздить із пані Баскомб.

— Ну дивися, — відповів він. — Я все одно сиджу тут склавши руки, я міг би бути корисним.

—