read-books.club » Наука, Освіта » Стрімголов. Історія одного життя 📚 - Українською

Читати книгу - "Стрімголов. Історія одного життя"

185
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Стрімголов. Історія одного життя" автора Олівер Сакс. Жанр книги: Наука, Освіта / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 30 31 32 ... 107
Перейти на сторінку:
статуру з могутніми плечима й стегнами та бездоганно гладеньку молочно-білу шкіру. Мел розповів, що йому всього дев’ятнадцять, служить у військово-морських силах, а його судно — американський «Нортон-Саунд» — дислокується в Сан-Франциско, тож за можливості він тренується в асоціації. Я тоді також багато тренувався, очікуючи, що можу побити рекорд із присіду, тож наші розклади тренувань іноді збігалися.

Після тренування та душу я мотоциклом підвозив Мела на корабель. Він мав теплу коричневу куртку з оленячої шкіри (за його словами, він сам підстрелив цього оленя у рідній Міннесоті), а я давав йому запасний мотошолом, що завжди возив із собою. Я гадав, що ми добре виглядаємо разом, і коли він сидів позаду мене у сідлі, міцно обхопивши руками талію, я відчував, як тілом розливається лоскотливе збудження. Мел казав, що вперше катався на мотоциклі.

Ми добре проводили разом час упродовж року — того ж року, коли я проходив інтернатуру в Маунт-Зіоні. Ми разом їздили на мотоциклетні прогулянки, ночували в наметах просто неба, плавали у ставках і озерах, а іноді боролися один з одним. Тоді мене, а можливо, і його також, сповнювало чуттєве тремтіння. Було щось еротичне в цьому настирливому протистоянні наших тіл, попри відсутність явного сексуального складника. Сторонньому спостерігачеві і на думку б не спало, що перед ними щось більше, ніж просто боротьба двох молодих чоловіків. Ми обидва пишалися своїми животами з кубиками й качали прес по сто чи більше разів за один підхід. Мел сідав на мене верхи й жартома вдаряв у живіт із кожним підйомом, а потім ми мінялися місцями.

Я вважав це сексуально збуджувальним, гадаю, він також. Мел завжди пропонував: «Поборімося», «Покачаймо прес», хоча це й не було цілеспрямованим статевим актом. Ми могли боротися чи качати прес і водночас отримувати від цього задоволення. Далі справа не заходила.

Я відчував Мелову слабкість, недостатню усвідомленість, прихований страх статевого контакту з іншим чоловіком. Проте наважувався думати, що особливі почуття, які він до мене мав, можуть подолати ці страхи. Я розумів, що маю просуватися дуже обережно.

Наш пасторальний і певною мірою цнотливий медовий місяць, упродовж якого ми насолоджувалися теперішнім і мало зважали на майбутнє, тривав рік, але наближалося літо 1962-го, і ми змушені були будувати плани.

Мелова служба у військово-морських силах добігала кінця — він пішов служити одразу після школи, — тож тепер сподівався вступити до університету. Я мав переїжджати до Лос-Анджелеса для подальшого навчання у резидентурі Каліфорнійського університету, тому ми вирішили разом винайняти квартиру у Венісі, Каліфорнія, — поближче до Веніс-біч і спортивної зали на Масл-біч, де можна було б продовжувати тренування. Я допомагав Мелові із заповненням анкет і заяв на вступ до коледжу Санта-Моніки і придбав йому потриманий BMW — копію моєї машини. Він не любив приймати від мене подарунки чи гроші і знайшов собі роботу на килимовій фабриці недалеко від нашої оселі.

Квартирка була невелика, з маленькою кімнатою і кухнею. Ми з Мелом мали окремі ліжка, а решту помешкання було завалено книгами, численними щоденниками та статтями, які я писав роками. Натомість Мелових пожитків було зовсім небагато.

Ми приємно проводили час уранці: із задоволенням пили каву та снідали, а тоді кожен йшов собі на роботу — Мел на килимову фабрику, а я — до університету. Після роботи йшли до тренажерної зали, а опісля — до кафе «Сідс», розташованого на узбережжі, де полюбляли збиратися важкоатлети. Щотижня ходили в кіно, а кілька разів на тиждень Мел вирушав у самостійну мотоциклетну поїздку.

Вечори бували досить напружені: мені було важко зосередитися, оскільки я занадто гостро відчував Мелову фізичну присутність, не говорячи вже про його чоловічий, плотський аромат, який я так любив. Мелові подобався масаж, і він часто лягав на ліжко долілиць, просячи мене помасажувати його оголену спину. Одягнувши тренувальні шорти, я сідав на нього, мастив спину кістковою олією, яку ми використовували для збереження м’якості нашого мотоциклетного екіпірування, і повільно масажував його струнку, могутню, м’язисту спину. Розслабляючись, віддаючись моїм рукам, він отримував від цього задоволення, як і я — власне, я був на межі оргазму. На межі — це ще нічого, можна було зробити вигляд, що нічого особливого не відбувається. Проте одного разу я не зміг стриматися і сперма заюшила всю його спину. Я відчув, як Мел раптово напружився, а тоді мовчки підвівся і пішов у душ.

За весь вечір він не зронив жодного слова: очевидно, я зайшов надто далеко. (Зненацька я згадав про материні слова, а також мені на думку спало те, що МЕЛ — це її ініціали — Мюріель Еслі Ландау).

Наступного ранку Мел коротко кинув: «Я маю з’їхати, знайти власне житло». Я нічого не відповів, але мало не заплакав. Він розповів мені, що кілька тижнів тому під час однієї зі своїх мотоциклетних поїздок зустрів молоду жінку (хоча насправді не таку вже й молоду — вона мала двійко дітей-підлітків), і вона запросила його лишитися у неї. Мел тоді відкинув цю пропозицію заради дружби, проте тепер відчував, що має залишити мене. Однак він сподівався, що ми зможемо лишитися «добрими друзями».

Я з нею не зустрічався, та вважав, що вона забрала у мене Мела. Згадуючи про Річарда десятьма роками раніше, я мучив себе питанням, чи такою була моя доля — закохуватись у «нормальних» чоловіків.

Почувався страшенно самотнім і покинутим, коли Мел виїхав із нашої квартири, і саме у цей переломний момент мене потягнуло до наркотиків як до певного способу надолуження. Я винайняв будиночок у каньйоні Топанґа, який був дуже усамітненим, адже розташовувався на вершині немощеної стежки, і постановив собі більше ніколи ні з ким не жити.[168]

* * *

Фактично ми з Мелом і далі підтримували зв’язок ще років із п’ятнадцять, хоча під поверхнею завжди вирували тривожні підводні течії. Переважно це, вочевидь, стосувалося Мела, адже він не міг почуватися повністю вільно у питанні власної сексуальності і бажав фізичного контакту зі мною, тоді як я, оскільки визначився із сексуальною орієнтацією, відкинув усі свої ілюзії та надії щодо нього.

Остання наша зустріч виявилася не менш двозначною. У 1978 році я відвідував Сан-Франциско, куди також приїхав і Мел з Орегону. Він перебував у нетиповому для нього збудженому стані й наполягав на тому, щоб ми разом пішли до лазні. Я ніколи не був у таких закладах — лазні для гомосексуалів у Сан-Франциско мене не приваблювали. Коли ми роздяглися, я помітив, що Мелова шкіра,

1 ... 30 31 32 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стрімголов. Історія одного життя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Стрімголов. Історія одного життя"