read-books.club » Фантастика » Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання 📚 - Українською

Читати книгу - "Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання"

178
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання" автора Рей Бредбері. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 30 31 32 ... 176
Перейти на сторінку:
їм ще треба? Ось уже зняли податок на виборців, нові й нові штати приймають закони, спрямовані проти судів Лінча. Чого ж їм іще? Заробляють вони майже стільки, як і білі, і все ж таки вони тікають.

Далеко, в кінці безлюдної вулиці, з’явився велосипедист.

— Хай мене грім уб’є, Тісе, коли це не твій Сіллі мчить сюди.

— Отже, ти совісний хлопець і вирішив повернутися? — промовив Тіс.

— Ні, сер. Я тільки привіз велосипед.

— Що, не можна було взяти в ракету?

— Ні, не в тім річ, сер.

— Мені байдуже, в чому там річ! Злізай, все одно тобі не вдасться його вкрасти! — Тіс штовхнув хлопця, і велосипед упав. — Іди в крамницю і берися до роботи.

— Прошу, сер? — Очі у хлопця злякано розширилися.

— Ти чув, що я сказав. Он треба розпакувати рушниці, і ящик цвяхів щойно прибув з Нетшеза…

— Містере Тіс, сер!

— Ти й досі стоїш? — люто вирячився на нього Тіс.

— Містере Тіс, ви не будете заперечувати, коли я візьму на сьогодні вихідний? — винувато промовив хлопець.

— І на завтра, й на післязавтра, і на всі дні, що будуть потім?

— Боюся, що так, сер.

— Що ж, боятися тобі треба, хлопче. Ходи-но сюди. — Він повів хлопця через ґанок і витяг з письмового столу якийсь папір. — Ти це пам’ятаєш?

— Що це, сер?

— Це трудова угода, підписана тобою. Ось твій хрестик, бачиш? Ну, чого мовчиш?

— Я не підписував, містере Тіс, — відказав, тремтячи, хлопець. — Хрестик може поставити кожен!

— Слухай-но, Сіллі. Ось що написано в контракті: “Я працюватиму на містера Семюела Тіса протягом двох років, починаючи з п’ятнадцятого липня дві тисячі першого року, і якщо матиму намір залишити роботу, то попереджу про це за чотири тижні й працюватиму, поки на моє місце підшукають іншого робітника”. Ось маєш, — Тіс ляснув долонею по паперу, очі в нього блищали. — Коли не хочеш по-доброму, передамо справу до суду.

— Я не можу залишитися, — заголосив хлопець, і по його щоках покотилися сльози. — Якщо я сьогодні не полечу, то вже не полечу ніколи.

— Я розумію твої почуття, Сіллі. Так, сер, розумію. Я тобі співчуваю, хлопче. Але тобі і тут буде зовсім непогано, хлопче, матимеш добрі харчі. А тепер берися за роботу і забудь усі оті дурниці. Га, Сіллі? Забудеш, правда ж?

Тіс посміхнувся й поплескав хлопця по плечу. Сіллі обернувся й глянув на старих, що сиділи на ґанку. За сльозами він ледве міг їх бачити.

— А може… може, хтось із цих джентельменів… Чоловіки підвели очі — спершу вони подивилися на хлопця, а потім на Тіса.

— Ти хочеш сказати, хлопче, що білий повинен зайняти твоє місце? — холодно запитав Тіс.

Старий Квотермейн зняв з колін свої червоні руки. Він задумливо глянув на обрій і сказав:

— Тісе, а що, коли я?..

— Що?

— Коли я заступлю Сіллі?

Ґанок мовчав. Тіс сіпнувся всім тілом.

— Діду! — сказав він застережливо.

— Пусти хлопця. Я все робитиму за нього.

— Справді? Ви не жартуєте? — закричав Сіллі й кинувся до діда з слізьми на щоках, ще не вірячи своєму щастю.

— Авжеж.

— Діду, — сказав Тіс, — не лізьте в чужі справи.

— Хай він летить разом з усіма, Тісе.

Тіс підійшов і схопив хлопця за руку.

— Він мій. Я його замкну до вечора в комірчині.

— Не треба, містере Тіс!

Хлопець почав схлипувати. Очі його були заплющені. В кінці вулиці запирхав автомобіль: їхав старенький “фордик”, везучи останню групу негрів.

— Ось моя сім’я, містере Тіс. О, будь ласка, благаю вас, ради бога, будь ласка!

— Тісе, — обізвався, підводячись, іще один на ґанку, — пусти його. За ним підвівся інший:

— Я кажу те саме.

— Пусти його! — мовив ще один.

— Пусти його! — загомоніли всі.

Тіс помацав у кишені пістолет. Він глянув в обличчя чоловікам, вийняв з кишені руки й сказав:

— Он воно як?

— Саме так, — промовив хтось.

Тіс випустив руку хлопця.

— Гаразд. Вимітайся звідси, — сказав він і рвучко вказав рукою назад. — Сподіваюся, ти не збираєшся кинути свій мотлох у моїй крамниці.

— Ні, сер!

— То повикидай його й спали. Сіллі похитав головою.

— Я все візьму з собою.

— Тобі не дозволять його брати в оту кляту ракету.

— Я все візьму з собою, — м’яко, але наполегливо повторив хлопець.

Він прожогом кинувся до своєї комірчини. Чути було, як він прибирає там. За хвилину хлопець з’явився з оберемком дзиґ і мармурових кульок, старих закурених зміїв і залізяччя, зібраного протягом років. Саме в цю мить під’їхав старенький “фордик”, Сіллі заліз усередину, й дверцята зачинилися.

Тіс, гірко посміхаючись, стояв на ґанку.

— Що ти збираєшся там робити?

— Почну нове життя, — відповів Сіллі. — Відкрию власну крамницю.

— От гаспид! То ти вивчив моє ремесло, щоб утекти від мене й самому почати діло?

— Ні, сер. Я й гадки не мав, що так станеться, сер.

Але воно сталось. Я ж не винен, що вивчив ваше ремесло, містере Тіс.

— Ви, гадаю, дали ракетам назви?

Негри позирнули на свій єдиний годинник, що був на щитку автомобіля.

— Дали, сер.

— Мабуть, “Ілля”, “Колісниця”, “Велике колесо”, “Мале колесо”, “Віра”, “Надія”, “Милосердя”, га?

— Кораблі повинні мати свої назви, містере Тіс.

— Я не здивуюсь, якщо у вас є “Бог-син” і “Святий дух”. Скажи-но, хлопче, а ви не назвали часом ракету “Церквою Першого Хрестителя”?

— Нам час їхати, містере Тіс.

Тіс зареготав.

— Одну з них ви, мабуть, назвали “Гойдайся низько”, а ще одну — “Солодка колісниця”, чи не так?

Машина рушила.

— Прощайте, містере Тіс.

— А “Гойдай їхні кістки” у вас є?

— Прощайте, містере!

— І “За Йорданом” теж є? Ха! Що ж, жени ракету, хлопче, веди її вгору, давай вибухай разом з нею! Мені байдуже, можеш бути певен!

За машиною знялася хмара куряви. Хлопець підвівся, притулив до рота руки і востаннє гукнув:

— Містере Тіс, містере Тіс, що ви тепер робитимете ночами? Що ви робитимете ночами, містере Тіс?

Запала тиша. Машина вже була далеко, десь у кінці вулиці. Ще мить, і вона зникла.

— Що він у біса хотів сказати? — міркував Тіс. — Що я робитиму ночами?

Він стежив, як спадає курява, і раптом йому сяйнула догадка. Він пригадав ночі, коли до його будинку під’їздили в машинах чоловіки. У них гостро випиналися коліна, а ще гостріше — рушниці. Очі в цих людей були скляні. Сурмив сигнал, і він ляскав дверима, виходячи з рушницею в руці, сміючись сам до себе, а серце в нього калатало, наче в десятирічного хлопчака. Вони мчали по нічній літній дорозі, конопляна мотузка звивалася на підлозі машини, і в

1 ... 30 31 32 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання» жанру - Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання"