Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

Сарторiюс. Що ж, люба моя, якщо ти вважаєш за розумне, забравшися в довгу й коштовну подорож з метою побачити те, що там є прикметного, повернутись, нiчого не побачивши…

Бланш. Тiльки не сьогоднi, тату, прошу!

Сарторiюс. Люба моя, я волiв би, щоб ти побачила все. Це частина твого виховання…

Бланш (встаючи, з нетерплячим зiтханням). О, моє виховання! Що ж, чудово, чудово. Я гадаю, менi доведеться довершити його. Ви йдете, докторе Тренчу? (З ґримасою). Я певна, що церква св. Йоганна справила б вам далеко бiльшу приємнiсть.

Кокен (смiючись тихо й лукаво). Прекрасно, прекрасно; але ж чудово, справдi (Серйозно). А знаєте, панно Сарторiюс, тут дiйсно є церква св. Йоганна — навiть декiлька так само, як i св. Аполiнарiя.

Сарторiюс (сентенцiйно, виймаючи свого бiнокля й подаючись до брами). Багато правди, бува, кажуть жартома, пане Кокене.

Кокен (приєднуючись до нього). Свята правда, свята правда! (Вони виходять, обговорюючи це глибокодумно. Бланш не ворушиться, щоб iти слiдом за ними. Вона чекає, поки вони з очей зникнуть, тодi стає проти Тренча, дивлячись на нього iз загадковим усмiхом, на що вiн вiдповiдає напiвсоромливою, напвсамовдоволеною посмiшкою).

Бланш. Гаразд. Отже ви нарештi таки зробили це.

Тренч. Так. Принаймнi, Кокен зробив це. Я ж вам казав, що вiн влаштує це. Де в чому вiн просто старий дурень, але вiн має багато такту.

Бланш (примирливо). Такту! Який там такт? Це простiсiнька цiкавiсть. Цiкавi люди завжди спритно встрявають у розмови з незнайомими людьми. Чому ви самi не заговорили з моїм батьком на пароплавi? Адже вам не потрiбно було нiяких репрезентувань, щоб заговорити до мене.

Тренч. Я, власне, не мав особливого бажання розмовляти з ним.

Бланш. Здається, вам не спало на думку, що цим ви ставите мене у фальшиве становище.

Тренч. О, я й зараз не бачу цього. Та й до того ваш батько така людина, що до нього не легко взятися. Звичайно, тепер, коли я вже знайомий з ним, я бачу, що вiн дуже люб’язний, але ж чого коштувало спершу з ним познайомитись!

Бланш (нетерпляче). Всi лякаються тата, не знаю, справдi, чому. (Сiдає знову, трошки сердита).

Тренч (нiжно). Але ж тепер, здається, все гаразд, прада ж? (Сiдає близько неї).

Бланш (гостро). Не знаю. Звiдки б менi знати? Ви не мусили говорити до мене тодi, на пароплавi. Ви гадали, ясама, бо (з фальшивим пафосом) я була без матерi.

Тренч (заперечуючи). Але ж чекайте! Це ж ви заговорили до мене. Я справдi був аж надто радий такiй нагодi; але присягаюсь, я б i очей би не звiв на вас, якби ви не дали менi приводу.

Бланш. Я лиш спитала вас про назву замку. В цьому не було нiчого непристойного для дами.

Тренч. Але ж, ясна рiч. Що це ви справдi? (З поновленою нiжнiстю). Ну, а тепер все гаразд, правда ж?

Бланш (стиха, з лукавством позираючи на нього). Чи справдi?

Тренч (зненацька стає соромливий). Я… Я гадаю, так. До речi, що ж церква св. Аполiнарiя? Адже ваш батько чекає на нас?

Бланш (стримуючи обурення). Прошу не затримуватись задля мене, якщо ви бажаєте побачити її.

Тренч. А ви хiба не пiдете?

Бланш. Нi. (В поганiм настрої одвертає своє обличчя).

Тренч (стривожено). От тобi й маєш: ви знову образились? (Вона дивиться на нього деякий час задумливо, з тьмяним докором в очах). Бланш! (Вона спалахує гнiвом, до того ж перебiльшеним i цим лякає його). Пробачте, що я зву вас вашим iм’ям, але… е-е… (Вона виправляє свою помилку, красномовно змякшуючи вираз свого обличчя. Вiн вiдповiдає на це вибухом почуттiв). Ви ж не образились, правда? Я ж був чомусь певний, що ви не образитесь! Бачите… Я не уявляю собi, як ви поставитесь до цього; це мусить видатись вам страшенно несподiваним; але умови не дозволяють… i справдi, менi аж надто бракує такту. (Вiн дедалi бiльше заплутується, не помiчаючи, що вона ледве здатна стримувати нетерплячiсть). От, якби це Кокен…

Бланш (нетерпеливо). Кокен!

Тренч (до краю наляканий). Нi, не Кокен. Хоча, запевняю вас, я тiльки хотiв сказати про нього, що…

Бланш. Що вiн незабаром повернеться з татом.

Тренч (дурнувато). Так, вони, мабуть, недалечко зараз. Сподiваюсь, я не затримав вас?

Бланш. Я гадала, що ви затримуєте мене, бажаючи менi щось сказати.

Тренч (цiлком спантеличений). Але ж, нi. У всякому разi нiчого особливого. Може, якось iншим разом.

Бланш. Коли iншим разом? Звiдки ви знаєте, що ми ще колись зустрiнемось? (Розпачливо). Скажiть зараз. Я хочу, щоб ви це зараз сказали.

Тренч. Бачите, я гадав, що якби ми змогли зважитись, або нi… принаймнi… м-м… (Нервовiсть позбавляє його можливости говорити).

Бланш (вирiшивши, що вiн безнадiйний). Здається менi, що це анi крихти не страшно, коли ви на щось зважитесь, докторе Тренчу!

Тренч (белькочучи). Я лише гадав… (Зупиняється й жалiбно поглядає на неї. Вона хвилину вагається, потiм з розрахованою рвучкiстю кладе свої руки в його. Вiн пориває її в свої обiйми з вигуком полегшення). Люба Бланш! Здається, я б нiколи не вимовив цього. Я, мабуть, простояв би тут цiлий день, затинаючись, якби ви не допомогли менi з цим.

Бланш (намагаючись видертись од нього). Я зовсiм недопомагала вам iз цим.

Тренч (утримуючи її). Я ж i не кажу, що ви зробили це навмисне. Лише iнстинктивно.

Бланш (все ще трохи неспокiйна). Але ж ви нiчого не сказали!

Тренч. Що я ще можу сказати крiм цього? (Знову цiлує її).

Бланш (переможена поцiлунком, але все ж наполягаючи на своєму). Але ж, Гаррi…

Тренч (у захопленнi, що вона його назвала на iм’я). Що?

Бланш. Коли ж ми одружимось?

Тренч. У першiй-лiпшiй церквi, яку зустрiнемо: у церквi св. Аполiнарiя, коли хочете.

Бланш. Нi, але серйозно. Це рiч серйозна, Гаррi, не жартуйте з цим.

Тренч (раптом кидаючи погляд до брами з боку берега й швиденько випускаючи її). Ш-ш!… Ось вони вже повернулись.

Бланш. Ах, чо… (Слово губиться в звуковi дзвоника з готелю. Офiцiант з дзвоником з’являється на сходах. Видно, як Саторiюс i Кокен повертаються через браму з рiчки).

Офiцiант. Табльдот за тридцять хвилин, пганiї й пганове. (Повертається до готелю).

Сарторiюс (серйозно). Я просив тебе супроводити нас, Бланш.

Бланш. Так, тату. Ми саме збирались вирушати.

Сарторiюс. Ми зовсiм запорошенi; нам слiд причепуритися до столу. Я гадаю, тобi слiд би пiти зi мною, дитино моя! Ходiмо! (Вiн подає Бланш руку. Серйознiсть його поводження справляє на