read-books.club » Публіцистика » Війна у натовпі 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна у натовпі"

201
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Війна у натовпі" автора Дмитро Олександрович Корчинський. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 30 31 32 ... 86
Перейти на сторінку:
русофілів на самому початку. Першу акцію було намічено в підземному переході на виході з метро під площею Дзержинського. Там постійно торгували розповсюджувачі російської патріотичної преси.

О шостій вечора, в час пік, до міліціонера, що чергував на виході з метро й міг бачити ту частину підземного переходу, яка нас цікавила, підійшов заплаканий підліток і поскаржився на хуліганів, що бешкетували на платформі підземки. Коли міліціонер пішов вниз, кілька хлопців підбігли до розповсюджувачів преси й мовчки почали бити їх. Це тривало близько двох хвилин. Повз них сунув натовп, проте, як і очікувалось, ніхто з перехожих не зупинився, аби втрутитись у бійку.

Коли справу було закінчено, унсовці вшилися, прихопивши, в якості трофея весь товар. Час пік було обрано тому, що в натовпі легко втекти. Спостерігач, якого залишили неподалік від місця події, пізніше розповідав, що міліція з'явилась лише хвилин через двадцять.

Для молоді такі вправи мають неабияку користь, і ми їх продовжували. А після того, як ми розігнали зібрання русофілів у Політехнічному інституті, за нами закріпилась монополія на захист спільнослов'янських інтересів.

Згодом я познайомився з одним із вождів партії Слов'янської Єдності Олегом Бахтіяровим. Він розповів мені, що після цих художеств вони планували мене вбити. Але до рук йому потрапила збірка моїх поезій, і він вирішив, що цього не треба робити. Втім, гадаю, що до реалізації наміру справа у них все одно не дійшла б.

На день Жовтневої Революції в 1991 році відбувся перший вихід УНСО в люди. Ми протидіяли комуністичній демонстрації, очолюваній майбутнім Головою Верховної Ради Олександром Морозом. Демонстрація мала закінчитися мітингом біля Республіканського стадіону, де спалахнула бійка. Перепало і Морозу. Найбільш буйних пов'язали менти. В райвідділі і наші, і їхні опинилися в одній камері. Цікаво було спостерігати, як хтось з наших чорнявих татаркуватих львів'ян (таких на Галичині багато) доводив якомусь росіянину, що росіяни взагалі не слов'яни і не арійці, що вони походять від суміші татар з угоро-фінами та самоїдами. Як на гріх, росіянин виявився цілком нордичної зовнішності: високий на зріст, білявий, блакитноокий, з твердим, як у скандинава, обличчям. Все зло в світі від об'єктивної реальності.

Розпад Радянського Союзу ще більше загострив проблему сепаратизму всередині республік. У 1991 та 1992 роках очікували антиукраїнське повстання в Криму. Чорноморський флот у своїй масі відмовився присягнути Українській державі. Особливо зловісною здавалася фігура командувача ЧФ контр-адмірала Касатонова.

Я вважав, що для приборкання Криму та флоту досить лише гучніше тупнути ногою. Аби довести це, я вирішив здійснити вояж на південь. Один буржуй закупив для нас цілий потяг. Я завантажив туди з півтисячі бійців, фольклорний хор і кількох православних священиків. Відтак усе це набирало вигляду поїздки на молебень на могилах українських моряків у Севастополі. А задля прикриття з нами вирушив депутат Хмара. Одразу ж після провалу путчу його випустили з Лук'янівської тюрми.

Влада все ще була дезорієнтована. Ніхто не знав: чи перешкоджати нам, чи навпаки — сприяти. Нарешті до нас підсадили залізничну міліцію, і ми вирушили.

Спочатку завітали до Одеси. Напередодні там відбулися санкціоновані міською прокуратурою обшуки на квартирах наших хлопців. На залізничний вокзал наш потяг не пустил — загнали на сортировочну. Ми вигрузились, посперечалися з керівництвом місцевої міліції і рушили в місто.

Ми вишикувались біля міської прокуратури. Я взяв десяток чоловік, депутата Хмару і зайшов усередину. Там було тривожно й порожньо. В кабінеті міського прокурора я поставив хлопців біля вікон та дверей. Прокурор перебував на грані нервового зриву. Він стояв біля стола, й руки у нього тремтіли. Ми розвалилися в кріслах і по черзі вичитували його. Я насолоджувався ситуацією.

Тоді я не здогадувався, наскільки швидко менти отямляться й побудують державу під себе. В тому, що їм це вдалося, спільна провина всіх активних людей. Треба було адекватніше реагувати на всі спроби підняти голову. Виніс суддя неправедний вирок — вогонь! Прокурор порушив справу — вогонь! Висунувся міліціонер — вогонь! Недогледіли.

Познущавшись над одеським прокурором, ми провели мітинг на Дерибасовській, повантажились на потяг і рушили далі. По дорозі ми зупинилися в Херсоні. Двоє наших бійців дозволили собі трохи випити, і їх довелося висадити з потяга. З поштамту дали телеграму: "Штаб Чорноморського флоту, контр-адміралу Касатонову. Буду завтра. Зустрічай. Цілую, твоя УНСО". Пізніше нам повідомили: Касатонов буцімто заявив, що швидше з'їсть свою фуражку, аніж пустить нас до Севастополя.

Сімферополь проїхали вночі. Рано-вранці потяг зупинили на невеличкій станції в сорока хвилинах їзди до Севастополя. Я вийшов, аби з'ясувати, в чому справа. Повідомили, що далі нас не пустять. Я дав команду вийти з вагонів й вишикуватися впоперек залізничних колій.

Міліцейському начальству й прикордонникам я заявив, що не пропущу жоден потяг, доки нам не відкриють шлях. Так простояли ми кілька годин і настільки збили залізничний графік, що, нарешті, нас таки пропустили.

У Севастополі ми зробили все, що хотіли. Міліції нагнали з усього Криму, але флотських щось не було видно. Ми помарширували туди-сюди центром міста, провели молебень. Десятків зо два навіжених з плакатами жалюгідно протестували проти нашої появи.

На великому прогулянковому катері пройшли севастопольською бухтою. Зірвали зі щогли червоний прапор і повісили наш. На знак привітання деякі військові кораблі та підводні човни підіймали синьо-жовті прапори.

Вояж нашого "бронепоїзда дружби" довів, що антиукраїнські сили в Криму не мають потенціалу, що командування флоту — це паперовий тигр, а настрої особового складу флоту далеко не однозначні. А проте українські патріоти ще довго скавчали, нібито ми провокатори. Немає на світі тваринки підлішої за переляканого націонал-демократа.

Навесні 1992 року Бог нарешті послав війну.

Це було Придністров'я. Війна в садах.

ВІЙНА В САДАХ

Гряде велика смута. Можна сприймати це як трагедію, як катастрофу, та раціональніше полюбити це, знайти в цьому сенс. Зросла небезпека, але для цілих націй, груп і видатних осіб з'явилася можливість прориву, шанс вхопити за хвіст долю, розпочати власну історію.

Продерши поглядом безліч додаткових неприємностей, саме у Придністров'ї 1992 року можна було побачити цікаву модель ідеального стану справ й ідеального суспільного устрою. Суспільство живе у стані духовної мобілізації, помірного напруження сил і піднесення, коли життєві почуття яскравіші і гостріші. Порівняно високий рівень добробуту. Чіткі цілі. Ясно окреслений ворог. Кожен має те, у що вірує, має можливість займатися тим, що йому споріднене: хто хоче — працює; хто хоче — гендлює; хто хоче — воює. Важливий момент: хто хоче — може воювати, і воює тільки той, хто хоче.

Говорять про приватизацію державного чи комунального майна,

1 ... 30 31 32 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна у натовпі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна у натовпі"