Читати книгу - "Досить Катрін"

— Що ти про це думаєш?

— Ну, по-перше, я згадую, про що ми говорили, коли ти тільки приїхав. Коли я сказала, що хотіти щось важити — це погана мета. Мабуть, я все таки трохи того, помилялась, бо коли читала твої записи, то захотіла знайти спосіб довести Теорему. Мені аж свербіло, так хотілося закінчити її й довести, що стосунки можна вписати у схему. Я хочу сказати, це має працювати. Люди такі з біса передбачувані. І тоді Теорема була б не твоєю, а нашою. І я, хоча це трохи й запізно… байдуже, я хочу теж важити трохи — щоб мене знали поза Ґатшотом, інакше чому б я так багато думала про неї. Може, я хочу щось важити, але не їхати звідси.

Колін пригальмував, бо попереду був знак «Стоп», і поглянув на Ліндсі.

— Шкода, — сказав він.

— Шкода — що?

— Що ти не змогла її довести.

— Та ні, я довела, — сказала вона.

Колін зовсім зупинив машину за шість метрів до знака й запитав:

— Ти певна? — дівчина мовчки усміхалась. — Розкажи! — попросив він.

— Гаразд, ну, я не довела її, але в мене є ідея. Я повний дуб у математиці, справжній дуб, і ти скажи, якщо я помиляюся, та я зрозуміла, що єдиний коефіцієнт у формулі — це де саме на шкалі Кидальник/Покинутий розташована людина, так?

— Так. Формула це й описує. Вона визначає, хто кого покине.

— Але це не єдиний чинник у стосунках. От хоча б вік. Коли тобі дев'ять, твої стосунки будуть радше коротшими, менш серйозними і випадковішими, ніж коли тобі сорок один і ти поспішаєш будь-що одружитись, доки не припинилась овуляція, хіба ні?

Колін перевів погляд на дороги, що розходилися перед ним від перехрестя, обидві вкрай занедбані. Він розмірковував. Це здавалось таким очевидним — усі відкриття такими здаються.

— Більше змінних! — промовив він із захватом.

— Так. Для початку вік, як я сказала. Та є ще багато чинників. Вибач, але привабливість теж має значення. У нашому місті є хлопець, він зараз у морській піхоті, але торік навчався у випускному класі. Це було 100 кг скульптурних м’язів. Я люблю Коліна і все таке, але той чувак був такий крутезний, просто відпад, а ще добрий і класний, і їздив на такому розцяцькованому «Паджеро»!

— Ненавиджу цього крутелика, — сказав Колін.

Ліндсі розсміялась.

— Ще б пак. Та головне, що це був класичний Кидальник. Почесний член клубу трьох «з»: знайди її, з’їж, забудь. Тільки він припустився помилки, коли почав зустрічатися з єдиною людиною в Середньому Теннессі, крутішою за нього, — з Катріною. Він зробився слухняним цуциком, який скиглив і тулився їй до ніг, і Катріні довелося його позбутися.

— Але це не тільки фізична привабливість, — заперечив Колін, витягаючи з кишені олівець і записник. — Це те, наскільки привабливою тобі здається людина, і наскільки привабливою здаєшся їй ти. Наприклад, є дуже гарна дівчина, але може статися, що в мене свої жуки в голові — я люблю тільки шестипалих дівчат. І я можу бути Кидальником, якщо вона буде п’ятипалою і поведеною на сухоребрих хлопцях в окулярах і з юдо-афро-кучмою.

— Із глибокими зеленими очима, — додала Ліндсі недбало.

— Що?

— Я сказала тобі комплімент, — пояснила вона.

— О Боже. Зелені. Так.

«Спокійно, Сінґлтон, спокійно.»

— Гаразд, хоч там як, гадаю, що це все має бути складніше. Значно складніше, настільки, щоб такий математичний неук, як я, не міг нічого зрозуміти.

Ззаду під'їхав автомобіль і посигналив, Колін знову рушив. На той момент, коли вони в'їхали до величезного паркінгу пансіонату, в них уже було п'ять нових змінних:

Вік (А)[62]

Різниця в популярності (С)[63]

Різниця привабливості (Н)[64]

Різниця Кидальник/Покинутий (D)[65]

Різниця інтроверт/екстраверт (Р)[66]

Вони сиділи разом у машині з опущеними шибками, і повітря заходило тепле й липке, але не задушливе. Колін розробляв можливі нові концепції та пояснював Ліндсі математичну базу, а вона робила припущення і дивилася, як він креслить. За півгодини він накреслив базову вона-з-ним-порвала криву у формі «сумне обличчя»[67] для багатьох Катрін. Але він не міг упоратися з тривалістю. Катріна № 18, яка коштувала йому кількох місяців життя, не відрізнялась графічно від Катріни № 5, в обіймах якої він провів три з половиною дні. Формула була запростою. І він досі просувався цілком навмання. «А що як піднести привабливість до квадрата?» «А що як спробувати синусоїду тут чи дріб отут?» Потрібно було подивитися на формулу не з точки зору математики, яку він ненавидів, а як на мову, яку він любив.

Тому Колін почав думати про формулу як про спробу щось повідомити. Почав брати змінні не цілими, а дробами, щоб зручніше було будувати графіки. Він наперед бачив, як різні варіанти формули відображатимуть Катрін, навіть ще до того, як ввести змінні. І в міру того, як він працював над формулою, вона робилася дедалі складнішою, аж доки не стала, можна сказати, красивою. Через годину на парковці формула набула такого вигляду:

[68]

— Гадаю, це вже близько, — сказав він зрештою.

— Я в цьому певна, бо я ні фіга не розумію, отже, ти молодець! — Вона засміялась. — Гаразд, ходімо позави-саємо зі старцями.

Колін тільки раз був у пансіонаті для літніх людей — в одинадцять років. Вони з батьком якось їздили до Пеорії, в Іллінойс, провідати Колінову прабабцю Естер, яка тоді вже впала в кому, отож, була не надто веселим товариством.

Sunset Acres його приємно вразив. На галявині за садовим столом сиділи й грали в карти четверо літніх пані, усі в крислатих солом’яних капелюхах. «Невже це Ліндсі Лі Веллс?» — запитала одна з них, і Ліндсі просяяла й поспішила до них. Жінки відклали карти і заходилися обіймати Ліндсі та ніжно плескати її по пухких щічках. Ліндсі знала всіх на ймення — Джолін, Ґледіс, Карен і Мона. Вона представила їм Коліна, і тоді Джолін зняла капелюха й, обмахуючись ним, сказала:

— Ну й гарненький у тебе хлопець, люба Ліндсі! Не дивно, що ти більше нас не навідуєш.

— Ні, Джолін, він не мій хлопець. Шкода, що я давно не заїжджала. Була дуже зайнята в школі, а Голліс ще й магазин на мене навалила.

І вони заходилися обговорювати Голліс. Минуло хвилин п'ятнадцять, перш ніж Колін зміг ввімкнути диктофон і почав ставити чотири запитання, за відповідями на які вони приїхали. Але він не мав нічого