Читати книгу - "Фактологія"

Факт-запитання № 8

Зараз у світі нараховується до 7 мільярдів людей. Яка карта найточніше відображає, де вони живуть? (Кожна фігурка — це 1 мільярд).

Це одне із запитань, на яке ми отримуємо найбільше правильних відповідей. Люди отримують майже таку саму кількість балів, як і шимпанзе. Це майже так само добре, як і вибирати відповіді випадково. Із погляду нашої книжки, це велике досягнення. Бачите, усе залежить від того, як і з чим порівнювати!

70 % людей досі обирають неправильну мапу і переміщають 1 міль­ярд населення на інший континент. Вони не знають, що більшість людей живуть в Азії. Якщо вам справді не байдуже до стабільного майбутнього, до бездумного витрачання природних ресурсів, до глобального ринку, як ви можете загубити у просторі 1 мільярд людей?

Правильним варіантом є мапа А. PIN-код світу — 1-1-1-4. Ці цифри допомагають запам’ятати правильну карту. Рахуємо з лівого краю до правого, кількість мільярдів як у PIN-коді. Америка — 1, Європа — 1, Африка — 1, Азія — 4 (я округлив цифри). Як і всі PIN-коди, цей теж із часом зміниться. Експерти ООН передбачають, що на кінець цього століття в Африці проживатиме на 3 мільярди більше, ніж зараз, в Азії — на 1, а в Америці та Європі приросту населення майже не відбудеться. Наприкінці 2100 року новий світовий PIN-код виглядатиме отак: 1-1-4-5. Більша частина населення світу мешкатиме в Африці й Азії.

Якщо прогнози ООН щодо збільшення чисельності правильні, а також якщо доходи в Азії й Африці матимуть такий самий темп зростання, як зараз, то центр тяжіння світового ринку за наступні 20 років зміститься з Атлантики на регіон Індійського океану. Зараз люди, які населяють багаті країни Північної Атлантики, становлять 11 % світового населення і представляють 60 % споживацького ринку на щаблі 4. Якщо доходи людей по всьому світу зростатимуть нинішніми темпами, уже в 2027 році цей показник знизиться до 50 %. На 2040 рік 60 % споживачів щабля 4 проживатиме за межами Заходу. Так, я вважаю, що «західне домінування» у світі економіки невдовзі дійде свого кінця.

Людям у Північній Америці і Європі варто зрозуміти, що більша частина населення світу живе в Азії. Із погляду економічної сили «ми» з 80 % перетворюємося на 20 %. Але багато з «нас» не може сприйняти ці цифри своїм ностальгічним мозком. Ми не лише помиляємося в тому, якого розміру будуть наші воєнні пам’ятки у В’єтнамі, а й переоцінюємо свою важливість у майбутньому глобальному ринку. Більшість із нас не хоче коректно поводитися з тими, хто контролюватиме майбутні світові оборудки.

Ділити числа

Часто щоб зрозуміти значення великих чисел, краще розділити їх на загальні показники. Найчастіше в моїй роботі загальний показник — це загальна кількість населення. Коли ми ділимо кількість (скажімо, чисельність дітей у Гонконгу) на іншу кількість (наприклад, на число шкіл у Гонконгу), то отримуємо коефіцієнт (кількість дітей на одну школу в Гонконгу). Кількісні показники легше виявити, тому що їх легше отримати. Комусь просто потрібно щось порахувати. А от коефіцієнти здебільшого значущіші.

Математичні дії й позитивні тренди

Повернімося до 4,2 мільйона померлих дітей. В одному з поперед­ніх підрозділів ми порівнювали ці дані з 14,4 мільйона малюків, які померли в 1950 році. Може, причина зниження смертності полягає в тому, що й народжуватися стало менше? Часто один показник зменшується через те, що зменшується попередній. Щоб перевірити цю теорію, потрібно розділити кількість померлих дітей на загальну кількість народжених.

У 1950-му світ побачило 97 мільйонів дітлахів і 14,4 — померло. Щоб отримати коефіцієнт дитячої смертності, розділимо кількість смертей (14,4 мільйона) на кількість народжень (97 мільйонів). Отримуємо 15 %. Отже, у 1950 році з кожних 100 народжених дітей до першого дня народження помирало 15.

А тепер погляньмо на найновіші дані. У 2016 році народився 141 мільйон дітей, а померлих було 4,2 мільйона. Якщо розділити кількість померлих на кількість народжених, отримаємо лише 3 %. Із сотні народжених по всьому світу до однорічного віку померло лише троє. Овва! Коефіцієнт смертності малюків змінився з 15 % до 3 %. Коли ми порівнюємо коефіцієнти, а не кількість померлих дітей, останні дані раптом починають здаватися на диво низькими.

Деяким людям стає соромно вдаватися до такого обчислення, коли йдеться про людське життя. А мені соромно цього не робити. Поодинокі цифри викликають у мене підозру й острах, що я можу їх неправильно зрозуміти. Цифри, які я порівняв і поділив, можуть уселити надію.

На одну особу

«Відповідно до прогнозів, саме Китай та Індія, а також інші країни, що розвиваються, збільшують викиди вуглекислого газу зі швидкістю, яка спричинить небезпечні зміни клімату. Фактично Китай уже виділяє більше CO2, ніж США, а кількість викидів Індії перебільшує ту, що в Німеччині».

Таку прямолінійну заяву зробив міністр навколишнього сере­довища однієї з країн Євросоюзу, що входила в експертну групу з обговорення питань кліматичних змін на ВЕФ у січні 2007 року. Він висловив це звинувачення нейтральним тоном, ніби розповідав про очевидний факт. Якби він спостерігав за обличчями представників Китаю та Індії, які теж були учасниками групи, то побачив би, що це далеко не щось само собою зрозуміле. Китайський експерт сердився, але продовжував триматися. А індус, навпаки, ледве міг всидіти на місці. Він розмахував руками й не міг дочекатися, поки модератор дозволить висловитися.

Він підвівся. На декілька секунд запала тиша, поки він обвів поглядом обличчя всіх членів групи. Його елегантний блакитний тюрбан, дорогий темно-сірий костюм, поведінка в момент гніву вказували на поважного громадського службовця високого рівня, за плечима якого — багато років досвіду провідного експерта при Світовому банку та Міжнародному валютному фонді. Він обвів рукою всіх учасників засідання, представників багатих країн, і промовив голосно й осудливо: «Саме через вас, шановні багаті нації, ми всі опинилися в цьому делікатному становищі. Це ви спалювали надмірну кількість вугілля й нафти впродовж цілого століття. Це ви і лише ви привели нас до краю прірви й поставили під ризик зміни клімату. — Раптом він змінив позу і склав долоні перед грудьми в індійському вітанні. — Але ми пробачаємо, тому що ви не знали, що чинили. Ми не маємо звинувачувати когось заднім числом за те, чого вони не знали. — Потім він випростався й мовив останню фразу, як суддя, що оголошує свій вердикт, підсилюючи кожне слово