Читати книгу - "Спомини"

Госстрах (букв.: державне страхування) — союзно-республіканська система органів державного страхування в СРСР, що перебувала у віданні Міністерства фінансів СРСР. Тут, очевидно, мається на увазі Головне управління державного страхування СРСР.

Рос.: “Ні. Це державний жах”.

Берія був заарештований 26 червня 1953 і розстріляний 23 грудня 1953 р.

Фелікс Верцінський (Feliks Wierciński, 1858–1940) — єзуїт-місіонер, народився в м. Пуцьк (у той час — Путціґ у Східній Пруссії), у 1877 р. закінчив гімназію в Нойшадті, у 1878 р. вступив до Товариства Ісуса в Старому Селі, вчився в Німецькій колегії (Colegium Germanicum) у Римі, у 1885 р. висвячений на священика, душпастирював у Сілезії (м. Катовиці), згодом був духівником у Вроцлаві, у 1887–1903 — адміністратор у провінції Ганновер, у 1904–1911 — на місії в Росії. У 1903 р. прибув до Москви як бібліотекар барона Кессенбурґа і протягом кількох років (1903–1905) займався науковою працею. У 1905 p., після указу Миколи II про віротерпимість, почав активну місійну діяльність у Москві. У 1905 р. заснував жіноче Згромадження Пресвятої Родини, що деякий час діяло у Сант-Перербурзі; у 1907–1911 pp. виконував обов’язки вікарія церкви свв. апостолів Петра і Павла в Москві та віце-декана Москви. Після 1911 р. працював серед католиків у Данії та Німеччині, у 1924–1938 — в Естонії, а потім — у Румунії. Докладніше див.: Bronisław Czaplicki. Jesuici w Rosji na początku XX w. // Śląskie Studia Historyczno-Teologiczne 39 (1) (2006) 136-164.

Вільгельм Франц фон Габсбурґ-Лотрінґен, він же Василь Вишиваний (Wilhelm Franz von Habsburg-Lothringen, 1895–1948) — австрійський ерцгерцог з роду Габсбурґів-Лотаринзьких, член імператорської сім’ї, український військовий та політичний діяч, поет. Народився в Істрії (м. Пула в теперішній Хорватії). Військову справу опановував у Відні та Вінер-Нойштадті. В цей період зацікавився українською культурою: вивчав українську мову та історію, читав українських письменників, подорожував Карпатами. З 1916 — член парламенту, де налагодив контакти з українськими політичними діячами. Вважався претендентом на український трон у випадку створення української держави під протекторатом Австрії та Німеччини. Після Берестейського миру 1918 р. став полковником Легіону УСС, де мав велику популярність і отримав від вояків ім’я Василя Вишиваного. У 1918–1921 pp. співпрацював з Директорією, у 1921–1947 pp. жив у Франції, Іспанії, Відні, займався бізнесом та літературною діяльністю, регулярно дописував до віденського журналу “Соборна Україна” та інших українських видань в діяспорі, мав спорадичні контакти з діячами ОУН, через що потрапив у поле зору радянської розвідки і став жертвою репресій під час радянської окупації Відня (1944–1947). У 1947 р. заарештований і звинувачений у шпигунській діяльності та зв’язках з ОУН. Помер під час слідства у Лук’янівській тюрмі від туберкульозу легень 18 серпня 1948 р. Про нього див.: Ю. Терещенко, Т. Осташко. Український патріот із династії Габсбургів. Київ 2011; Thimoty Snyder. The Red Prince: The Secret Lives of a Habsburg Archduke. New York 2008.

Йосиф Сліпий прибув у Маклаково 21 серпня 1953 р. (ГДА СБУ, ф. 6, спр. 67829, т. 1, арк. 57). Селище Маклаково (населення в 1959 р. — понад 13 тисяч чоловік) знаходилося на лівому березі Єнісею недалеко від гирла Ангари й підпорядковувалося Єнісейській міській раді; було одним із центрів лісової промисловости Красноярського краю (там діяв деревообробний комбінат та лісоперевалочна база). У 1975 р. на його основі створено місто Лісосибірськ (за рахунок приєднання до нього селища Новомаклаково, а в 1989 р. також і Новоєнісейська).

Текст листа див. у вид.: І пізнаєте правду, док. № 1, с. 85–86.

Перший том “Історії” Сліпий у 1954 або 1955 р. вислав посилкою разом з продуктами о. Степану Ратичу у м. В’яземськ Хабаровського краю; другий том був висланий у 1956 р. Сліпий просив о. Ратича переписати рукопис і копію зберігати в себе. Йосиф Сліпий також просив о. Ратича по можливості ознайомити з “Історією” священиків Івана Пасіку, Костя Левицького та інших з метою отримати від них відгук на працю. Оригінал рукопису Степан Ратич мав переслати до Львова крилошанину Адріяну Зафійовському, а той мав зробити з нього машинопис і зберігати в бібліотеці. Ратич передав два томи рукопису Зафійовському на Україну через ігумена ЧСВВ Михайла Борсу.

Євдокія Бич, її син Михайло Бич та їхня родичка Зиновія Пужак, що жили в Маклакові, були довіреними особами та кур’єрами митрополита Сліпого. Завдяки своїм родинним та особистим контактам вони допомагали митрополитові переправляти тексти “Історії” священикам на засланні в Сибіру (Степану Ратичу, Івану Пасіці) та в Україну (Марії Наконечній, сестрі Меланії Куцині та іншим).

Ілля Блавацький (1911–1988) — священик Перемиської єпархії, родом із с. Стронятин на Львівщині. Висвячений у 1935 p., до війни душпастирював у с. Турка (1935–1937) та м. Рава-Руська (1937–1939). Під час Другої світової війни керував Українським допомоговим комітетом. Після арешту єрархів УГКЦ о. Гавриїл Костельник пропонував органам НКДБ Іллю Блавацького як можливого кандидата в члени Ініціятивної групи для “возз’єднання” УГКЦ з РПЦ, через що Блавацький став об’єктом пильної уваги НКДБ і його щомісяця (від 29 квітня до 15 вересня 1945) викликали до НКДБ й намовляли приєднатися до Ініціятивної групи. У вересні 1945 р. він був заарештований і засуджений за антирадянську діяльність на 10 років таборів і п’ять років позбавлення громадянських прав з конфіскацією майна. Покарання відбував на каменоломні у м. Сталіно (тепер Донецьк), в таборах на Уралі та в Казахстані. Після звільнення в жовтні 1954 р. перебував на спецпоселенні у Красноярську, де жив разом із родиною, працював