Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1, Ян Фей"

їй на плече, вона зовсім не могла поворухнутися. Навіть якщо вона хотіла вилаятися, то не змогла, тому що її рот був чимось зав'язаний. Вона могла видавати лише приглушені звуки. Він побачив, як Конрад підійшов до найманця праворуч і щось йому прошепотів. Найманець на мить був приголомшений, а потім насилу похитав головою.

Спочатку він думав, що Конрад хоча б допитає його, але не очікував, що демон просто похитає головою і потягне свого супутника геть. Лей Ді не міг розгледіти, що було позаду нього, але з жалюгідних криків найманця він міг уявити, що це точно не найкраще місце, щоб його забрали. Потім він почув серію гуркотливих звуків, ніби кістки витягували з плоті, а органи вислизали з тіла. Жалюгідні крики поступово втрачали свою силу і перетворювалися на виття. Нарешті він перетворився на хрипкий звук, за яким послідувало низьке гарчання.

Звук нарешті зник, але найманці, що залишилися, не могли не здригнутися.

Потім Конрад підійшов до наступного найманця і щось запитав. Той найманець насправді був наляканий, дурний. Він стояв на колінах на землі і не міг вимовити ні слова. Молодий ватажок найманців з жалем похитав головою і підвівся. Він подивився на найманця, який відступав, і встромив меч в око найманця, перш ніж вигнати його.

.

Він заплескав у долоні і наказав підлеглим відтягнути труп.

Найманців залишилося всього троє, в тому числі і Лей Ді.

Сивочолий юнак побачив, що двоє його товаришів злякалися з розуму. Вони ніби просто згадали, що заробляють цим лише на життя. Їхня колишня слава, віра та гордість від славетних досягнень Найманців Сірих Вовків – все це в той момент розсипалося. Вони тремтіли, а їхні обличчя були блідими, оскільки вони розуміли, що хочуть лише жити.

.

Лей Ді подивився на своїх товаришів, які раніше незрівнянно пишалися собою перед обличчям життя і смерті. Але тепер вони поводилися як боягузи. Він не міг не проклясти їх у своєму серці. Однак він також проклинав Конрада. Прийди і знайди мене, якщо у тебе є здібність, сволота! Рейді не вмів говорити і міг говорити тільки від серця. Рейді ніколи раніше не хотіла так похизуватися. Це була просто смерть, чи не так? Він хотів показати своїм товаришам, які повністю підвладні страху, що в смерті боятися нічого.

.

Найпринизливішим було підкоритися ворогові.

Однак Конрад, здавалося, не чув його. Він лише відводив найманців одного за одним. Він наче не хотів отримувати жодної інформації. Він навіть не ставив жодних запитань. Навіть якщо останній найманець стане на коліна, благає про пощаду і поклянеться, що хоче приєднатися до них і готовий розповісти їм все, що знає, його тільки потягнуть геть.

Незабаром залишився тільки Лей Ді.

.

Конрад зупинився перед ним.

Біловолосий юнак спочатку ніяк не відреагував і просто накинувся на нього, як скажений пес. Однак його груди відразу ж зазнали сильного удару, і його відкинуло назад, як бродячого собаку, перекинувшись кілька разів. Потім він підповз з обличчям, вкритим брудом. Він залишився єдиним. Усвідомивши це, його серце нестримно стиснулося. Невже не залишилося нікого, хто міг би оцінити його хоробрість? Кому він намагався це показати? Ворог?

Але, дивлячись на холодне обличчя Конрада і вираз обличчя смаглявого єпископа, було очевидно, що вони не оцінять його хоробрості. Пронизливий до кісток холод огорнув його тіло. Лей Ді раптом здригнувся. Він подумав про проблему. Невже він збирався померти тут, не знаючи чому? Невже він збирався стати таким, як ті непривабливі хлопці?

?

Але як він міг це зробити? Це був Лей Ді, найвидатніший юнак у групі найманців, крім Еке. Якби він загинув тут, як ті холодні трупи, хто б знав, що він колись був героєм?

Ні, він не міг так померти.

.

Але не залишилося нікого, хто міг би це зафіксувати. Як йому хотілося, щоб у лісі хтось ховався. Або хтось інший, хто грає мертвим на полі бою. Рейді підсвідомо говорив собі, що не боїться смерті. Смерть була нічим. Він просто не хотів помирати, як ті безглузді хлопці. Але він знав, що це буде надзвичайна надія. Перед Учнями Чорного Полум'я, крім вождя і Буги, ніхто інший не міг сховатися в лісі.

Думаючи про це, він не міг не відчувати конфлікту. Він коливався між смертю і більш значущою смертю, і вираз його обличчя постійно змінювався.

.

Конрад холодно дивився на юнака і не сказав жодного слова. Потім він витягнув кинджал з пояса єпископа. Рейді здригнувся, коли нарешті зрозумів, що наближається смерть. Але він не очікував, що Конрад не скаже ні слова. Він був бастардом, нащадком лицаря Марко, нащадка еруїнських вельмож. Він боровся, але відразу відчув холодне лезо кинджала на шиї.

Ні, він не хотів помирати.

Серце Лей Ді нарешті показало розпач в останню мить. Воля до боротьби в його очах, природно, зникла. Ніщо з цього не вислизнуло від очей молодого вождя. Конрад миттю витяг кинджал і стягнув маску біловолосого юнака. Він запитав: Ти хочеш померти?

.

Лей Ді відкрив рот і хотів сказати кілька різких слів, але виявив, що тремтить і не може вимовити ні слова. Врешті-решт він зміг лише мовчки кивнути. Але він раптом зреагував і швидко похитав головою. Потім він відчув, як його обличчя нагрілося. Не тому, що він був слабкий, а тому, що був такий наляканий, що навіть не чув, що говорив Конрад.

.

Яка ганьба.

?

Тоді дозвольте мені поставити вам запитання. Конрад випростався і подивився на юнака Інша група, яка прийшла з вами, скільки всього у них було людей і куди вони пішли?

.

Лей Ді був приголомшений. Якби цей демон хотів, щоб він розкрив основну інформацію про найманців Сірих Вовків, він відчував, що не зможе цього зробити. Але оскільки Конрад згадав про цю групу людей, це означало, що у них є спільний ворог. На якусь мить біловолосий юнак підсвідомо скоротив дистанцію між ними і ледь помітно побачив у них групу. Він не думав, що здається в полон, а максимум – вони співпрацюють.

.

Цей покидьок фактично наважився провчити його.

.

Він зціпив зуби, коли думав.

Вони пішли на північний схід, перш ніж ви напали. Всього було п'ятнадцять чоловік, а ватажком був молодий чоловік приблизно того ж віку, що і ви. З ним було дві жінки. У нього було дванадцять охоронців, Лей Ді зробив паузу Вони, здавалося, були принаймні срібними. Я знав про