Читати книгу - "Бурштиновий Меч 3, Ян Фей"

?

Лютня, раптом запитав Брандо, де Вогняний Скіпетр?

,

Лют сів йому на плече, повернув голову, щоб подивитися на бічне обличчя Брандо, похитав головою і сказав: Це на горі Гасіння Бурі, саме тут.

Міс Тата сказала, що в Горі Гасіння Бурі немає поняття космосу. Куди ми можемо поїхати сюди, залежить від того, куди ми хочемо потрапити. Туга в наших серцях подібна до мосту, що з’єднує прихід один одного.

?

Іншими словами, говорив Брандо, вогняні феї знають тільки те, що він тут, але ніхто не знає, де він знаходиться. Тільки тоді, коли він хоче нас побачити, ми можемо його знайти?

Простіше кажучи, це було залишити його для доленосної людини. Брендел знав, що Бурштиновий Меч любить робити такі речі, і він ненавидів це.

.

Але Лют серйозно похитав головою.

.

Він впевнено відповів: Ні, ви обов’язково знайдете Вогняний скіпетр.

?

Чому?

Тому що ми з міс Тата обоє віримо в це. Ви також повинні вірити, що ви можете це зробити, пане Брандо. Якщо ти не можеш цього зробити, то в цьому світі немає ніякої надії.

Брандо не погодився з цим твердженням. Хоча він не був доктринером-матеріалістом, іноді волів вірити в перше. Суб’єктивна ініціатива була важливою, але деякі об’єктивні факти не змінювалися за власним бажанням.

?

Звичайно, я в це вірю, але це може не вирішити проблему. Брандо відповів: Ми ж не можемо просто безцільно ходити тут, чи не так? Хоча я не сумніваюся у вашому баченні та баченні міс Тата, це не змінює того факту, що ми все ще не знаємо, як знайти Вогняний скіпетр, чи не так?

Він думав, що поводиться досить прямолінійно, але не очікував, що Лютня буде впертою поза його уявою. Блаженний Форсайт твердо похитав головою і сказав: Іноді, якщо захочеш, то обов’язково знайдеш.

.

Це Гора Гасіння Бурі. Якщо ще зберегти логіку землі, то не вийде.

,

Він має рацію, Брандо. У цей час Білий Туман також припинив безглузду розмову з Фіясом. Вона повернулася до Брандо і сказала: Це за межами Плану Стихій. Це світ духу і волі. Ви повинні це розуміти. Постарайтеся відмовитися від здорового глузду і зміцнити свою віру.

Що ж тоді робити? Брандо не міг проігнорувати пораду Білого Туману.

Як я вже говорив, повірте, що ви зможете його знайти. Зміцнюйте свою віру, пане Брандо. Лютня відповіла: Насправді це дуже просто. Вам просто потрібно відпустити абсурд у своєму серці.

,

І цей досвід буде дуже корисним для вас. Екстремальна рівнина полягає в тому, щоб відмовитися від здорового глузду і інтегруватися в сутність світу. У світі законів воля і дух є найважливішими. – додав Білий Туман.

.

Брендель нахмурив брови. Як би він це не говорив, але дійсно не знав, з чого почати. Це було схоже на людину, яка звикла нормально ходити і не могла звикнути ходити задом наперед, не кажучи вже про біг.

?

Лютня сказала, щоб зміцнити свою віру і відпустити абсурд у своєму серці. Що ж йому робити? Варто йому просто сказати в серці: Скіпетр вогню швидко з’явиться. Я обов’язково знайду тебе! І цього було б достатньо?

.

Це було б занадто смішно.

.

Серце Брандо наповнилося цією дещо дратівливою думкою. Але саме тоді, коли він збирався сказати це у своєму серці, він раптом приголомшено відкрив рота.

Раптом він побачив, як за туманом з’явилася висока гірська вершина.

Він міг вказати на небеса і присягнути в ім’я Марти і всіх богів і Будд, що ще секунду тому такої гори перед ними точно не було.

Цей, цей, цей, Брандо був трохи шокований. Такі речі повністю перевернули його здоровий глузд. Вони явно перебували в пустелі Сірого Каменю, яка була дуже близько до Мілководної Сірої затоки. Він все ще пам’ятав, що коли він щойно спустився з мису неподалік, перед ним була низька, нерівна пустеля.

Правильно, Мілководна Сіра Бухта!

.

Брандо квапливо повернув голову і побачив, що Мілководна Сіра Бухта все ще позаду нього. За туманом він навіть бачив довгі білі сліди, залишені тірмоським флотом, що зникали на поверхні моря.

Але коли він знову повернув голову, його очі не могли не розширитися ще більше. Бо перед ним уже не була височезна гора. Якщо бути точним, то це був гірський хребет. Тіні гір накладалися одна на одну, тягнучись і хвилеподібно, утворюючи високу сіру стіну.

Навіть без нагадувань Брандо знав, що це Гора Зупинки Бурі.

.

Священна гора вітру стихійного плану.

.

А перед ним, на найвищій гірській вершині, його оточила блискавка. Між хмарами і вершиною гори здавалося, що є щось на зразок надзвичайно величного будівельного комплексу.

!

Що це! Брандо не міг не запитати принца Лютні на плечі: Як це сталося?

Ти дійсно це зробив, обожнювач Полум’яного Клинка! Лютня теж була дуже схвильована. Його золоті очі наче засвітилися. Він стиснув кулаки і схвильовано сказав: Це Священна Гора!

?

Священна гора? Яка священна гора!?

1153

Розділ 1153

.

Первинна матеріальна сфера. У той же час, як і Рушта, на годиннику пройшло всього кілька секунд. Хіпаміра якусь мить стояла в руїнах біля площі Дванадцятого Місяця, перш ніж повернутися, щоб піти. У цей момент Воля Гір і Річок в її руці раптом завібрувала, а потім пролунала друга вібрація. Хіпаміра на мить була приголомшена. Вона підняла Хрест Бойового Молота обома руками і побачила, як священна реліквія випромінює м’яке біле світло, коли вона злітає з її руки і Сіель яє в повітрі.

Палац Сен-Кантіфер, Сад Білої Троянди.

?

Так? Медісса раптом зупинилася і озирнулася з здивованим виразом обличчя. Вона насупилася і показала слід занепокоєння.

Що не так? Сіель помітив її незвичайну поведінку і запитав:

?

Нічого, Його Милість Метіша подивилася на порожні оленячі та спрайтові слоти у своїй колоді і відчула порожнечу. Чому Його Господня Милість ще не повернулася? Чому він нічого не сказав просто зараз?

.

Сад Білої Троянди перебував у стані хаосу.

- !

Старий прем’єр-міністр Нідеван і архісеньйор Валла вже активували коло телепортації на далекі відстані, яке спочатку належало королівській родині Кіррлуц. Насправді це були маленькі Двері Полум’я, але ця акція натомість викликала страх у серцях людей. Звістка поширилася, як лісова пожежа, і карети приїжджали і виїжджали за ворота палацу. Деякі з них навіть заїхали прямо в Сад Білих Троянд. Велич королівської сім’ї взагалі нікого не хвилювала.