Читати книгу - "Понтиїзм. Казки кінця світу"

магазин солодощів, де постійно сновигала охорона і з усіх щілин стирчали камери спостереження, Маха запропонувала створити магазин, де всі відвідувачі були би голими. «Ну, ж нікуди ти тоді нічого не сховаєш», — розводила руками Маха, а її товаришки каталися асфальтом, надриваючи животи. Так чи інак, за кілька років у місті з’явився секс-шоп «Романтична колекція» («Пробуди в ній нищівну романтику!» — на кожному товарі) і ресторан «Оголені та щасливі», де персонал і клієнти були без одягу. Але Маха про це ніколи не дізналася, так само не здогадавшись, на чому так раптово розбагатіли її товарки.

* * *

Маха кохала. Його звали Максом. У записниках і телефонах своїх колишніх він усе одно був любовно записаний «МаХХХ». У своєму бажанні бути чоловіком часом він виглядав смішним. Неголеність, ненависть до дезодорантів, пиха, доведена до абсурду. Якщо хтось бодай випадково наступав на його білі черевики, він одразу хапався за ножа, не чекаючи вибачень. Макс завжди мав при собі ножа з довгим лезом, що перетворювало ніж на вкорочений меч або коротку рапіру. Макс був дрібним контрабандистом, який постачав Масі її «сезонні штучки».

Він постійно мріяв вирватись у вищу лігу.

Їхні з Махою стосунки нагадували шалений танок двох метеликів, яких притягувало смертельне сяйво нічного ліхтаря. Вона хотіла оженити його на собі, а він — не дати їй піти. Але при цьому не піддавався на її вмовляння. Їхні бурхливі та скандальні перепалки, які щодня вибухали на базарі, були вставними яскравими епізодами сірого буденного життєвого театру. Чоловіки підтримували Макса, а бабці й молодиці хором підвивали плачам Махи.

Коли ж вечорами вони виходили на прогулянку, то не було красивішої пари. Легка біла пишна сукня з бісером національних орнаментів, жовта накидка, а на ніжках жовті черевички з нагнутим носком перетворювали Маху на героїню східної казки, яка ось-ось схопиться і побіжить хмарами. Макс крокував поруч в облягаючих штанях, начищених чоботах, високо задерши свою лису голову. Маха почувалася щасливою як ніколи, їй хотілося схопити цю мить назавжди. І не якоюсь світлиною чи спогадом, а справжньою поемою. Вона глянула на Макса і запитала:

— Як тобі назва «Травень»?

— Смотря для чого. Ну, нічого. Може бути, — відповів він, не повернувши голови.

— І я так думаю, Мась, — назвала вона його ім’ям, яке дозволяла собі лише у найщасливіші миті.

Бабці озиралися їм услід, прицмокуючи: «Ач як, наче з картінкі».

Маха була щасливою. Макс теж.

* * *

Маха була вагітна. Макс цього не знав.

* * *

Був скандал. І вже не театральний, розрахований на публіку. Макс бігав квартирою, мов звір, якого хочуть приборкати, а він пручається.

Маха сиділа мовчки. І посміхалася, дивлячись в одну цятку.

— Мась, пора дорослішати, — з лагідною посмішкою сказала Маха.

Слова розірвали тишу. Маха була такою красивою. І світлою. Саме такою він любив її найбільше. Бо насправді було дві Махи. Одна показна, яка любила грати для людей, вся розшита золотом, як пава, що приміряє вогняне пір’я Фенікса. А друга — ніжна, любляча, вірна, майбутня матір, яка розкривала обійми для нього. Звісно, другу Маху Макс любив найбільше.

* * *

Було скромне весілля.

Маха була щаслива.

Макс хотів у вищу лігу.

* * *

Бізнес Вагіта розцвів, коли в інформаційній війні стався злам і бойові дії перестали бути лише графічними моделями. Кінопавільйони тепер були не місцем знімання документальних фільмів і репортажів із гарячих точок, а перетворювалися на справжні барикади та чільні ланки лінії оборони. Кількість жертв, полеглих невідомих солдатів і встановлених героїв пропаганди неухильно зростало.

Впала економіка. Знову зупинилися заводи.

Піднялися фірми ритуальних послуг. Цей напрямок тримав старший брат Вагіта — Вахо.

Вахо зробив Вагіту напрочуд вигідну пропозицію — відкрити героїчний секонд-хенд.

— У смислі? — перепитав Вагіт.

Смисл полягав у тому, що форму вбитих солдатів не треба було спалювати. Її можна було віддавати тьоті Дусі на хімчистку і відразу ж відправляти на продаж.

— Зразу? — знову перепитав спантеличений Вагіт.

— Угу, — тільки і відповів старший.

З чинами і чинушами Міноборони і відділом пропаганди центрального нацканалу все було погоджено. «Героїчний секонд-хенд» мав стати новим трендом, підтриманим верхівкою.

Дуже швидко на вулицях почали з’являтися люди у військовому одязі, прорідженому чергами куль. Де-не-де було відірвано рукав чи штанину. У багатьох місцях застигли коричневі плями крові невідомих солдат.

«Люди! Що з вами? Чому всі ходять в одязі, трахнутому міллю?» — це був останній жарт відомого гламурного коміка, чия вгодована пика відсвічувала на всіх лайтбоксах. Після цих слів він зник. Вагіт це особисто проконтролював.

Уніформи вбитих солдатів стали модним відкритим маніфестом свого патріотизму. Ще ніколи аристократи не були такими близькими до народу, співаючи одних пісень, танцюючи одні танці. Та зігріваючи тіла одним горем.

Мережа героїчних секонд-хендів «Махач війни» ширилась, як епідемія.

Бізнес процвітав.

«Магазину потрібні продавці», — сповіщали об’яви на кожній новій точці.

«Магазину нужен дірєктор», — думав Вагіт, перебираючи в пам’яті знайомі пики.

* * *

— У війни нема сезонів, — підмугикувала Маха, розвішуючи щойно привезену партію. Чималий вагітний живіт, затягнутий у комбінезон льотчика, з кількома дірками на спині, ніби спеціально прорізаними для крил, живіт робив її рухи повільнішими та обережнішими.

Маха намагалася стримуватися, щоб не потягнутися за чимось важким і не вбити тьотю Дусю, яка до накладних на партію уніформи додала записку: «Вибач, падруга, но на твого головастіка нічо годящого не найшла. Чмокі».

Маху розривала ненависть. Не стільки до тьоті Дусі, але щось зовсім інше. Маха раділа, що тепер у них знайшовся стабільний заробіток і Макса нарешті беруть у вищу лігу. Але водночас вона боялася. Маха боялася одного дня знайти серед нових партій продірявлену дитячу уніформу, ніби спеціально добуту для її дитини. Як колись убивали звіра, щоби пошити вишукану шубку панні.

Її заспокоювали плітки, що їх підкидали жінки, що трудилися разом із нею.

— Та то нічо, — казали вони, — якщо лохів, яких підстрілять, не буде хватать, то нам китайці бистро доштампують. Може, качество похуже. І розміри не ті, но вони в цьому точно знають толк. Не то шо наші.

— Захочеш, так вони тобі вопше фігурно проштємпєлірують. Як нада. Ага.

Маха згадувала товарок по базару і намагалася хоч якось впорядкувати хаос життя, розкладаючи по поличках убитий одяг і свої спогади.

* * *

Вагіт із Максом лежали на диванах і задумливо витріщалися на плазмовий телевізор, що займав усю стіну. На екрані з кролячою швидкістю мерехтіли кадри