Читати книгу - "Новий Атлантис, Selene Evance"

— За що засуджували? 

Тата схилила голову й блиснула на мене насмішкуватим поглядом. 

— Хіба не тобі знати, за що його можна засуджувати? 

— Мені? — дещо по-дурному перепитала я. 

— Ти мені видаєшся такою проникливою, бачиш усіх наскрізь, — вона махнула рукою, ілюструючи свою думку. — Кіана тобі було б легко розкусити. На раз-два. 

 — Видно, не кусався, — буркнув Лукас з іншого мого боку, зіп’явся на ноги й пішов на кухню. Я почула, як відчинилися двері холодильника, стукнулись одна об іншу пляшки з лимонадом, пивом та водою. — Я жартую, якщо що. Може, Вів його й гризнула кілька разів, але… 

— Лукасе! — вражено вигукнула я, і він врешті заткнувся, вистиркнувши голову з кухні. 

— Що? Правду ж кажу! 

Я обурено засопіла, а потім згадала про важливу деталь, яка з усім цим устигла трошки притлумитися, — заїзд. Треба підготуватися. Ключову інформацію подадуть завтра на вечірці, як і завжди, але варто ще глянути Міллі, щоб не сталося ніяких заскоків. 

І саме тоді я вперше захвилювалася, як не хвилювалася навіть під час перших своїх заїздів. Хоча лікар сказав, що за кілька днів буду як новенька, тільки біль та дискомфорт можуть лишитися, але на мене однаково накочувалася паніка, що нога в найпевніший момент підведе, навіть якщо для кермування використовую праву, а не ліву.  

— Глянеш, будь ласка, Міллі, Лукасе? 

Я взяла милицю й зіп’ялася на ноги. 

— То я піду. 

Зупиняти мене ніхто не став.