Читати книгу - "Дивла. Серія книг, LesykLab"

– Бігом у кухню та вентиляційну шахту, – скомандувала Матр і, взявши дівчинку за руку, вивела їх із генераторної. - Ходімо!

Проходячи через центр управління, Єва кинула погляд нагору і побачила на верхньому майданчику сходів темну постать.

– Вперед! Уперед! Уперед! – Ровендер підстрибував за ними, підштовхуючи Єву та Матр у центральний відсік. - Треба поспішати!

– Стійте!

– Єва, люба, – озвалася Матр, – все нормально, я…

- Ні, не нормально, - гаркнула Єва. - Ми прийшли за тобою, і ти йдеш з нами!

– Який би шлях ми не обрали, нам потрібно зробити це негайно. – Ровендер говорив стривоженим голосом, озираючись через плече на центр управління. Темно-сірі лапи вже схопилися за відчинені двері. З немислимою силою вони розвели стулки люка, і в щілині з'явилася зловісна, хижа пика Бестіїла.

- Рузендер Кіїт! – прошипів він із сильним акцентом. - Ти забрав щось, що належить мені!

– Сюди! - Єва вштовхнула Матр у комору. - До іншого Притулку!

- Стривай, тобі треба взяти щось звідси перед виходом? - спитала Матр, лавіруючи в лабіринті перевернених стелажів та розсипаних запасів. Ровендер швидко йшов за ними, накульгуючи і спираючись на свою палицю. Єва озирнулася і побачила, як Бестіїл великими стрибками перетинає центральний відсік.

– Рови! Натисніть на червону кнопку! - Закричала вона, стоячи в дверях, що веде в її таємний коридор.

Ровендер, шкутильгаючи повз пульт ручного керування, врізав по ньому своєю палицею. Покручені двері зробили спробу зачинитися, але зімкнулися не до кінця. І знову Бестіїл просунув свої пазурі в щілину між стулками і почав розводити їх.

– Давай! - Єва допомогла Матр пробратися через люк, а тут і Ровендер майже наздогнав їх.

Позаду нього жахлива рука Бестіїла практично дотяглася до панелі керування поряд з напіввідчиненими дверима.

- Тікаємо! - Вона впхнула Ровендера в таємний коридор.

- Притулок, будь ласка, заблокуй люк прилеглого коридору! – наказала Матр. Її янтарні очі світилися у темряві.

Двері ковзнули на своє місце, замок замикався. За нею чулося, як дзижчання мисливської рушниці стає дедалі пронизливішим.

- Ходімо! Ідемо! Ідемо! – Ровендер підштовхнув обох уперед.

Бестіїл вистрілив. Потужна звукова хвиля розколошматила задню стіну складу. Єву засипало пилом і будівельними шматками, потім пролунав низький тягучий скрип.

– Що це?

Вона подивилася нагору, все ще сидячи в скрюченому положенні в темному коридорі.

– Це несучі конструкції. - Голос Матр гулко котився по приміщенню. – Вони пошкоджені.

– Рухайтесь! – крикнув Ровендер.

З гучним тріском стеля над трійцею почала валитися. Ровендер і Єва кинулися вперед, на ходу перекинувши Матр. Позаду них нестримним потоком обсипалася ціла купа каміння та шматків будови, повністю перекривши прохід.

– Ти гаразд? - Запитала Матр.

Відкашлявшись, Єва змінила лежаче становище на сидяче і відповіла:

- Нормально, дякую. - Вона спробувала обтрусити одяг від пилу та бруду, але тільки розмазала все ще більше. – А ти як? – Дівчинка зауважила, що одна з механічних рук робота зігнута під дивним кутом.

- Намагалася пом'якшити падіння за допомогою руки номер три, - повідомила Матр, піднявши гнуті металеві палиці, які нещодавно служили цією рукою. – Вона, мабуть, не підлягає відновленню, але решта, здається, ціла. - І робот прибрала проводи, що залишилися від руки, всередину корпусу.

Ззаду почувся кашель.

– Рови! - Вигукнула Єва і встала навколішки біля товариша. – Ти як?

Ровендер зі стоном вибрався з-під купи сміття.

- Житиму, Єва Дев'ять. Дякую сердечно, – сказав він і притулився спиною до стіни. - Це його проклята рушниця, що бухає, гірше, ніж розсерджений самець гролла в кришталевому гнізді бейрі. - Він усміхнувся, запалив ліхтарик і дістав пляшку. – Де ми?

- Гарне питання. - Єва подивилася на Матр. - Скажи нам, Матре, де ми?

- Очевидно, Єва, ти й сама знаєш. Чому б тобі не пояснити містеру Кітту? - відповіла робот, як і раніше вивчаючи покалічену кінцівку.

Єва витягла омніпод та розгорнула голограму повного архітектурного плану Притулку.

— Ми в коридорі, який з'єднується із сусіднім Притулком, — сказала вона. – З Притулком, куди мені чомусь не можна було ходити.

Матр озирнулася на дівчинку:

- Все правильно, Єва. Ця заборона ґрунтувалася на рішенні, прийнятому мною та нашим Притулком. Рішення прийнято як запобіжний захід, якого ти, очевидно, знехтувала.

– Серйозно! – спалахнула Єва. – Не думаю, щоб…

- Єва Дев'ять, Мати-Роботе, - Ровендер підвівся між ними, - давайте відкладемо обговорення «рішення» і пройдемо в цей прилеглий Притулок. Сподіваюся, ми зможемо там переночувати і сховатися від Бестіїла.

І він продовжив шлях, на ходу брязкаючи підвішеними до рюкзака речами.

Матр на мить затримала погляд на Єви, голосно клацаючи своїми механічними повіками, а потім покотилася за Ровендером, відкинувши відірвану руку. Єва повільно побрела за ними по темному коридору.