Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

— Ви прибули з прекрасного світу, леді Джейн.

— Пробувши в Айронвуді два дні, я зрозуміла, що це не так. Я люблю свій дім, там живуть усі, кого я люблю, все, що я люблю, і все, що я знаю, але мій світ, на жаль, не найпрекрасніше місце у всесвіті. Хоча, безперечно, в ньому є гарні та чудові речі.

Джейн уважно роздивлялася хлопця. На вигляд Трістан був її ровесником, але його погляд, міміка і ті малі рухи, які встигла помітити Джейн, більше нагадували зовсім молодого юнака років вісімнадцяти. Він мав дуже м'який погляд і світлу, безтурботну посмішку. Можливо, саме ці риси робили його вигляд молодшим.

Джейн поспішила заповнити паузу в розмові:

— Як довго ви тут живете?

— Дванадцять років.

— І ви жодного разу за дванадцять років не виходили за межі двору?

— Щороку ми виходимо, щоб виступити на святі прославлення Батька. Але можна сказати, що не виходимо. Виступ нічний і ми все одно не встигаємо побачити нічого довкола.

— Як жахливо.

Обличчя хлопця залишалося безтурботним.

— Я не погоджуюсь. Мені тут добре. Щоправда, я сумую за матір'ю та сестрою, та ще по морю, але рідні мене іноді відвідують, хоч я і прошу їх не робити цього. Діяни не дуже прихильні до того, щоб люди, які спілкуються з нами, відвідували храм Матері природи. А я не хочу, щоб сестру не пускали до храму.

— Скільки років вашій сестрі?

— Незабаром буде двадцять. Раніше, коли ми жили разом, ми були з нею нерозлучні, але мені довелося залишити її у вісім років і піти сюди.

— То ви почали жити тут ще дитиною?

— Ні, я прийшов сюди, коли мені виповнилося вісімнадцять.

— Вісімнадцять? Вам зараз тридцять? Я ніколи б не сказала, ви так юно виглядаєте.

Джейн не могла повірити власним вухам. Хлопець був такий наївний і безтурботний. Його очі були такими дитячими та чистими.

— Час тут завмирає, леді Джейн. За нашими стінами нічого не відбувається, тож, напевно, деякі з нас так і залишаються тими, ким прийшли сюди одного разу. Але в цьому і приховано наше щастя - ізольованість від усього світу. Ми всі одна велика родина.

— Як шкода, що мені не вдасться познайомитися з рештою жителів сірого дому — сьогодні ввечері король відправить мене назад додому.

     — З чого ви це взяли? - здивувався хлопець.

    - Він передав, що ввечері прийме мене. Епс Фендерсон вчора казав, що король має магічні сили, щоб відправити мене назад, мабуть, сьогодні він зробить якийсь портал, і я знову буду вдома.

Трістан уважно подивився їй у вічі й скрушно промовив:

— Леді Джейн, король ніколи не відправить вас додому.

Джейн на мить втратила мову. Його очі були такі щирі, що вона беззастережно повірила цим лячним словам. Вона дивилася на нього і бачила, що він знає про що говорить.

— Не… не… Не відправить? Що? Чому? — Вона не могла підібрати слів, їй по-дитячому хотілося заплакати та сльози вже почали накочувати на неї величезною хвилею.

— Тому ж чому він не намагається зробити нас нормальними, чи зцілити землю... Тому що для цього йому треба витратити багато сил. Він і так вважає, що дає нам надто багато. Він байдужий до подібних речей.

Виходить, Джейн влучно зробила висновки про короля. Він лише не хоче витрачати свої сили на щось більше, ніж вже робить.

— Але, — зауважила Джейн, —  його батько, відродив землю у Великих Садах, — вона махнула рукою на дворик, в якому вони сиділи, — тут росте зелень і з Батьком нічого не сталося, його сили не вичерпалися. Чому б вашому королеві не витратити трохи сил, щоб вилікувати вас чи відправити мене додому?

Трістан посміхнувся:

— Ви у наших краях два дні, а вже вважаєте, що все знаєте. Ви бачили Батька живим?

Джейн згадала слова Меліси про те, що всі так злякалися її прибуття, бо вже не пам'ятали Батька та його добрих справ.

— Він помер, відновивши рослинність у селі?

— Ні, але якщо хочете, я можу вам розповісти історію його появи в Айронвуді та історію його смерті. Щоб ідучи до короля, ви розуміли, з чим маєте справу.

— Так, я хотіла б це почути, адже ви маєте рацію, я почала робити висновки не маючи майже жодної інформації. А перейдімо на Ти, —  Джейн перейнялася до хлопця неймовірною теплотою.

Він був наче повна протилежність Фелікса: милий з добрими очима. І така добра душа зростала в умовах кричущої байдужості і відчуженості навколишнього світу. Джейн була захоплена, як йому вдається бути таким товариським і приємним. Як тільки він зрозумів, що вона не втече з криками від вигляду його ніг, він розмовляв із нею практично на рівних.

— На ти? Я ніколи не називав нікого, крім мешканців цього будинку на ти, — він усміхався.

— Ось і спробуєте... Ой, спробуєш, — Джейн теж усміхнулася,  — я готова слухати твої історії.

Трістан спробував сісти зручніше, він повернувся до дівчини всім тілом і вільно виставив напоказ свої ноги.