Читати книгу - "10 успішних компаній. Нова якість підприємництва в Україні, Олег Криштопа"

навіть я не зможу — це буде занадто дорого. Або ми вкладаємо в якість і чекаємо на результат. Людина купила, прийшла знову, ще, ще і ще. І тоді вона вже наш клієнт. Цей шлях трошки довший. Та ми зрозуміли, що нам він підходить більше. Тобто зараз реклами в нас немає, ніякої. Я взагалі кажу, що треба пам’ятати в нашій сфері, що ми в 21-му столітті. Це соціальні мережі, якісь дегустації продукції і блогери. А наше завдання — зробити якісний продукт і якісну упаковку. Реклама — це зробити якісну упаковку.

 

ВІДНОСИНИ З ДЕРЖАВОЮ

Тільки почувши це запитання, до того веселий і життєрадісний Андрій замовкає. Каже, що не любить цю тему. Нещодавно податкова опублікувала якийсь звіт, і «Коник» опинився на четвертому місці в Україні серед садівників за сумою сплачених податків.

— Перший день я ходив і пишався: я четвертий в Україні платник податків серед тих, хто займається садівництвом. Це круто! І виходить як: з одного боку, я плачу податки — це добре? Добре. Чим це погано? Погано це тим, що я працюю офіційно, в мене все видно в бухгалтерії, а людина, яка так чинить, завжди зробить більше помилок, ніж людина, в якої нема документів. Нічого нема. Не звинувачую нікого, але когось же треба перевіряти. А кого перевіряти? «Коника»! Зараз уже на нас зважають, я — молода людина, а батько з ними радикальніше говорить. Він каже: відваліть. Ви не заважайте, ми самі зробимо, самі заплатимо вам податки. І не треба помагати, просто не заважайте.

До різноманітних державних програм «Коник» ставиться скептично. Мовляв, за задумом добре, а за виконанням — як завжди. Умови прописано не зрозуміло під кого. Значно ефективнішою допомогою були б дешеві кредитні програми.

 

УКРАЇНОЦЕНТРИЗМ

«Коник» орієнтований передовсім на внутрішній український ринок. Експортувати щось можуть, але це не самоціль.

— Коли ти виграв чемпіонат області, не варто ж, мабуть, одразу на Олімпіаду їхати? — приводить спортивну аналогію Андрій Мелеш. — Спочатку ще чемпіонат України треба виграти.

Тож наразі «Коник» сконцентрований саме на чемпіонаті України. На прощання нам дають скуштувати їхніх яблук і соків — смачно. Рекомендую.

Покутська кераміка і Taplap

Городенка, навіть за мірками Івано-Франківщини, — провінція. Менше 10 тисяч населення, кілька радянських п’ятиповерхівок у центрі, на околицях — приватний сектор. Колись тут був замок, проте зараз його можна побачити лише на старих фото. Уже багато років Городенка асоціюється виключно з цукровим буряком: тут роблять цукор і горілку. Тому поява саме в Городенці бренду «TapLap», на перший погляд, дивує. За їхньою керамікою вилаштовуються черги. Зазубрені тарілки ручної роботи замовляють ресторани Львова, Києва, Харкова, Дніпра, Одеси. Що ж — тим паче цікаво, як усе з’явилося.

 

СВЯТО НАБЛИЖАЄТЬСЯ

П’ятниця, 5 січня — офіційно робочий день. Але на Галичині — суто формально. Уже з обіду всі починають готуватися до Святвечора і Різдва. «TapLap» — не виняток. Представниця бренду Ліля по телефону каже: якщо хочу застати когось на виробництві, треба приїхати до 14:30. Відповідаю, що лечу. З Івано-Франківська до Городенки якихось 70 кілометрів, але дорога всуціль у вибоїнах. Як розповідала Ліля, за знаком Городенка мав бути невеликий вказівник з написом «Покутська кераміка». Очевидно, він геть невеликий, бо я його не помітив. Зупиняюся, щоб зателефонувати й уточнити дорогу: з асфальту треба з’їхати на ґрунт і поволі, на першій передачі, сунутися по болоту вздовж похмурого зимового ставка. Два круті повороти — і я на місці. Переді мною старе безлике двоповерхове приміщення радянського крою. Колишні гаражі. Ліля зустрічає мене й одразу починає екскурсію. Всередині все зовсім інакше, ніж зовні.

У невеликому просторі завдяки дерев’яним перекриттям вдалося помістити цілі три поверхи і досить таки велике виробництво. Тут і гончарні круги, і печі, і стелажі, де вироби сохнуть, і місця для розмальовування та глазурування. Ми піднімаємося на другий поверх, спускаємося, знову підіймаємося, і я відчуваю, що заблукав у цих лабіринтах.

— Шкода, що ви приїхали на свята, коли тут мало людей. Але є Богдан, то він вам усе розкаже.

Богдан (молодий чоловік зі світлим волоссям) сидить в імпровізованому офісі на третьому поверсі, десь між виробництвом і складом. Розмовляючи зі мною, паралельно вирішує якісь нагальні питання.

Я вмикаю диктофон і пропоную представитися.

— Богдан Микитюк, — тут він змовкає. — От навіть не знаю, як правильно сказати, хто я на виробництві. Прийнято казати, що я власник великої фірми... чи невеликої. Але нема в нас такого. Починалося все з мого брата.

 

НЕВДАЧІ ЗАГАРТОВУЮТЬ

Як то часто буває, історія успіху почалася з невдач. Нічого дивного: Айнштайн, як відомо, у школі отримував «трійки» з фізики.

Молодший