read-books.club » Трилер » Минувші Дні, Вітольд Розенвальд 📚 - Українською

Читати книгу - "Минувші Дні, Вітольд Розенвальд"

29
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Минувші Дні" автора Вітольд Розенвальд. Жанр книги: Трилер. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 29 30 31 ... 91
Перейти на сторінку:

– Ні. Це тому що, – вона знову почала сильно плакати, – це тому що ніхто ніколи не робив такого для мене. Ніхто… Ніхто ніколи не казав мені що… що я гарна, ніхто не запрошував мене на повільний танець, ніхто ніколи не співав мені. 

– Тобі це кажу я, – сказав я поцілувавши її в верхівку голови. – Тому що я хочу, щоб ти знала, що ти гарна, хочу щоб ти знала, що мені сподобалося з тобою танцювати, хочу, щоб ти знала, що я б тобі співав і співав, якби ти мене про це попросила! 

Я казав це щиро. Звичайно я навряд це сказав, якби був би тверезим, але я казав, що думав. 

– Пам’ятаєш, там, на дискотеці, я сказала що не можу тобі дещо сказати, бо ти почнеш вважати мене дивною? Тепер я готова тобі розповісти… не хочу, але я мушу і… і я знаю наперед що ти на це мені скажеш… 

– Я уважно тебе слухаю, – сказав я. 

Вона піднялася і відійшла від мене на декілька кроків. 

– Я сирота! – сказала вона витираючи сльози. – Ось що я не могла тобі сказати! Я не могла сказати тобі, що я з дитячого будинку! А не хотіла, тому що в мене в таборі була подружка, з якою я веселилася, пакостила і сміялася, а коли я їй сказала, шо я сирота, вона від мене відмовилася. І почала дражнити за це… Тож не соромся, можеш забрати свої слова назад і почати сміятися з мене, я тебе зрозумію… – Аліна відвернулася від мене затуляючи лице. 

Я був в шоці. Але не через те, що Аліна, як виявилося, сирота, а через те, як її подруга повелася по відношенню до неї. Це підло, і це жорстоко. Я б такого не зробив би ніколи по відношенню до Віті. Звичайно, на питання « – Чи зрадив би я свого ліпшого друга за мішок картоплі?» , я відповідав «Що за дурне питання? Звичайно що так!», але в дійсності такого б не зробив. Навіть за великі гроші. Аліна мабуть очікувала, що я зараз вчиню так, як її колишня подруга, але ні. Я підійшов до неї ззаду і міцно обійняв. 

– Я ні за що в житті, не буду з тебе через це сміятися, не верзи дурниць! 

Тоді розвернув її і міцно поцілував, дивлячись її червоні від сліз очі. Вона почала швидко кліпати. 

– Хочу щоб ти знала, – продовжував я роз’єднавши наші губи. – Якщо ти вважаєш себе одинокою, то це більше не так! Не забувай, що тут в тебе в ланці є справжні друзі, і в тебе є я, який завжди дасть тобі пораду ті підтримає. А ще, – проказав я взявши її за руку, – якщо я звідси найду вихід, то заберу до себе, в свій час, в майбутнє! 

Її очі сяяли від світла місяця. 

– Ти не будеш з мене сміятися? 

– Ох, Аліна… Я не буду з тебе сміятися, тут навіть нема причини для сміху! Мені шкода чути, що в тебе була така подруга, але не всі такі, як вона! 

– Навіть забереш до себе в майбутнє? – її лице поясніло, сльози пройшли, дихати їй стало легше. І вона посміхнулася. 

– Заберу, даю тобі моє слово! – крикнув я. 

– Значить ти все таки перепив! – вона хихикнула і поцілувала мене. 

 Ми дуже довго цілувалися під світлом нічного місяця. Чути було лише шум води та лісних сов, які прокинувшись вийшли на полювання. Ми були одні, далеко від гучної музики та від чужих очей. 

– Ну що, пішли до інших, вони мабуть вже шукають нас, – сказала Аліна. 

З нею було важко не погодитися, але мені хотілося залишитися тут з нею ще хоча б трішки. Але я переселив своє бажання, кивнувши їй на знак згоди. 

Ми йшли в двох тримаючись за руки, аж поки я не побачив темний силует, який швидко наближався до нас. Хтось біг цокаючи по бруківці в нашу сторону. До нас підбігла захекана вожата, яка побачивши мене з Аліною міцно обійняла обох. 

– Дякувати Богу з вами все добре! – вона плакала. 

Та що ж це за день такий, де всі плачуть? Може й мені зараз сісти на підлогу і почати плакати? Через те, що не знаю що мені робити? 

– Що трапилося? – запитала Аліна. 

– Не зараз, – сказала Олена. – Зараз я відведу тебе до Євгеніївни, вона вас всіх відведе по хатинках. І слухай мене уважно, – сказала вона беручи її за плече, – трапилося дещо жахливе, все розповім завтра! І всім це передай! 

– А як же Міша? – Аліна взяла мене за руку. 

– Міша піде зі мною, мені потрібна допомога, – сказала вожата беручи її за руку. 

Так ми в трьох, тримаючись один за одного пішли туди, де пів години тому танцювали і сміялися діти. Було майже пусто. Перелякані чимось вожаті, хаотично бігали та збирали всіх своїх в групки. Деякі вже швидко йшли по далі звідси. «Що трапилося? – майнула в мене думка. – Мабуть щось серйозне, раз дискотеку припинили раніше, ніж потрібно. Але що?».  

– Оксана, ось остання, забирай їх і порозводь їх по хатинкам. І будьте обережні, прошу вас! – Олена Володимирівна поклала руку собі на серце. 

– А як же він? – Євгеніївна кивнула на мене. – Він же також з твоєї групи наче. 

Ця вожата була повненькою коротко стриженою дівчиною з великими грудьми. На вигляд була приблизно старша від моєї років на п’ять-шість. 

– Так, але він мені ще потрібен, я його заведу сама, а ви хутко йдіть! 

Дивно. В мене погане передчуття стосовно цього всього. Дуже погане. Все що зараз коїлося, мені не подобалося найбільше. Вожата потягнула мене взявши з руку у бік, де нікого не було поруч. 

1 ... 29 30 31 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Минувші Дні, Вітольд Розенвальд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Минувші Дні, Вітольд Розенвальд"