Читати книгу - "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Якщо вірити легенді потрапити в загробне царство.
— А точніше потрапити на нематеріальні площини. На одній із них живуть демони.
— З їхньою допомогою тільки потрапити туди чи вибратися?
— Вибратися.
— Тільки звідти?
— Так. Анжеліка, — сказав ніжно Алекс, — твої батьки, напевно, вже пішли на переродження.
— Не зрозумію навіщо батькові потрібні були ці монети...
— Не знаю. Але краще тобі більше ними не світити.
— У брата дві монетки на шиї як амулет.
— Вхід і вихід, — тихо сказав Алекс. — Порозмовляю з ним за можливості. Цікаво звідки в твого батька вони. Їх можуть дати тільки відьми, стародавні. Твоя прабабуся жива?
— Не знаю. Давно про неї нічого не чула. Але вона, як і Маргарити, жила в нижній площині.
— Хм.
— Що?
— Думаю відьми могли дати монети твоєму батькові на зберігання. Щоб демони не могли вийти. Монети слугують своєрідним активатором порталу з їхнього світу. І вони можуть потрапити в будь яку площину. Але повинні будуть знайти собі носія. І для сильних демонів не обов'язкова добровільна згода.
Увечері в середу приготувала звичайну вечерю і купили тортик до чаю. Хотілося, щоб зустріч із мамою Алекса пройшла добре. Але і я себе в образу не дам. Якось життя навчило мене не бути вівцею. Вона приїхала о шостій. Ми для зустрічі з нею відпросилися на годину раніше і довелося не гуляти з дітьми. Пояснивши, що в нас сьогодні гостя. Діти гралися в дитячій, коли вона прийшла. Красива, ще молода на вигляд жінка. Із чіпким уважним поглядом. Мене уважно оглянула. Якщо думала мене цим збентежити, то не на ту напала. Я спокійно витримала її прискіпливий погляд. Вона спокійно привіталася. Алекс її дбайливо обійняв. Я просто привіталася. Перед тим як піти на кухню, вечеряти з нами, вона пройшлася першим поверхом, озирнулася. А коли сіли на кухні сказала:
— У будинку не прибрано і брудно.
Алекс хотів щось сказати, я поклала свою руку на його. Спокійно витримавши її погляд, сказала спокійно без емоцій:
— Якщо вас, мама, щось не влаштовує, я можу видати ганчірку і швабру і приберетеся.
Вона ласкаво посміхнулася і сказала вже м'якше:
— Гарна дівчинка, схвалюю. Така руку по лікоть відкусить і не подавиться. Не ті розмазні, що були до цього. Відразу впадали в істерику від найменшої критики.
— На мені не поїздиш, де залізли там і злізли.
— Є досвід, — сказала вона ствердно.
— Так, удома прибирали брати і в нас не прокатувало, ти ж дівчинка. І мама була зі мною солідарна.
— У неї п'ять старших братів. І це вони її опікали й балували.
— Швидше не давали вбити біляву поганку.
— Анжеліка народилася в середній площині, — пояснив Алекс здивованій матері.
Вона почула, як тупочуть маленькі ніжки і обернулася.
— Це мої племінники, я їх виховую з народження. Брат із дружиною живуть у середній площині й не можуть жити тут через низку причин. Їхня мама відьма.
— Це дивно, що вони блондини. І так на тебе схожі.
— Ми з Гілбертом дуже схожі. Хоча колір шкіри та волосся як дві протилежності. Він темненький і смаглявий, а я біла. Славік народився рудим і швидко посвітлів. Сашко народився відразу білим. Вже краще їм рости тут. А то в середній площині бути білим небезпечно.
Молодшенький попросився до мене на руки і показав, що хоче їсти. Алекс поклав його порцію каші і котлетку. Я його відразу стала годувати кашею, а він руками їв котлету.
Славко стояв і розглядав маму Алекса. А потім запитав:
— А ти хто?
— Мама Алекса.
Дитина кивнула і залізла на свій дитячий стілець. Побула вона в нас кілька годин і поїхала додому. Коли проводили маму, запитала в Алекса:
— А ти до мами в гості давно їздив?
Він задумався, потім відповів:
— Уже років шістдесят у неї не був. Мама завжди сама приїжджає.
— Дивний або ти, або вона.
— Мама так просила.
— Давай порушимо цю вашу дивну традицію і з'їздимо до неї в гості.
— Гаразд. Доки ти не промовила не розумів на скільки це дивно. Ми з нею живемо майже як чужі люди. Як далекі родичі, які зрідка бачаться.
У гості зібралися їхати наприкінці тижня, мої родичі не дзвонили, що збираються приїхати. І ми виїхали в суботу вранці. Коли залишилося їхати буквально кілька хвилин, я попросила зупинити і зателефонувати його мамі.
— Ало, мамо, ти вдома?
— Так, — сказала вона з якоюсь часткою напруги в голосі.
— Добре, ми зараз уже під'їжджаємо.
— Це не найкраща ідея.
— Пізно скасовувати, ми вже приїхали, — сказала я.
І забрала в Алекса телефон, перервала розмову.
— Вона ж не переїхала? — запитала, коли припаркувалися біля будинку.
Біля будинку було дві машини. А вона нібито одна живе. І не схожий цей будинок на будинок самотньої жінки. Коли двері нам відчинив молодий хлопець, у мене щось перемкнуло в голові і картинка склалася. Але я не стала відразу озвучувати Алексі.
— А ви до кого? — запитав хлопець.
А сам дуже схожий на Алекса. І він це зрозумів, дивлячись на старшого брата.
— Ну загалом, здається, мама від вас щось приховувала. Знайомся, хлопче, це твій старший брат Алекс Тіан. Тебе як звуть молодший брат?
— Джеремі.
— Ремі, — запроси гостей, нам справді всім потрібно поговорити, — сказала мати хлопців. Поруч із нею стояв її чоловік. — Я говорила, що ця дівчинка сильна, руку по лікоть відкусить, варто пальцем погрозити.
— Віддаю перевагу починати з голови, а не з пальців.
Мене порадувало, що Алекс тримав на руках мого старшого племінника. Славко, зрозумівши, що ми вже в будинку, попросився на підлогу. Саша не збирався злазити з мене.
— Може присядемо, чай поп'ємо? — запитала і пішла на кухню. — Сподіваюся, у вас є валеріана? Або щось міцніше?
Вітчим Алекса злився за мною на кухню, дістав чашки, поки я ставила чайник грітися.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова», після закриття браузера.