Читати книгу - "Відродження-1, Кулик Степан"

Вибравшись назовні з підвалу, я вирішив не відкладаючи, піти до Возгена і здати йому сьогоденну здобич. Ну, а чого тягнути? Тільки місце в інвентарі займають… Причому останні чотири секції.

Зв'язавши щурів хвостами по три штуки, взяв у руки одразу всі чотири зв'язки і, незважаючи на дощ, що мрячив дедалі сильніше, неспішним кроком попрямував до харчевні. Навмисне йшов тримаючись ближче до середини вулиці, щоб мене було добре видно, даючи можливість роздивитися ношу якомога більшій кількості сусідів і випадкових роззяв. Нехай запам'ятовують… Заодно слух поповзе районом. Звісно, обростаючи купою перебільшень. І коли хтось із шісток сукне босу, що Лео зі «сто восьмого» не по темі шикує, Сидір уже знатиме звідки в мене гроші. Глядиш, і забуде про моє існування ще на якийсь час. Хоча, якщо з розумом, валити треба звідси. Перебиратися ближче до центру. Туди, де дома кращі, життя пристойніше, а нас із Горобчиком ніхто не знає.

Ось тільки грошей ще трохи зберу. Це на околиці, в спальному районі півсотні золотих кредитів фантастична сума, а всередині кільця, що відсікає бараки та руїни висоток від ділового та історичного центру міста, зовсім інші суми обертаються. І чим ближче до ратуші, тим дорожче життя.

Чому? Та все просто. У центрі мешкають ті, хто працює на Хантерів. Обслуговуючий персонал пунктів переливання крові, громадських їдалень, поліція та інші чиновники, білі халати та сині мундири. Одним словом — «пастухи». Еліта. І вони роблять все для того, щоб поряд із їхніми сім'ями навіть випадково не оселився ніхто зі стада. А яка огорожа найдієвіша і найпростіша, без порушення закону? Правильно. Ціни на житло. Тебе ніхто офіційно не жене, зверхньо не дивиться, але… проживання навіть поряд із центром міста буде в рази дорожчим. Непідйомною ношею.

Для порівняння, той самий бурітас, який у Возгена коштує пару монет, лише за кілька кварталів у бік проспекту Великої злуки, обійдеться вже чотири, а то й п'ять мідяків. І так далі, по наростаючій. А якщо я хотів забратися якнайдалі від «Злиднів», то обмежуватися парочкою кварталів не варто. Хоча б за Зелену перебратися… Де починалися райони п'ятиповерхових будинків покращеного планування. Що через присадкуватість, при бомбардуванні, постраждалих не так сильно, як висотки.

Ось тільки із підвалами там проблема. У тому сенсі, що п'ятиповерхівки було спроектовано без них. Відповідно, змінивши місце проживання, я втрачав можливість полювати, грубо кажучи, не виходячи з дому. А ось так одразу обмежити прокачування персонажа, не кажучи вже про спосіб заробити пристойні гроші, мені не хотілося. Тому вирішив інакше: поки не горить — сіпатися не буду. Нехай усе йде своєю чергою. А от як припече, ось тоді і…

— Ось це так улов! — вирвав мене із задуму голос Возгена. — Я бачу, Леоне, ти вирішив зайняти місце мого основного постачальника м'яса? Який молодець! Дванадцять тушок. І такі вгодовані... — поцокав язиком господар харчевні. — Щодня приноситимеш?

— Не буду загадувати… Як піде, — сіпнув я плечима, передаючи здобич Возгену.

— М-да… Слухай, нам, схоже, треба розцінки міняти, так… Щоб продати стільки бурітас та чебуреків, мені доведеться знизити ціну.

— У мене краща пропозиція, — усміхнувся я.

— Так? — Зацікавився Возген.

— Бартер ...

— Еее… — промовив той задумливо, чухаючи пузо. — І в чому вигода?

— Ти купуєш тушки за своєю ціною, товар відпускаєш мені теж за своєю… і хочеш сказати, що не бачиш навару? — ще ширше посміхнувся я.

— Вай, який хитрий… — зареготав Возген. — Зовсім як я в молодості… Гаразд. Умовив. Але, якщо все ж таки захочеш грошей, братиму три тушки за одну монету. Домовилися? Погоджуйся. Дорожче все одно ніхто не купить.

От же жмот. Звичайно, ніхто не купить, ти ж розігнав усіх торгашів. І добре, якщо просто вигнав, а не прикопав десь.

— По руках… Але додамо бонус. За кожну дюжину з тебе пиво.

— Це-це-це... Зовсім розорити мене хочеш? Ну, та де моя не пропадала. Тільки тоді і я умову додам. Угода діє тільки якщо ти приносиш м'ясо щодня. Домовилися?

— Згоден.

«Вітаємо! Ви самостійно вивчили додаткову навичку «Торгівля» першого рівня. Нагорода: 100 пунктів досвіду. +1 до інтелекту».

А ось це круто. Поняття не маю, на що впливає показник цієї характеристики, але зайвим не буде точно.

— Замовляти щось будеш?

— Стривай… А Горо… еее… дівчисько від мене вже приходило?

— Дівчисько?... Від тебе?.. — простяг Возген, дивлячись з повагою. — Ого… Та ти, Леоне, прямо на очах ростеш. Лише кілька днів тому був звичайним доходягою, аж на тобі… і сам якось змужнів, чи що? На чоловіка став схожий, а не на задохлика знекровленого. Тепер ось ще дівчиськом обзавівся. Поважаю…

— Та це випадково… — я вирішив трохи відіграти назад. Не хотів привертати уваги. — Прибилася бездомна ...

— От я й кажу… чоловіком став. Баби — вони нутром опору чують. Аби до кого не притулиться. Ні. Не приходила. А що?

І саме в цей момент у прочинені двері харчевні прошмигнула Сашка і, підсліпувато кліпаючи, — через те, що більшість вікон забиті фанерними щитами, всередині було доволі темно, — звернулася до Возгена.

— Здрастуйте, я від Леоніда… — потім побачила мене і здивовано замовкла.