Читати книгу - "Уот"

Дехто підозрював її двоюрідного брата Сема, за яким вже давно закріпилася слава бахура і джиґуна не тільки серед Лінчів, але й по всій окрузі, який зовсім не робив таємниці зі своїх перелюбів, від яких не могла продихнути вся їхня місцевість. Коли він вирулював зі свого будинку і рухався від житла до житла на своєму інвалідному візку і лигався з удовицями, заміжніми жінками й просто молодицями, серед яких лучалися молоді та гарні, молоді та негарні, гарні та немолоді, а бувало, й такі, котрі не були ні молодими, ні гарними, але дехто з них після Семового втручання зачинав і народжував сина або дочку, двох синів або двох дочок, або сина і дочку, бо Сем так жодного разу і не збився на трійню, і це його вельми засмучувало, що він так і не спромігся на трійню, а були й такі, котрі зачинали, але не родили, або взагалі не зачинали, хоча то вже був винятковий виняток, щоб хтось не зачинав після Семового втручання. І коли Семові цим кололи очі, то він з непідробним гумором відповідав, оскільки його так усього від грудей до маківки і від колін до п’ят паралізувало, то він більше не мав у житті ніякої радості, інтересу або мети, як ото, сподіваючись десь усмак попоїсти м’ясця та городини, вирушити у своєму візку по рідних місцях, поринути в перелюби, доки не наспіє час вертати додому, якраз під вечерю, щоб, знову попоївши, віддати себе в руки дружини. Але дотепер, наскільки відомо, він ніколи до Ліз не підсокирювався, так само, як і до будь-якої з жінок, які мешкали на господі Лінчів, хоча ніколи не бракувало охочих, які стверджували, буцімто саме він був батьком Гана і Дона.

Інші підозрювали її двоюрідного брата Тома, який під час нападу або несамовитого піднесення, або депресії взяв і утнув їй таке. А тим, хто заперечував, бо, мовляв, Том під час нападу депресії не міг поворушити ні руки, ні ноги, так їм відповідали, що воля і рух, які були конче потрібні для такого діла, не мали нічого спільного з тією волею і з тим рухом, яких Том був позбавлений під час таких нападів, а мали інший характер. Було також висловлено припущення, що всі його вади мали не фізичну, а суто моральну, себто естетичну природу, і що періодична нездатність Томового організму, з одного боку, виконувати певні функції, навіть ті, що ніяк не були пов’язані з витратами енергії, ну, хоча б нагляд за чайником або каструлею, а з іншого боку, його нездатність пересуватися з того місця, в якому він зараз стоїть чи лежить, у інший бік, щоб рукою чи ногою дістати до якогось знаряддя, до молотка, скажімо, або до зубила, чи до кухонного причандалля, совочка, припустимо, або до відра, була аж ніяк не абсолютною і залежала від тієї функції або конкретної справи, яку його організм мав зараз виконувати, і дехто з циніків подейкував, обстоюючи наведену вище думку, що якби Тома попрохали наглянути не за чайником чи каструлею, а за своєю небогою Бріді, коли вона чепурилася перед своєю нічною працею, то він би не відмовлявся, хоч би яка сувора депресія його тоді душила, та й люди не раз і не два помічали, як його несамовите піднесення різко падало, варто було десь поруч з’явитися пляшці міцного пива і відкривачці. Та й Енн, хоч яка вже вона була незугарна, недужа й гумозна, але й вона теж мала своїх прихильників як усередині, так і за межами господи Лінчів. А тим, хто торочив, що куди, мовляв, Енн з її куцими принадами і просторікуванням до Бріді або до пляшки міцного пива, відповідали, що Том міг утнути таке під час свого депресивного нападу або нападу несамовитого піднесення, а як не тоді, то в перерві між нападом депресії, чи в перерві між двома нападами депресії, або двома нападами піднесення, бо вони в нього ішли нерівномірно, хоч як би там хто прагнув довести протилежне, і часто він ледве виборсувався з-під одного нападу депресії, як його поглинав інший, ледве він викараскувався з-під нападу екзальтації, як ускакував в інший, та й під час коротеньких перерв Том поводився дуже дивно, як чоловік, що не тямить, де він є і що робить.

Дехто вказував і на її рідного дядька Джека, який, як відомо, сильно слабував на голову. Ті, хто обстоював таку версію, завзято доводили тим, хто такої версії не обстоював, що Джек мало що слабував на голову, але ще й мав за дружину жінку, котра слабувала на груди, а от про Еннині груди, хоч би хто і що б там пащекував про інші її члени, слабими ніхто ніколи не вважав, бо, як знали всі, Енн мала чудові, білі, дебелі й пружні груди, тому, що може бути природніше з погляду розуму такого не дуже розумного чоловіка, як Джек, прикутого до своєї слабкогрудої жінки, ніж ця постійна думка про головну і єдину принаду Енн, таку білу, таку дебелу, таку пружну, думка, яка не лежить спокійно, а весь час набухає, зростає, білішає, дебелішає та пружнішає і витісняє геть з голови усяку думку про інші частини тіла Енн (досить численні, до речі), де нічим ні білим, ні дебелим, ні пружним і не пахло, а де натомість не продихнути було від усього сирого, навіть зеленого, хирлявого та обвислого.

У зв’язку з цими подіями називали й інші імена — Енниного дядька Джо, Білла, Джіма та її небожів, сліпанжу Білла та калічку Мета, Шона та Саймона.

Багато хто, зваживши все як слід, дійшов висновку, що ні знайомі, ні родичі тут ні до чого, і називав імена багатьох чужинців, які здатні були на таке.

І ще за чотири місяці, коли і тієї зими вже лишилося з комареву ногу і дехто вже нюхом чув весну, братів Джо, Білла та Джіма, які загалом давали вкупі більше, як сто дев’яносто чотири роки, за якийсь тиждень віднесли на цвинтар, старшого, Джо, в понеділок, Білла, молодшого від нього на рік, через день, у середу, і Джіма, молодшого за них, відповідно, на два роки й на рік, у п’ятницю, після чого старий Том позбувся