read-books.club » Фантастика » 2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк 📚 - Українською

Читати книгу - "2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк"

184
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "2061: Третя одіссея" автора Артур Чарльз Кларк. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 29 30 31 ... 66
Перейти на сторінку:
ніхто не міг серйозно навіть уявити, що через два століття після своєї смерті великий зулуський тиран кине свою тінь на світи, про існування яких він ніколи й не здогадувався.

Розділ 25. Світ, захований під хмарами

Протягом десяти років після загоряння Юпітера та початку Великої відлиги на всіх його супутниках Європа перебувала в цілковитому спокої від людей. А потім, просвічуючи хмари радіолокатором, китайці зробили швидкий проліт над нею, намагаючись відшукати місце кораблетрощі «Цяня». Вони нічого не знайшли, але складені ними карти «світлого боку» Європи стали першими, на яких показано, як на ній виникають нові континенти в міру танення крижаного покриву.

Китайці виявили також ідеально пряме двокілометрове завдовжки утворення, яке мало такий штучний вигляд, що його відразу ж охрестили Великою стіною, як у Китаї. З огляду на його форму та розміри було висловлене припущення, що це і є той самий Моноліт… або просто моноліт, бо за кілька годин до виникнення Люцифера їх раптом з’явилися цілі мільйони.

Одначе знизу, з-під хмар, які день за днем, безперестану, просто вочевидячки ставали дедалі густіші, не спостерігалося ні найменшого натяку на розумне життя. Тому кількома роками пізніше на постійні орбіти навколо Європи були запущені дослідницькі супутники, а в її атмосферу, для вивчення руху повітряних потоків, скинуті висотні метеорологічні зонди. Для метеорологів на Землі це виявилося вкрай цікавим, адже Європа — з її серединним океаном і сонцем, яке ніколи не сідає — становила пречудовий і простий наочний приклад для ілюстрації в їхніх навчальних посібниках.

Ось так і розпочалася гра під назвою «європіанська рулетка», як полюбляли називати це дійство всякого роду службовці та чиновники щоразу, коли науковці пропонували підійти до супутника поближче.

І Європі (та й людям) через п’ятдесят років такого, без жодної події, життя стало дещо нудно. Капітан Лаплас сподівався, що так залишатиметься й надалі, і докторові Андерсону, який очікував зовсім на інше, довелося докласти чималих зусиль, аби заспокоїти його.

— Особисто я, — заявив капітан науковцеві, — вважав би це злегка недружнім актом, якби мені на голову на швидкості тисяча кілометрів на годину впала тонна бронебійного обладнання. І я вельми здивований, що Всесвітня Космічна Рада дала вам на це дозвіл.

Доктор Андерсон, правду кажучи, також був дещо здивований, хоча, напевне, тому, що він, мабуть, і не знав, що дозвіл на цю експедицію стояв останнім пунктом у довжелезному списку на розгляді в Підкомітеті з питань науки — тоді, у п’ятницю, якраз перед завершенням робочого дня. От із таких легковажних дрібничок і складається вся історія людства.

— Я розумію вас, капітане. Але наш експеримент буде обмежений зовсім невеличким клаптиком суші, і ми жодним чином не зможемо завдати шкоди цим… е-е… європіанцям, хай там хто вони є. Ми націлимо пенетрометр у мішень на висоті п’ять кілометрів над рівнем моря.

— Я так і зрозумів. А що такого цікавого в тій горі Зевс?

— Вона суцільна таємниця. Ще якихось кілька років тому її не існувало взагалі. Тож тепер ви розумієте, чому вона зводить геологів з розуму?

— І ваш пристрій проаналізує її склад, коли ввійде в неї.

— Саме так. І-і… я, щоправда, не повинен вам цього розповідати… але мене просили зберегти результати в таємниці та відправити їх на Землю в зашифрованому вигляді. Очевидно, хтось на порозі великого відкриття і хоче переконатися, що до його оприлюднення його не обставлять. От чи могли б ви повірити, що науковці бувають такі дріб’язкові?

Капітан Лаплас ще й як міг у це повірити, проте не хотів руйнувати ілюзії свого пасажира: доктор Андерсон здавався таким зворушливо наївним. Хоч би що там відбувалося — а тепер капітан був цілком упевнений, що ця експедиція щось набагато більше, ніж видно простим оком, — Андерсон про це нічого не знав.

— Я можу лише сподіватися, докторе, що європіанці не займаються альпінізмом. Мені дуже не хотілося б переривати чиюсь спробу поставити прапор на їхньому місцевому Евересті…

На борту «Ґалексі» під час запуску пенетрометра відчувалося незвичне хвилювання — і навіть незмінні в таких ситуаціях жарти звучали мало не пошепки. Упродовж тих нескінченних двох годин, що зонд летів у напрямку Європи, практично кожен член команди примудрився знайти якесь цілком законне виправдання, щоб відвідати місток та поспостерігати за керуванням операцією. За п’ятнадцять хвилин до того, як пристрій мав урізатись у поверхню супутника, капітан Лаплас заборонив доступ на місток усім «візитерам», окрім новенької корабельної стюардеси Роузі: вона мала весь час без кінця-краю приносити капітанові спеціальні тюбики, заповнені чудовою кавою (бо як іще пити каву, коли нема гравітації?) — а без кави операція продовжуватися не змогла б.

Усе йшло ідеально. Невдовзі після входу в атмосферу розгорнулися гальмівні парашути, які уповільнили пенетрометр до потрібної для зіткнення швидкості. Радіолокаційне зображення цілі — лише її гладенькі, прямі обриси, без індикації масштабу — на екрані безперервно збільшувалося. За мінус одну секунду[49] всі записувачі автоматично перемкнулися на найвищу швидкість запису…

Але записувати було нічого.

— Тепер я розумію, — сумно проказав доктор Андерсон, — як почувалися в Лабораторії реактивного руху, коли їхні найперші «Рейнджери»[50] розбивалися об поверхню Місяця… зі сліпими камерами.

Розділ 26. Нічна вахта

Тільки час універсальний (і тече безперервно, незалежно від обставин), а розбивати його на ніч і день — це лише чудні місцеві звичаї, виявлені на тих планетах, сили припливів яких ще не позбавили їх обертання. Але люди, хоч би як далеко мандрували вони від Землі — світу, в якому народилися, ніяк не могли уникнути добового ритму, до якого звикли ще з прадавніх часів через почергове настання світла і темряви на їхній рідній планеті.

Тож о 01:05 за «всесвітнім часом» другий помічник капітана Чанґ перебував на містку сам, тоді як усі інші, хто був у цей час на зорельоті, спали. Щиро кажучи, жодної реальної потреби в його чатуванні не було, бо електронні сенсори «Ґалексі» виявили б яку завгодно несправність набагато швидше за будь-яку людину. Але століття, яке минуло від початку активного використання кібернетики, довело, що люди все ще трохи краще від машин реагують на несподіванки. А вони рано чи пізно обов’язково трапляються.

«Де моя кава? — сердито подумав Чанґ. — Це не схоже на Роузі, щоб так запізнюватись». А ще він подумав, чи не вразила і її та сама меланхолія, яка після невдалих експериментів останніх двадцяти чотирьох годин «накрила» вже і науковців, і екіпаж зорельота.

Після невдалого запуску пенетрометра на Європу відбулася екстрена нарада, на якій заходилися

1 ... 29 30 31 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк"