Читати книгу - "Кришталевий край"

В одному вікні заслін був одхилений. Затуляючись від страшенного жару долонями, Валя й Грубер хвилинку, скільки можна було терпіти, крізь сині скельця розглядали дзеркальну поверхню розплавленої маси скла. В ній відбивалося склепіння ванни й яскраве полум'я. Очам було боляче дивитися на цей нестерпний вогневий блиск. Грубер зітхнув. Він згадав своє розплавлене скло, розплавлене внутрішньою силою, без цього пекельного жару й вогню, без цієї величезної теплової енергії, заради якої працює ота складна машинерія газогенераторів, рекуператорів тощо.

Валя зрозуміла Груберове зітхання. Вона сказала:

— Цікаві хімічні процеси відбуваються у цій пекельній температурі.

— Так, — відказав Грубер, — саме тут утворюються ті складні силікати, формули яких ми з вами шукаємо.

Вони зайшли до приміщення, де була сигнально-контрольна апаратура скловарної ванни. Валя записувала свої спостереження. Грубер дивився на її струнку постать, схилену над столиком, — вона писала стоячи, — на широке, гарне чоло дівчини, на довгі вії, що ховали зараз очі, на ніжний овал обличчя й трохи пухкі, але чітко окреслені губи. І раптом він відчув, що кохає дівчину, кохає вже давно, може, з першої зустрічі, тільки не признається собі в цьому. Це відкриття схвилювало Грубера. І в хвилюванні був біль. Що з цього кохання? Тільки мука. Він уже написав Гретхен, щоб вона приїхала. Та й поза тим, що він для Валі? Вона дуже шанує його, вона цікавиться ним. Але ж це тільки тому, що він учений. Ніколи Грубер не помічав у дівчини такого, що б дало йому надію на її кохання.

Валя скінчила записувати. Тепер вона мала з півгодини вільного часу.

— Хочете, ходімо зі мною оглядати машину Фурко? — запропонувала вона Груберові. — Завтра ввечері я робитиму доповідь про цю машину, тому хочу, оглядаючи її, скласти собі план.

— Добре, — згодився Грубер, почервонівши, бо Валя перебила його думки про кохання до неї і йому здавалося, що вона читає ці думки. — Знаєте що? — порадив він, як вони виходили до скловарної ванни. — Оглядаючи, ви розповідайте мені про машину, ніби я нічого не знаю. Так у вас сам собою складеться план доповіді.

— Гаразд, — відгукнулася весело Валя, — ви будете моїм учнем.

І Валя розповідала:

— З рафінажного відділу скловарної ванни-печі, тобто з того відділу, де розплавлене скло остаточно проварюється та очищається, розтоплена маса крізь особливі протоки потрапляє до каналу Фурко. Тут скло підігрівають, щоб воно не стигло. На відстані приблизно трьох метрів одна від одної ставлять над каналом машини, щоб витягнути вгору скляну стрічку. Канал угорі накритий камерою, що має склепіння. Машини встановлюють у прорізі цього склепіння.

Скляну стрічку витягують за допомогою спеціального човника з щілиною посередині. Човник давить на скло, і в щілині воно підіймається. Спочатку на човник опускають залізну раму з цвяхами, щоб до неї причепилося скло, видушене крізь щілину човника. Раму піднімають. Скло тягнеться стрічкою. Стрічку з двох боків підхоплюють вальці машини. Вони розташовані парами вгору, заввишки аж на три поверхи. Що вище, то скло твердіше. Вгорі одрізують раму, і скло йде суцільною безконечною стрічкою. Од неї відрізують куски бажаного розміру. Стрічка на краях товстіша. Ці краї одрізують. От і вся машина Фурко, — закінчила Валя.

Грубер посміхнувся.

— Швидко ви розповіли, — сказав він, — ми тільки почали оглядати машину. Що, й доповідь у вас буде така коротка?

— Та ні, — засміялася Валя, — на доповіді я докладно розповідатиму про деталі машини. Вам це нецікаво. Та й не можу я розповісти хоч би про механізм вальців, що власне і складають машину, не накресливши плану їх чи то на дошці, чи на папері. Моїм слухачам, робітникам, що працюють на цій машині, рисунки, правда, не дуже й потрібні, бо вони щодня бачать її. Треба тільки пояснити їм призначення деталей і їх взаємодію. А вам я не можу пояснювати без рисунків.

— А ви мені показуйте в натурі, — попросив Грубер, бо йому приємно було слухати пояснення Валі, хоч він. цю машину давно вже знав.

— Добре, — згодилася Валя, — от перед нами одна з машин Фурко. Ось відрізок каналу, з якого машина витягає скло. Оці виступи — камера, де горить газ, що підігріває скло в каналі. Між виступами ви бачите контрольне вічко. Гляньте крізь нього.

Грубер слухняно глянув крізь синє скельце у вічко, за яким у камері машини тяглася вгору ще червона стрічка скляної маси. Вище, над каналом, вона вже була звичайна. Скло вже остигло. Тут, угорі, пильно стежили за стрічкою на вальцях. Час од часу майстер хапав довгу тріску, запалену з одного краю, і припікав стрічку.

Коли в стрічку потрапить камінець, — пояснювала Валя, — скло зараз же тріскається й щілина тягнеться та й тягнеться вздовж стрічки, псуючи її, аж поки отакою тріскою, сірником, як кажуть на скляному заводі, не виведуть щілину на край стрічки. Виводиться щілина на край тому, що скло від вогню тріскається і щілина йде за вогнем. Отож, як прикласти запалену тріску до щілини від камінця, можна ту щілину вивести на край.

— Зрозуміло, — відгукнувся Грубер. — А як буде з щілиною в склі нового виробництва, коли його отак само витягати буде машина? Воно ж бо не боятиметься вогню й не буде від нього тріскатися.

— От тобі й маєш, — засміялася Валя, — самі собі вигадуєте клопіт. У вашому склі, напевне, не буде камінців, бо тепер вони лишаються в масі скла саме через нерівномірність процесу розтоплення скла вогнем. Ми ж не можемо, так би мовити, перемішати вогонь з розтопленою масою, ми її нагріваємо з боків, згори. А тепло, про яке ви говорите, — хімічне, внутрішнє, воно в самій шихті чи в розтопленій масі. Через це у новому склі, певне, ніколи не буде таких вад, як тепер, коли скло варять. Та й ваше скло, мабуть, краще на шибки вальцювати, а не витягати стрічкою.

— О товаришко Валю!.. — вигукнув Грубер. Він