Читати книгу - "Подорож на Місяць"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Чи не бажаєте ви додати ще кілька слів? — запитав він його найчемнішим тоном.
— Так! Сотню, тисячу! — відповів невідомий з запалом. — Або краще, ні, ще лише одне. Щоб наполягати на здійсненні вашої справи, треба бути…
— Нерозсудливим! Як ви можете мене так називати, мене, який вимагав циліндро-конічний снаряд від мого приятеля Барбікена, щоб не перевертатися догори ногами, як роблять білки?
— Але, нещасний, страшенний відбій розтрощить вас і пошматує під час пострілу.
— Мій любий противнику, ви якраз згадали справжню і єдину трудність. Проте я дуже хорошої думки про технічний хист американців, щоб думати, що вони не розв'яжуть її.
— Але жар, який розвинеться від швидкості снаряда, коли він пролітатиме шар повітря?
— О! Стінки його будуть товсті, і я швидко промину атмосферу.
— Але їжа? Вода?
— Я розрахував, що зможу взяти з собою цього на рік, а моя подорож триватиме чотири дні.
— Але повітря, щоб дихати дорогою?
— Я виготую його хімічним способом.
— Але ваше падіння на Місяць, якщо ви його взагалі досягнете?
— Воно буде вшестеро повільніше за падіння на Землю, бо вага вшестеро менша на поверхні Місяця.
— Але її вистачить, щоб розтрощити вас, як скло.
— А хто мені завадить затримати моє падіння за допомогою ракет, відповідно розташованих і запалених у потрібний час?
— Але, нарешті, припустивши, що всі труднощі будуть подолані, всі перешкоди усунені, всі шанси на вашу користь, уявивши собі, що ви прибудете на Місяць цілі й здорові, як ви тоді повернетесь?
— Я зовсім не повернусь!
Після цієї відповіді, яка вразила і зворушила всіх своєю простотою, збори завмерли. Але їх безмовність була красномовніша за крики ентузіазму. Невідомий скористався з неї, щоб висловити свій протест востаннє.
— Ви себе вб'єте неодмінно, — вигукнув він, — і ваша смерть, яка буде лише смертю безумного, навіть не стане на користь науці.
— Продовжуйте, мій великодушний незнайомцю, бо ви маєте дуже приємну манеру віщувати.
— Ну, це вже занадто! — викрикнув противник Мішеля Ар-дана. — І я не знаю, навіщо я продовжую таку суперечку, де так мало серйозного. Робіть у такому дусі далі, кінчайте вашу справу. Це — все одно, не вас треба в цьому обвинувачувати.
— О, не соромтесь!
— Ні, інший нестиме відповідальність за ваші вчинки.
— А хто ж це, будь ласка? — запитав Мішель Ардан тоном наказу.
— Неук, що організував цю спробу — водночас, і неможливу і смішну.
Напад був ясно спрямований. Барбікен, після втручання невідомого, докладав усіх зусиль, щоб не встряти в суперечку. Але, зазнавши такої образи, він зразу підвівся і збирався вже йти назустріч своєму ворогові, який так зухвало викликав його, коли раптом побачив себе відокремленим від нього. Естрада була враз піднята сотнею сильних рук, і президент Гарматного клубу повинен був поділити з Мішелем Арданом честь тріумфу. Поміст був важкий, але носильники безперервно змінювалися, і кожен старався взяти участь у цій маніфестації, підставляючи свої плечі.
Проте невідомий не скористався з загальної метушні, щоб залишити своє місце. Та хіба він міг це зробити серед такого щільного натовпу? Ні, без сумніву. У всякому разі він ішов у першому ряді, схрестивши руки, і пожирав очима президента Барбікена.
Той не спускав його з очей, і погляди цих двох чоловік зустрічалися в повітрі, як два тремтячі леза.
Крики величезного натовпу досягли найбільшого напруження протягом цього тріумфального маршу. Мішелю Арданові це явно подобалось. Обличчя його сяяло радістю. Іноді здавалося, що естрада починає хитатися в усі боки, як корабель від ударів хвиль. Але обидва герої мітингу мали міцні ноги, як у моряків. Вони не спіткнулися, і їх судно прибуло без аварії в порт Темпа-Тауна.
Мішелю Арданові пощастило відкараскатися від останніх виявів ентузіазму своїх могутніх шанувальників. Він утік у готель «Франклін», добрався поспішно до своєї кімнати і враз ліг у ліжко, тоді як армія в двісті тисяч чоловік вартувала під його вікнами.
У цей час коротка, серйозна й рішуча сцена відбувалася між таємничою особою і президентом Гарматного клубу. Барбікен, нарешті, вільний, попрямував навпростець до свого противника.
— Ходімо! — сказав він коротко.
Той пішов за ним до пристані, і незабаром обидва опинилися сам на сам перед входом до однієї корабельні у кварталі Джонз-Фолл. Тут вороги, ще незнайомі один одному, переглянулися.
— Хто ви такий? — запитав Барбікен.
— Капітан Ніколл.
— Я це підозрював. Досі ще випадок ніколи не ставив вас упоперек моєї дороги…
— От я й прийшов, щоб стати.
— Ви мене образили!
— Публічно!
— І ви повинні відповісти за цю образу.
— Хоч зараз!
— Ні! Я бажаю, щоб усе це відбулося секретно між нами. Є один ліс, розташований за шість кілометрів від Темпа-Таун, ліс Скерсно. Ви його знаєте?
— Я його знаю.
— Чи не зволите ви завтра ранком о п'ятій увійти туди з одного боку?
— Так, коли о тій самій годині ви ввійдете туди з другого боку.
— І ви не забудете вдома вашої рушниці? — сказав Барбікен.
— Так само, як і ви не забудете вашої, — відповів Ніколл. Після цих слів, холодно вимовлених, президент Гарматного клубу і капітан розлучилися. Барбікен повернувся додому, але, замість того щоб відпочити кілька годин, він провів
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подорож на Місяць», після закриття браузера.