Читати книгу - "Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні"

губи, стікає з бороди і крапає на груди. Потім у лівому вусі такий дзвін і таке гудіння, немов опівночі на дзвіниці під великдень. Потім і йти Юра не годний — він ледве переступає і припадає, навіть і сам не знає, на котру з ніг. Можливо, на обидві. Вся одежа, яка зосталася на Юрі, — мокра і холодна. Вже осінь, і купальний сезон закінчився давно. Ай-яй-яй!

Що ж тепер буде від папи й мами?

Вранці, одначе, сталася нова подія.

Під час великої перерви брат прибіг додому снідати і, захлинаючись від гордощів, сповістив, що у них двоє гімназистів втекли до Америки.

— Північної чи Південної? — схопився Юра.

Це не було відомо. Відомо було тільки, що вони вкрали в батьків двадцять п'ять карбованців, витягли револьвер у квартального городового, коли він заснув у себе в будці на посту, позичили в когось з товаришів торбину і зникли з міста невідомо яким способом. Можливо, залізницею, а може, й пішки, кіньми чи водою. В записці, яку втікачі залишили на учнівській квартирі, де вони жили, вони писали, що тікають тому, що директор-негідник, латинець мерзотник і зоставили їх на другий рік в третьому класі зовсім несправедливо! Крім того, гімназія їм і взагалі набридла, жити нудно, від батьків нічого, окрім бійки та ременя, а вони прагнуть вільного життя в преріях Техасу, хащах Дакоти[72] та на горах Невади…[73]

Юра сидів приголомшений, як ніколи.

До Америки! Північної! Техас — це ж Північна Америка. Юра може навіть заплющити очі і уявити собі Північну Америку таку, як її намальовано на німій карті, що висить на стінці над ліжком брата. Кордільєри[74], Міссурі[75], Міссісіпі, Сьєрра-Невада.

Юра вискакує з-за столу і біжить до саду. Він обіймає стовбур старої груші, припадає обличчям до шорсткої порепаної кори, і сльози рясно спливають з його очей. Тихо і гірко. Юрі теж хочеться в прерії і пампаси…

Він теж хоче вільного життя мисливця на бізонів. Він хоче разом з індійськими траперами боронитися проти блідолицих американців, що нахабно загарбали вільні землі древніх ацтеків[76], кораисів та ірокезів…[77]

Великі події замирюють найлютіших, ворогів. Перед лицем таких подій власні чвари дрібнішають і мізернішають. І Юра вже не сам.

По обіді того ж дня всі шестеро — Юра, Сьомка, Казимирка, Федько, Васько і Васюта — сходяться в хащах ясминових кущів біля Юриного вігвама.

Втім, цей вігвам вже не просто Юрин вігвам. Тепер це вігвам великого племені каракозів. Походження назви нескладне — про плем'я ірокезів. Юра неодноразово читав у Майна Ріда[78], а його батько робить цигарки з гільз фірми «Каракоз», і на коробці з гільзами намальований араб, якого Юра за необізнаністю вважав тоді за індійця. Великим вождем племені каракозів одноголосно вибирається Казимирка. Він найстарший, найвищий, найдужчий, а головне — він власник Кочубеєвого черепа. З завтрашнього дня цей череп буде урочисто перенесений до вігвама і встановлений на високій жердині. Всі каракози, приходячи, віддаватимуть йому шану: простилатимуться ниць, здійматимуть руки догори і вигукуватимуть якесь патетичне привітання — яке саме, ще не вирішено. Потім сідатимуть перед вігвамом кружка і Юра — віднині зовсім не Юра, а головний жрець племені каракозів Бистра Нога — читатиме вголос романи Майка Ріда і Фені-мора Купера[79]. Великий вождь в цей час розпалюватиме люльку миру — її зроблено з видовбаного каштана, бузинової гілочки і напхано сухим вишневим листям всуміш із кінським кізяком. Він розпалюватиме її і, потягши двічі, передаватиме далі темнолицим братам. То вже не були хлопчики Федько, Васько, Васюта та Сьомка. То були тепер каракози Соколиний Дзьоб, Чорний Крук, Щербатий Буйвол — Щербатий так і прикипіло до Васюти після того, як Юра висадив йому два передні зуби. Найбільше мороки щодо перейменування було з Сьомкою. Скільки його не вмовляли, скільки йому не втлумачували, що поміж індійців такого наймення бути не може, він затявся на своєму, заплакав і заявив, що згодний зостатися одним білолицим поміж індійців тільки для того, щоб називатися Старим Матросом. Нарешті на нього махнули рукою. Велике плем'я каракозів в своєму подальшому існуванні ставило собі дві мети: пролізти в підземні ходи, оглянути їх і винести звідти всі, які там є, золоті монети та козацькі шаблі. По-друге, тільки підростуть — виїхати в прерії штату Небраска[80].

— А де це, — поцікавився Сьомка, — це далеко від Києва? Чи це там, де Маньчжурія?