Читати книгу - "Чудесний генератор"

Але не це було головним завданням Раї. Створення великих кролів — це більше справа спеціаліста у тваринництві. Кролі потрібні були Раї лише як об’єкт для біологічних досліджень. Ще в місті Рая розроблювала засоби локалізації впливу УКХ на окремих ділянках організму. Так просвітити організми, так підібрати довжину хвилі, тривалість просвічування й потужність випромінювання, щоб, скажімо, весь вплив коливань сконцентрувався на шлунку, аж ніяк не торкаючись серця й навіть кишок.

Дечого Рая вже досягла. Рома з захопленням спостерігав в лабораторії, як Рая взялася вилікувати злосний опух на нозі мисливського собаки Данила Яковича. Внаслідок двох чи трьох просвічувань, які пройшли для великого собаки майже непомітно, опух значно зменшився й зовсім не турбував тварину. А до того собака скавчав щоразу, як тільки чимсь доторкалися до його боку з опухом.

— Бактерії в опусі вбито, — задумливо сказала Рая, — цього я певна. Проте…

Вона замислилася:

— Що «проте», Раю?

— Треба перевірити це. Але як? Оперувати собаку, вирізати в нього опух? Це не моя справа… до того ж тут немає потрібних умов… в рану може потрапити інфекція.

Довго думати Раї не довелося. Невеличка нарада бригади відразу знайшла вихід із становища. І цей вихід мав назву «електричного ножика». Дивного, але простого приладу.

При операції, що її провадилося за допомогою цього самого «електричного ножика», був і Данило Якович. Він не ховав деякого хвилювання: адже на столі лежав його чудовий собака.

Проте, загальний спокій і впевненість вплинули й на нього. Данило Якович з цікавістю спостерігав, як Рая взяла в руки дерев’яну ручку, на кінці якої був невеличкий шматочок срібного дроту. Цей шматок дротинкою був з’єднаний з однією обкладкою конденсатора в генераторі. Друга обкладка з’єднувалася іншою дротинкою з широким аркушиком латуні, підкладеним під собаку. Оперований пацієнт спокійно лежав на столі, міцно прив’язаний ременями, з виголеним вже боком. На його рожевій шкірі яскраво виділявся колишній опух, — а тепер лише невеличка ґулька.

Рома біля генератора, Олесь при собаці, Містер-Пітерс і Данило Якович, як спостерігачі — от і всі свідки цієї дивної операції.

Рая озирнулася:

— Ніби все гаразд? Ромо, струм!

Знайоме шипіння генератора навіть собаку не стурбувало. Рая примірилася — і легко, впевненим рухом доторкнулася до шкіри собаки, немов окреслюючи на ній місце ґулі. По кімнаті поплив сморід горілого.

— Фу-у, якось неприємно смердить, — сказав Олесь, гидливо скривлюючи носа.

Але відразу ж дістав від Раї такий презирливий погляд, який негайно повернув нормальний вигляд його носові, що немов не відчував далі смороду.

Срібний кінчик «електроножа» легко розрізав шкіру й живе м’ясо собаки, відокремлюючи те, що було потрібно Раї. Ось уже вся гулька відокремилася від тіла; Рая обережно підняла її пінцетом і встромила «електроніж» між гулькою й тілом собаки. Одна… дві… три секунди — і пінцет поклав на стіл зняту з собаки гульку. Жодної краплини крові, нічого! Собака немовби й не відчув нічого; тільки ніс його трохи схвильовано чогось принюхувався до дивного смороду…

Данило Якович аж у долоні заляскав:

— Чудово! Але як же так — без крові, і щоб собака нічого не чув? Я такого, душа моя, не розумію…

Розрізаючи цікаву гульку на окремі зрізи для мікроскопічного дослідження, Рая спокійно відповіла:

— Все це тому, що наш ніж, власне, не ріже. Він спалює тіло струмами високої частоти в тому місці, до якого доторкається. Крім того, наш ніж має властивості спричинятися до коагуляції, себто — під його впливом весь білок відразу зсідається. У жилах створюється тромб — згусток білка, що спиняє кров. І все. Цілком асептична операція, під час якої пацієнт не втрачає жодної краплини крові…

— А не боляче чому?

— Так само просто. Ніж відразу спалює нерви. Вони не встигають нічого передати центральній нервовій системі, вони немов нагло вмирають. І все. А дальші нервові клітинки, не відчуваючи сигналів від убитих нашим ножем, вважають, що все гаразд. І мовчать і собі…

Данило Якович розсміявся:

— Непогано вигадали, чорти… от наука яка!

…«Електричний ніж» допоміг Раї точно встановити головне: у зрізаній гульці, колишньому опусі, не залишилося жодної живої бактерії. Геть усе було вбите. Мікроскоп знайшов лише багато трупів бактерій, що їх не встигли знищити моторні лейкоцити.

Проте найцікавіші, найдивніші наслідки дало просвічування курей і яєць. Минуло всього кілька днів з початку роботи. Через поле високої частоти чудесного генератора пройшло з десяток курей і сот зо дві яєць, — для інкубатора. Проте, Містер-Пітерс запропонував для прискорення дії просвічування ще один захід. Він сказав:

— Ми візьмемо яйця з-під квочки, якій залишилося сидіти на яйцях всього кілька днів. Просвітимо ті яйця й подивимося, як це вплине на майбутніх курчат. Дасте мені таку квочку, Ганно?

— Звісно, можна, — погодилася Ганна.

Так і зробили.

І ось одного доброго ранку на головному дворі зібрався цілий натовп. Селяни, що приїхали в своїх справах до радгоспу, протирали собі очі, не вірячи їм. Робітники радгоспу, що наче звикли вже до дивних наслідків роботи з генератором, цього разу дивувалися не менш, ніж селяни. Навіть сам Данило Якович, суворий директор радгоспу, що проходив по двору, спинився здивовано й сказав Ганні:

— Ну, знаєш, це той… м-да, здорово ви це зробили!

Посередині двора метушилася біла невеличка квочка.

Вона стурбовано перелякано кудкудакала, скликаючи своїх жовтих пухнастих курчат, що вперше вийшли пройтися. Бідна збентежена квочка помітно хвилювалася, вона намагалася захистити своїх діток. Вона скликала їх до себе, широко розкриваючи крила, щоб курчата сховалися під ними від можливої небезпеки — адже стільки людей зібралося тут у дворі… Проте, курчата вперто не бажали ховатися під крилами. Навіть коли квочка намагалася прикрити крилом те курча, що пробігало повз неї, — з цього нічого не виходило: квочці щастило тільки зачепити курча крилом, і