Читати книгу - "Лабіринт біля моря"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Перекази кажуть, що сама богиня Афіна безпосередньо чувала над роботами. Коли один із найкращих ремісників упав із риштовань і зазнав смертельних уражень, Афіна з’явилась уві сні Периклові та порекомендувала чудесне зілля, яке врятувало життя творцеві. Розповідь ця виглядає живцем вийнятою з хронік будівничих готичних кафедральних соборів.
Гора, на якій стоять храми Акрополя, прекрасна, вона з трьох боків стрімко спадає униз, її майже прямовисні схили мають синьо-сіру барву. Лише з боку моря схил є лагіднішим, проте проща на святі пагорби завжди мала характер доволі обтяжливого підйому. Скеля Акрополя має висоту 50 метрів. Пласка вершина гори має форму, близьку до трикутника з основою 150 і довжиною 300 метрів. Уже в цих числах можна зауважити природний модуль і принцип пропорції, так, наче земля сама запропонувала перший такт ритмам архітектури.
На Акрополь сьогодні входять крізь браму, яку називають Брамою Беле. Патетичний напис грецькою мовою повідомляє, що то Франція відкрила цю браму, а також мури, вежі й сходи. Дата: 1856 рік.
Те, що французький археолог назвав головним входом і гадав, що він походить із класичної епохи, було всього лиш місцем між двома пілонами, спорудженими в епоху пізньої імперії без жодного сліду грецької конструкції. їх збудували, мабуть, у ті часи, коли Акрополь мусив боронитися від варварів із Півночі.
Здавалося б, немає речі, краще дослідженої в археології, ніж топографія Акрополя. Таку думку нав’язують путівники, які grosso modo[29] подають розташування головних споруд епохи Перикла. Проте, не варто забувати, що священний пагорб був населений ще від неолітичних часів. Тут знайдені сліди палацу мікенської епохи і рештки циклопічних мурів, подібних до тих, які ми бачимо в Аргосі та Мікенах. Либонь тут будували дерев’яні храми, пізніше тирани зводили споруди з каменю. Тут ховали перших легендарних афінських королів і шукали притулку від нападів ворогів. Цей подвійний характер, фортеці й місця культу, Акрополь зберігав упродовж тисячоліть своєї бурхливої історії.
Стара дорога, якою простували процесії, щоб піднятися на священний пагорб, задля зручності туристів замінена стежками, які зиґзаґом в’ються між деревами. У міру наближення до мети зникають будинки, які розташовуються на узгір’ї. Першим гине Ерехтейон, котрий заступає масивна стіна Пінакотеки, відтак Парфенон. Могутні стовбури колон, нагромадження бастіонів, навала прямокутних кам’яних мас приваблюють погляд. Чим були Пропілеї, якими так пишалися афіняни? Вони з певністю не мали оборонного значення. Ні, вони виражали марну надію людей Периклової доби, що Акрополь ніколи вже не буде фортецею, останнім притулком. Хто б не ступав із яскравого світла у тінь прикритої не існуючим нині дахом колонади, мусив зазнати відчуття подиву й пошани до могутності міста, яке звело таку будівлю.
Якщо дозволите поспекулювати на тему естетичної функції Пропілеїв, то здається, що вони були кам’яною завісою, затримкою погляду. За нею очікувала зустріч віч-на-віч із Парфеноном. Це було наче втягування повітря в легені перед вигуком захвату. Коли поминути Пропілеї, Парфенон з являється більш несподівано, величніший, могутніший, аніж коли б він виростав поволі на очах, крок за кроком нашої мандрівки.
Проте, не варто забувати, що — абстрагуючись від стану пам’ятки — ми бачимо сьогодні Акрополь зовсім по-інакшому, ніж люди античності. Афінянин V століття до Р.Х., перетнувши Пропілеї, помічав заледве горішню частину Парфенону, західний фасад якого був перекритий муром, що оточував не існуючу вже тепер святиню Артеміди. Його погляд, мабуть, насамперед приваблювала дев’ятиметрова статуя Афіни Промахос, втрачений витвір Фідія. Ліворуч від статуї Афіни містилася бронзова квадрига, а праворуч — трофеї, здобуті у персів під час другої мідійської війни: носи кораблів, обладунки, шоломи та щити.
Античні туристи були менш вразливими до чистих естетичних вартостей архітектури — ліній колон, рівноваги мас — натомість, їх захоплювали всілякі курйози (скажімо, модель троянського коня), пам’ятники, ex vota, трофеї, стели, реліквії, дерева й камені міфічного походження. Про це свідчать бодай дріб’язкові описи цих неважливих для нас подробиць, споряджені античними письменниками-мандрівниками, як-от Полемон із II ст. до Р.Х., який присвячує їм аж чотири книги свого твору. Адже античні храми, і Акрополь теж, не були тільки місцем культу, а й справжніми музеями диковин і народних пам’яток.
Пропілеї, ця марнотратна, гордовита, палацова, так і хочеться сказати, театральна декорація, обійшлись у чотири рази дорожче, ніж головний храм Акрополя. Цю споруду Мнесікл встиг завершити напередодні пелопоннеської війни, проте обидва крила свідчать про ґвалтовне припинення робіт.
На північному боці Пропілей — Пінакотека, порожній тепер музей грецького малярства, цілковита втрата якого прирікає нас на домисли й фантазії. Чи й справді воно було таким натуралістичним, що виногрона Апеллеса вабили птахів? І як уявити собі малярство Памфілія, який малював громи й блискавиці, й те, що, як пише Пліній, «неможливо намалювати».
У південному крилі, на висунутому щонайдалі бастіоні — невеликий іонійський храм Афіни Ніке, бентежно легкий і крихкий, понад урвищем, з якого кинувся нещасний Егей.
Довго вважали, що Парфенон у часи Перикла з’являвся очам після того, як минались останні колони Пропілеїв. Тимчасом треба було наблизитися до його західного фасаду, де містилося трикутне подвір’я з малими Пропілеями, щойно крізь яке можна було побачити всю велич будівлі. Грецькі архітектори не лише зводили храми, але, використовуючи перепади терену, тераси й мури, облаштовували «точки огляду» з такою ж послідовністю й вишуканістю, як і інші архітектурні деталі.
Парфенон є, мабуть, одним із найкрасивіших доричних храмів. Він виглядає значно більшим і могутнішим, ніж про це свідчать реальні виміри: довжина — 69, ширина — 31, висота — 17 метрів. Це враження величі, якщо ми не бажаємо удовольнитися зауваженням естета: «Грецькі храми не мають розмірів, вони мають лише пропорції», — випливає також
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лабіринт біля моря», після закриття браузера.