Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Власне, це і не важливо, Діку. Аби дістатися до якогось порту!
– Зрозуміло, місіс Уелдон, і ви, напевно, зможете швидко повернутися в Сан-Франциско. «Тихоокеанська морехідна компанія» чудово обслуговує це узбережжя. Її пароплави заходять в усі головні порти і ви легко дістанетеся Каліфорнії.
– Хіба ти не збираєшся привести «Пілігрим» в Сан-Франциско? – запитала місіс Уелдон.
– Звичайно! Але тільки після того, як ви пересядете на якийсь пасажирський пароплав, місіс Уелдон. Якщо нам вдасться знайти офіцера та команду, ми відправимося до Вальпараїсо розвантажити ворвань, як зробив би капітан Халл. Звідти ми підемо до Сан-Франциско. Для вас це було б зайвою затримкою, хоч як би мені не було сумно розлучатися з вами…
– Добре, Діку, – перервала його місіс Уелдон. – Ми потім вирішимо, що нам робити. Скажи мені, раніше ти неначе боявся наблизитися до незнайомого берега?..
– Я й зараз боюся, – зізнався юнак. – Але я сподіваюся зустріти в тих водах якесь судно і мене дуже дивує, що цього ще не сталося. Якби ми побачили хоч якесь судно, ми б зв'язалися з ним, встановили наше точне місцеперебування, і тоді було б набагато легше підійти до берега.
– Хіба в цих місцях немає лоцманів, які проводжають судна до гавані? – запитала місіс Уелдон.
– Напевно, є, – відповів Дік Сенд, – але набагато ближче до берега. Так що поки потрібно просто дійти до нього.
– А якщо ми не зустрінемо лоцмана? – запитала місіс Уелдон, яка хотіла дізнатися, як він підготувався до несподіванок.
– В такому випадку, місіс Уелдон, якщо погода буде сприятливою, а вітер помірним, я спробую підійти ближче до берега, аби розшукати безпечне місце для висадки, якщо вітер знову свіжітиме, тоді…
– Тоді… Що ти робитемеш, Діку?
– Розумієте, в такому становищі, в якому знаходиться «Пілігрим», якщо вітер приб'є його до землі, відійти буде важко.
– І що ти робитимеш? – знову запитала місіс Уелдон.
– Я муситиму викинути корабель на берег, – відповів юнак і обличчя його на мить витягнулося. – Але це – крайній засіб і я сподіваюся, що нам не доведеться до нього вдаватися. Тим часом погода поліпшується і не може такого статися, щоб ми не зустріли жодного судна або лоцманського катера. Не втрачаймо надії! «Пілігрим» йде у напрямку суші, яку ми скоро побачимо.
Викинути судно на берег! На таку крайність навіть найсміливіші моряки вирішуються не без остраху. Недивно, що Дік Сенд також не хотів думати про неї, допоки у нього ще була хоч якась надія на інший результат.
Наступні декілька днів погода була нестійкою, що тривожило молодого капітана. Вітер не стихав і коливання ртутного стовпчика у барометрі передбачало новий напад урагану. Дік Сенд вже почав побоюватися, що знову доведеться, прибравши усі вітрила, бігти навтьоки від бурі. Адже так важливо було зберегти хоча б марсель! І він вирішив не спускати його, допоки вітер не набуде загрозливої сили. Щоб зміцнити щогли, він наказав обтягнути ванти та фордуни: положення «Пілігрима» надзвичайно б похитнулося, якби він втратив свій рангоут[52].
Зо два рази барометр різко стрибав вгору – це загрожувало тим, що вітер змінить напрям і почне дути зі сходу.
Тоді доведеться йти майже прямо проти нього.
Новий привід тривоги для Діка Сенда. Що робити, якщо вітер перекинеться на супротивний? Лавірувати? Але ж яка це затримка, який ризик знову відкинутися назад у відкрите море!
На щастя, його побоювання не виправдалися. Протягом декількох днів вітер мінявся то на північний, то на південний, але врешті-решт знову стійко задув із заходу. Проте, він був, як і раніше, дуже сильним і розхитував щогли.
Настало 5 квітня. Пройшло вже більше двох місяців відколи «Пілігрим» покинув Нову Зеландію. Впродовж перших двадцяти днів то штилі, то зустрічні вітри затримували судно. Потому подув погожий вітер і «Пілігрим» швидко став приближатися до землі. Особливо великою була швидкість ходу під час урагану: Дік Сенд вважав, що судно проходило в середньому не менше двохсот миль на добу. Чому ж в такому разі воно досі не досягло берегів? Невже узбережжя тікало від «Пілігрима»? Це було абсолютно незрозумілим!
Та все ж суша не з'являлася навіть попри те, що один із негрів безперервно видивлявся її з висоти бом-брам-рея.
Часто Дік Сенд сам піднімався на щоглу. Він довго дивився в підзорну трубу, вишукуючи темний силует якоїсь гірської вершини. Анди, як відомо, дуже високі, і тому вершини їх слід було шукати серед хмар, що тягнуться над серпанком горизонту.
Багато разів Том та його товариші помилялися, приймаючи за сушу яку-небудь віддалену хмару незвичної форми. Траплялося, що вони наполегливо стверджували, ніби дійсно бачать землю, однак за деякий час їм доводилося визнати, що вони стали жертвою зорового обману. Уявна земля зрушувалася з місця, розпливалася та безслідно зникала.
Проте 6 квітня для сумнівів не залишилося місця.
Була восьма година ранку. Дік Сенд щойно виліз на рею. Перші промені сонця розігнали туман і лінія горизонту виднілася досить виразно.
І тут з вуст Діка Сенда вирвався нарешті довгожданне:
– Земля! Попереду земля!
Почувши ці слова, на палубу вибігли усі: маленький Джек, допитливий, як усі діти; місіс Уелдон, яка сподівалася, що суша на горизонті покладе край усім її стражданням; Том та його товариші, яким не терпілося ступити на свою землю; і навіть кузен Бенедикт, який мріяв збагатити свою колекцію новими комахами.
Один лише Негоро не з'явився.
Усі вони бачили тепер те, що побачив Дік Сенд: одні – насправді, інші – крізь віру. Але Дік був досвідченим моряком, він звик вдивлятися в морську далечінь і не міг помилитися. І дійсно, за годину всім стало зрозуміло, що цього разу їхня надія справдилася.
На сході, на відстані близька чотирьох миль, виднівся досить низький берег – таким принаймні він здавався. За ним повинні були височіти Анди, однак залишки хмар від колишньої бурі не дозволили розгледіти їхніх верхівок.
«Пілігрим» йшов прямо до берега,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П'ятнадцятирічний капітан», після закриття браузера.
