read-books.club » Інше » Записки в узголів’ї 📚 - Українською

Читати книгу - "Записки в узголів’ї"

751
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Записки в узголів’ї" автора Сей Сенагон. Жанр книги: Інше / Сучасна проза / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 29 30 31 ... 75
Перейти на сторінку:
Сумедоно. Ця дівчинка вражала своєю красою. В останній вечір увесь почет зібрався навколо танцівниць для того, щоб відбути в імператорський палац. Із східної веранди палацу Сейрьоден ми могли вдосталь намилуватися ходою танцівниць, коли вони поверталися до палацу. 95. З парадним мечем на кольоровому перев’язі

Повз проходить чоловік із парадним мечем на кольоровому перев’язі. Дуже гарне видовище.

96. Коли святкують Ґосечі

Під час святкування Ґосечі всі люди в палаці, навіть найбільш пересічна людина, стають красивішими. Служниці прикріпляють строкаті клаптики тканини до чепчиків, і це виглядає дуже ошатно. Коли вони проходять по мосту Сейрьоден, впадають у очі яскраві бузкові шнури на різний манер, але все одно всі дівчата дуже милі, кожна здається гарненькою. А тому і не дивно, що служниці та дівчата, які допомагають на святі, вважають це свято найкращим.

Увечері того ж дня, коли мала розпочатися репетиція танців перед імператором, куродо були дуже суворі і нікого не пропускали до зали. Вони відповідали дуже різко:

– Лише дві дами, що супроводжують, та прислуга.

На що придворні вмовляли:

– Пропустіть хоча б ще одну!

– Ні, тоді інші будуть ображатися.

І тоді двадцять придворних дам імператриці силоміць відчинили двері й увірвалися до зали. Кумедно було дивитися на куродо. Вони нічого вже не могли зробити, лише сварили: «У який жахливий час ми живемо!» За придворними дамами до залу ввалились усі служниці. Побачивши це, куродо були в розпачі. Сам же імператор, який був тоді присутній, мабуть, потішився тією сценою.

Напередодні головного свята дівчата-служниці також виступили з танком. Чудова була вистава. Як любо глянути на їх обличчя, такі живі і світлі.

97. Лютня без назви

– Імператор приніс імператриці лютню, яку прозвали Безіменною, ходімо подивимось і спробуємо зіграти на ній, – говорили між собою дами. Ми не грали на ній по-справжньому, а лише перебирали струни.

– Чому в цієї лютні така назва?

– Вона нічим не примітна, тому і має таку назву.

Пані Шіґейшя, яка прийшла до своєї старшої сестри – імператриці сказала:

– У мене вдома є дуже гарна флейта, яку я отримала ще від батька.

При цих словах єпископ Рюен, молодший брат імператриці, вигукнув:

– Віддай мені флейту. У мене є прекрасна цитра, я віддам тобі її натомість.

Проте пані Шіґейшя ніби не чула і продовжувала говорити про своє. Єпископ повторив цю фразу декілька разів, сподіваючись, що сестра має відповісти хоч щось, проте вона продовжувала його ігнорувати. На що імператриця підмітила:

– А вона думає: «Нізащо не обміняю», – яка вона прекрасна в такі моменти.

«Інакаеджі» – «Нізащо не обміняю» – так звати відому флейту єпископа, однак він не знав про це і лише з досадою зітхав.

Здається мені, що це було тоді, коли імператриця знаходилася у своїй канцелярії. Флейта «Інакаеджі» – «Нізащо не обміняю», належить імператорові. Є й інші музичні інструменти, які носять дивні назви. Наприклад, біва Генджьо – «Вище таємниці», Бокуба – «Кінське пасовисько», Іде – «Запруда», Мумьо – «Та, що не має назви». Шестиструнні цитри називаються Кучіме – «Порожня свердловина», Шіоґама – «Градирня». Також є флейти Суйро – «Водяний дракон», Косуйро – «Малий водяний дракон», Удано хоші – «Монах Удано», Куґі учі – «Молоток для забивання гвіздків», Хафутацу – «Два листки» і було ще багато, проте я вже забула їх назви. А То-но чюджьо любив повторювати: «Їх би на почесну полицю скарбниці Ґійоден[91]».

98. Перед бамбуковою завісою

Придворні провели весь день перед бамбуковою завісою, граючи на флейтах та цитрах. Верхні віконниці ще не були опущені, двері ще не були зачинені, а тому можна було побачити все, що робиться в опочивальні імператриці. Імператриця сиділа перед бівою. Розкішну красу її пурпурного вбрання не можна описати словами, він був надітий поверх багатьох шарів тонкого шовку. Рукав одягу витончено падав на лютню із чорного лаку. Позаду темної лютні виднівся білосніжний лоб. Що ще може бути прекрасніше! Я підійшла до однієї із придворних дам і сказала їй:

– Ні, дівчина, обличчя якої було напівприховане, не сяяла такою красою. Куди їй, простолюдинці!

Ця дама через силу проклала собі дорогу крізь цілу купу фрейлін, щоб скоріше повідомити мої слова імператриці. Імператриця розсміялася, дама повернулась і передала її слова мені:

– Імператриця звеліла передати наступне: «Вже час розлуки…» Та чи знаєш ти, про що мова?

Проте найбільш кумедною виглядала придворна дама, оскільки вона не знала, про що йдеться.

99. Годувальниця імператриці

Годувальниця імператриці, пані Таю-но мьобу, збиралася поїхати в країну Хюґа. Імператриця подарувала їй віяло. На однім боці віяла було намальовано багато будинків сільської знаті, осяяних яскравим сонцем. На іншому боці – палац у дощовий день.

Імператриця написала своєю рукою на віялі:

У тій далекій стороні, Де все сяє в сонці, Не забудь про мене ти. Тут, у столиці, без тебе Дощ не втихаючи йде.

У вірші було стільки почуттів! Я не розумію, як можна було покинути таку добру людину. Поїхати від неї так далеко!

100. Те, від чого стає прикро

Ви відправили листа або відповідь на лист, і після того, як гонець вже пішов, ви раптом розумієте, що хотілося б змінити два-три знаки. Ви щось завершили зашивати, здається, гарно заштопали, але тільки дістали голку – виявилося, що забули зав’язати вузлик на нитці, – от лихо.

Немає нічого прикрішого, аніж пошити щось навиворіт. Одного разу, коли імператриця була в гостях у свого батька в Південному палаці, вона прислала нам сувій шовку з посланням: «Негайно всі разом приступайте до роботи, мені терміново необхідно пошити вбрання до наступної зміни варти». Ми всі разом зібрались у головному павільйоні, взяли по шматку шовку і почали шити не відриваючи очей. Годувальниця, яка шила один із рукавів, закінчила роботу швидше за всіх. Проте, поспішаючи, вона не помітила, що рукав пошитий навиворіт. Навіть не зав’язавши останнього вузлика, годувальниця кинула голку і підвелася. Коли ж ми почали прикладати різні частини одягу одну до одної, то одразу помітили помилку. Жінки здійняли галас:

– Виправ скоріше все наново!

– Ні, чого це я буду виправляти? Хай виправляє той, хто помилився. Якби це був шовк із візерунком, то одразу можна було б зрозуміти, хто винен, а оскільки це гладенький шовк, то звідки знати, хто винен? Чому це я повинна шити за інших? Дайте цю роботу тим, хто ще не закінчив, – відмовлялася годувальниця.

От і змушені були інші жінки на чолі з Ґен-шьонаґон переробляти все

1 ... 29 30 31 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Записки в узголів’ї», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Записки в узголів’ї"