Читати книгу - "Кваліфікація повторності злочинів"

О. І. Види повторності злочинів у кримінальному праві України / О. І. Кириленко // Вісник Запорізького юридичного інституту. — 2001. — № 4. — С. 207. ">[187]. Щодо спеціальної повторності, то вона прямо вказана в статтях Особливої частини і вийти за її межі не можна. Тобто вона спеціально передбачена в кримінальному законі, хоча під одним терміном об’єднує кілька різних проявів, і тому має назву спеціальної повторності.

Іншим критерієм О. І. Кириленко називає характер вчинених діянь, тому що кримінальний закон пов’язує наявність поняття повторності з певними кримінально-правовими наслідками.

О. І. Кириленко запропонував ввести в КК України як різновид повторності злочинів категорію «кримінальний професіоналізм». Учений зазначає, що «кримінальний професіоналізм як соціальне явище існує і потребує наукового дослідження… з метою вдосконалення кримінального законодавства… Він властивий злочинцям-професіоналам». До останніх науковець відносить, зокрема, осіб, які безперервно на професійній основі вчиняють певні тотожні або однорідні злочини, які кваліфікуються як повторність чи рецидив злочинів (наприклад, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 201 КК України тощо). Дослідник вказує, що в цьому випадку «кримінальний професіоналізм» не повною мірою отримує кримінальну правову оцінку, а тому пропонує в КК ввести категорію кримінальний професіоналізм[188]. Однак, як нам видається, для регулювання кримінальної відповідальності професійних злочинців цілком достатньо наявного у КК України рецидиву, тобто повторності, яка пов’язана із засудженням.

Повторність може бути поділена на види залежно від того, чи врахована вона у статтях Особливої частини КК, тобто за значенням, яке їй надає закон. При цьому В. О. Навроцький виділив:

— повторність як ознака складу злочину. У такому випадку закон вказує на вчинення злочину «повторно», «особою, раніше судимою за…»;

— повторність, яка не виступає ознакою складу злочину — реальна сукупність злочинів[189].

У науці кримінального права Російської Федерації ще до Федерального закону Російської Федерації від 8 грудня 2003 р. підхід до визначення видів повторності також був неоднозначний. Наприклад, А. Наумов виділяє три їхні різновиди: 1) неодноразовість; 2) реальну сукупність; 3) рецидив[190]. Автори коментарю до КК Російської Федерації не відносять реальну сукупність до різновидів повторності, пояснюючи це можливістю різних поєднань злочинів, які не виділені законодавцем у неодноразовості та рецидиві злочинів[191].

Розглянувши зазначені позиції щодо класифікації видів повторності злочинів, потрібно зауважити, що кожна з них має право на існування, оскільки сприяє їх систематизації та аналізу. Деякі науковці, приміром І. Р. Галіакбаров, М. Ефімов, Е. Фролов, Г. Криволапов поняттям і відповідні терміни трактують суб’єктивно, подають свої дефініції, яких немає у кримінальному законодавстві. Вони також наводять класифікації, які не відповідають чинному КК.

Як випливає з дослідження, види повторності злочинів у літературі виділяли і за якимось визначеними ознаками, і без дотримання цього важливого правила. Різні підходи приводять до виділення різних видів повторності злочинів. Утім, будь-яка класифікація в науці має підпорядковуватися певним, виробленим у теорії правилам. Найважливіше для проведення класифікації — визначити критерій поділу певного явища на види, який став би запорукою повноти і точності такого поділу і показником його теоретичної і практичної значущості.

Звертаємо увагу і на те, що існують так звана природна і допоміжна класифікації. Природна класифікація — це розподіл предметів або явищ за групами (класами) на основі їхніх істотних ознак. На відміну від допоміжної класифікації, тобто розміщення предметів або явищ у певному порядку за якоюсь зовнішньою ознакою, природна класифікація стверджує можливість визначити властивості предмета за місцем, яке він посідає у класифікації, а також передбачити і предмети, які ще не відшукані, але існування яких можна припустити, виходячи з цієї класифікації[192].

Враховуючи вище викладене, вважаємо за доцільне повторність злочинів погрупувати за такими критеріями:

1) за характером вчинених діянь:

— повторність тотожних злочинів;

— повторність однорідних злочинів;

— повторність різнорідних злочинів;

2) за наявністю судимості:

— повторність, яка пов'язана із засудженням;

— повторність, яка не пов'язана із засудженням;

3) за кримінально-правовим значенням:

— повторність як кваліфікуюча ознака;

— повторність як обставина, що обтяжує покарання.

Наведена класифікація є лише вираженням концептуального підходу у вирішенні досліджуваної проблеми. Разом з тим, без сумнівів, потрібно більш докладно розглянути види повторності злочинів, оскільки вони мають вагоме значення для кваліфікації злочинів.

Повторність тотожних злочинів. У ч. 1 ст. 32 КК України вказано, що повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК України. Саме в ч. 1 ст. 32 КК України мовиться про повторність тотожних злочинів. На підтвердження цього положення можна звернутись також і до інших статей чинного Кодексу. У статтях, де повторність фігурує як кваліфікуюча ознака, сказано, що вона має місце, коли їй передувало вчинення такого ж самого злочину. Наприклад, вчинення суб’єктом у різний час двох крадіжок — ст. 185 КК України. Або ст. 205 КК України, яка встановлює відповідальність за фіктивне підприємництво, а ч. 2 цієї статті — за вчинення тих же дій повторно. Тобто закон прямо передбачає повторність тотожних злочинів.

Під тотожними злочинами в науці кримінального права розуміють однакові злочини