Читати книгу - "Людина дивиться в завтра"

Геліоустановка живить станцію енергією. У фокусі призначеного для збирання сонячних променів дзеркала є система труб, якими тече рідина, приміром вода. Рідина випаровується, і пара приводить у дію турбіни електрогенераторів, що знаходяться за дзеркалом.

Дзеркало і розташовані за ним приміщення з людьми обертаються. Це створює штучне тяжіння. Станція здійснює один оберт за сім секунд. Система гіроскопів з фотоелектронною автоматичною апаратурою стежить, щоб дзеркало весь час було обернено до Сонця.

На станції мають бути радіоантени для зв’язку із Землею і ракети, що постачають станцію киснем, водою та їжею.

Біля станційної осі розмістять два телескопи для астрономічних спостережень. А щоб їм не заважало обертання, телескопи обладнають стробоскопічними пристроями.

Іншу станцію пропонують змонтувати з циліндрів та куль, виведених на орбіту супутника Землі. Складуть її пілотовані ракетні апарати-астробуксири. Їх запустять із Землі без людей. Екіпаж перейде на них уже на орбіті, де вони поповнюватимуть запас пального.

На корпусах астробуксирів укріплено механічні руки-маніпулятори. Керують ними через маленьку модель, яка точно відтворює всі рухи оператора. Кожний апарат має цілий набір різноманітних за призначенням маніпуляторів, що захоплюють, повертають і з’єднують деталі станції.

По закінченні будівництва зайві астробуксири буде розібрано й відправлено на склад. Залишаться тільки два «для коректування орбіти станції та виконання ремонтних робіт.

Станція перебуватиме на орбіті 1500 днів. Довжина її 33 метри, ширина «29, загальна вага «близько 200 тонн.

У центральній частині станції, складеної з кількох циліндрів, розташовано склади, астрономічну обсерваторію, а також захищений екраном ядерний реактор. Від центральної частини відходять два відгалуження. Вони складаються з циліндрів і в місцях з’єднання мають кулі. Готова станція схожа на літеру «ф», написану прямими лініями. Житлові приміщення та радіорубка будуть у бічних частинах. Вони обертатимуться навколо поздовжньої осі для створення ефекту штучного тяжіння, яке дорівнює земному.

В передній частині станції, біля центрального циліндра, є причал. Він нерухомий, обладнаний механічними захватами, щоб біля нього могли зупинятися ракети, які прибувають із Землі.

Ракета, призначена для перевезення на станцію та із станції вантажу і людей, стартує за допомогою ракети-прискорювача, потім польотом керує пілот. її корпус виготовлено із жаростійких сплавів і обладнано крилами для повернення на Землю. В кожній ракеті можуть розміститися пілот і шість пасажирів.

Станція на Землю не повертається, тому матеріали, з яких її виготовлено, не розраховані на високу теплостійкість. Стінки її подвійні. Це дозволяє забезпечити термоізоляцію та захистити станцію від метеоритів. На випадок пробоїни екіпаж матиме час, щоб відремонтувати станцію: розмір населених відсіків такий великий, що все повітря вийде з них приблизно за годину. Найкращим матеріалом для зовнішніх стінок був би берилій.

Складання станції триватиме сім днів. Після закінчення роботи дві ракети-зв’язківці лишаються на орбіті, готові до польоту на Землю. Під час польоту екіпаж одягає скафандри, оскільки, для полегшення конструкції, кабіни на ракеті не герметичні.

Запропоновано проект станції, призначеної для медико-біологічних, астрономічних та геодезичних дослідів. Вона розрахована на 4–6 чоловік і обертатиметься навколо Землі десь близько року. Через кожні два-три тижні спеціальна ракета доставлятиме новий екіпаж, припаси, обладнання. Програма наукових досліджень виконуватиметься в умовах невагомості, тому на станції не створюватимуть штучного тяжіння. Для коректування положення супутника є система ракетних двигунів, що працюють на перекису водню.

Станція має форму циліндра, який з обох боків закривається півсферами. Стінки корпусу подвійні. Зовнішня оболонка «з берилію, вона захищає від радіації, перегріву, метеорів. Для захисту станції від радіації пропонують також створити навколо неї магнітне поле чи електричний заряд на внутрішній оболонці. Внутрішня оболонка «алюмінієва. Такі стінки зможуть витримати великі коливання температури.

Як можна було б уявити собі астрономічну обсерваторію «супутник Землі?

Запуск супутника здійснює двоступенева ракета, що працює на рідкому водні та рідкому кисні. Перший ступінь має три двигуни, другий «один. Носовий корпус-капсула дозволяє екіпажу повернутись в разі потреби на Землю.

Всередині водневого баку другого ступеня є колона, в якій містяться механізми керування та пристрої для обслуговування екіпажу підчас перебування на орбіті. Вона сполучена з носовою капсулою й ізольована від рідкого водню. Люки колони щільно зачинені. Для надійнішої герметизації ззовні до них приварено тонкі покришки.

Під час виходу на орбіту екіпаж станції, який складається з чотирьох чоловік, перебуває в носовому конусі. Потім за допомогою дистанційного керування з водневого бака випускають залишки газу. Ракета кілька разів обертається, щоб бак прогрівся та щоб швидше вийшов газ.

Після цього один з космонавтів у скафандрі переходить до захищеного від радіації приміщення і, відкривши клапан, продуває бак азотом, щоб у ньому зовсім не лишилося водню. Відтак розкриває покришку на люкові центральної колони і герметизує днище заливанням чи приварюванням. Впускаючи знову азот, він перевіряє герметичність і наповнює бак повітрям, що трохи збагачене киснем.

Тепер екіпаж може перейти в бак.

З приміщення, захищеного від радіації, переносять припаси. Відкривають усі люки центральної колони, обладнують приміщення для житла, включають вентиляцію. Розгортають щити сонячних батарей, і станція дістає необхідний струм.

Після цього починається підготовка до наукових спостережень. Один із членів екіпажу знову одягає скафандр і, прикріпившись тросом до станції, виходить назовні, щоб установити телескопи, іонізаційні камери, антени, лічильники заряджених частинок високих енергій. На станції буде лічильно-обчислювальний пристрій та апаратура керування для збереження орієнтації самої станції і телескопів, телевізори та радіообладнання для зв’язку з Землею.

Транспортна ракета буде змінювати екіпаж щомісяця, а також постачати станції все необхідне. Якщо трапиться аварія, люди зможуть повернутися на Землю в капсулі, яка має ракетний двигун і парашут. Завжди напохваті висітимуть скафандри.

Згідно встановленого розпорядку один член екіпажу спить, один провадить спостереження, двоє спочивають чи господарюють. Серед останніх «черговий у скафандрі з відкритим шоломом. Якщо під час його чергування метеорит проб’є корпус станції, він негайно вживатиме заходів.

Нині вже створено понад сто