Читати книгу - "Лабіринт"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ні-ні, — Флоріка припала до грудей, — не треба Альбіни!
— Чому? — здивувався ошелешений Лавро. — Та отак — не треба, і все.
Лавро погладив її по м’якому волоссю, як дитину.
— Дивно… В неї такі вправні руки і зірке око. Що ти проти неї маєш?
Флоріка знітилась, не знала, що й сказати. От не лежить її душа до Альбіни — і край.
— Ну, знаєте, окремі штрихи… Нещира вона, потайна. Ви, може, й не повірите… Я помітила: чим гірший ваш стан, тим кращий у неї настрій. Експеримент, на її думку, удався повністю, розумієте?
Доктор Лавро на те лише гмукнув щось невиразне, пішов за ширму, переодягнувся в смугасту піжаму, що висіла на ньому, як на кілку. В постелі натягнув на себе біле простирадло і, склавши на грудях руки, заплющив очі. Флоріка здригнулась: мрець!
— Будете вже спати? — запитала.
— Та ні, дівчинко, давай обміркуємо становище Може, й справді обійдемось без Альбіни?..
Губи у Флоріки смикнулися, дівчина не змогла стримати посмішки.
— Авжеж! Авжеж!
— Я ось як думаю: штами мікробів, які вироблятимуть інтерферон, можна буде ввести підшкірно, наприклад, під лопатку…
— Просто і ясно! — Флоріка з задоволенням скористалась його улюбленим виразом.
Лавро кволо посміхнувся:
— Завтра попросимо в академіка препарат.
Флоріка пішла до своєї палати в гарному настрої — вперше за ці місяці. Надія підтримує людину хоч у якій скруті.
Чи потрібно детально розповідати, як відмолоджувався доктор Лавро? Не за день і не за два, звичайно, але сила після введення гамма-інтерферону прибувала кожної миті. З’явився апетит, пожвавішала хода. Почав набирати вагу.
— Просто і ясно, — сказав у відповідь на захоплення Флоріки. — Імунна система працює оптимально.
Тепер у щоденник записував тільки приємні звістки:
«Щаслива рука у Флоріки! Старість відступає з усіх життєво важливих пунктів, вузлів і центрів. Поліпшилась робота серцево-судинної системи, органів дихання, активізувалися обмінні процеси. Приємно молодіти!»
Молодість верталася, як в уповільненій кінозйомці, тільки кадри прокручувалися назад.
Альбіна ходила похмура, дратівлива; «флорікання» їй так дошкуляло, що одного разу не стрималась:
— Даремно радієте, органічних змін інтерфероном не вилікуєш…
У Флоріки захмарилось лице, глибоко в очах під густими віями темнів сум. По всьому було видно — дівчина потерпає за свого доктора Лавра. Він же, власне, вилікував її від невиліковної недуги! Та й уся їхня лабораторія прихильно і доброзичливо стежила за перипетіями Лаврової «гри з Природою». От лише Альбіна…
Тим часом фільм про омолодження демонструвався далі і нарешті дійшов до останнього кадру: доктор Лавро став майже таким, як був перед початком свого експерименту. В усіх відлягло від серця: старість відступила!
— Просто і ясно, — посміхався Лавро до Флоріки. — Гру ми виграли, хоч Природа уперто боронилася!
Помолоділий учений був на піднесенні: в особистому плані — взаємність Флоріки (вони вирішили одружитися), в науковому — залишалося систематизувати багатющий матеріал і написати монографію. Вважав своїм обов’язком також допомогти Флоріці в роботі над кандидатською. Авторитетні вчені не мали сумніву, що доктор Лавро — завтрашній академік. Лише Альбіна не приховувала невдоволення, мабуть, образилась, що ніхто її участі в експерименті не відзначав.
Уже був призначений день реєстрації шлюбу, Флоріка приміряла чудову сукню з білого шовку і таку ж білосніжну фату — в цьому наряді та ще й у вінку вона була просто чарівна. Певне, відчувала це й сама, бо довго крутилася перед люстром. А тоді, тяжко зітхнувши, сіла біля вікна й чомусь зажурилася. Наче передчувала лихо. Задзвонив телефон — аж здригнулася.
— Ти не хвилюйся, дорогенька, — кволим голосом обізвався Лавро, — я щось трохи занедужав…
— Які симптоми?! — скрикнула Флоріка.
— Симптоми старості…
— Зараз приїду. — Флоріка поклала трубку і почала скидати весільне вбрання.
III.— Цей напад — наче пенальті, — пробував жартувати Лавро. Він знову лежав у своїй палаті, вкритий білим простирадлом. — Тут гол невідворотний. Два — один на користь матінки-Природи. Просто і ясно.
Флоріка закліпала повіками і нічого не сказала. їй не подобалось, що доктор, такий талановитий учений, зводить усе до якоїсь гри.
— А може, це звичайна хвороба? Ну, скажімо, грип.
— Ні, золотко, інфекції не виявлено. Це розлад гомеостазу[11].
— То що — знову інтерферон?
— Та ось побачимо. Генна інженерія має досить великий арсенал засобів, ти ж знаєш. Я хочу запросити ще геронтологів.
— Це ідея, — обличчя Флоріки проясніло. — Там є чудові
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лабіринт», після закриття браузера.