Читати книгу - "Поза часом і простором"

Технічний потенціал планети був такий неосяжний, що розумні істоти лише керували машинами… Потім на екрані з’явилися поля, підземні ріки і озера, а понад ними блакитні будівлі, де жили розумні істоти. Міста з’єднувалися спеціальними тунелями, по яких мчалися з швидкістю звука сигароподібні апарати — транспортні машини…

Валерій запитав, якою силою приводяться в рух всі машини. Старий відповів:

— Ми використовуємо силу розпаду чи синтезу будь-якого елемента. Апарати наші працюють практично безкінечно, тобто до того часу, коли треба замінити металічні частини… Цією ж силою ми виштовхнули нашу планету в простір. По екватору ми розташували ряд могутніх реактивних дюз. В них використовується енергія синтезу гелію — наймогутніша ядерна енергія! Ми поволі зупинили обертання планети навколо осі, щоб уникнути катастрофи від раптового поштовху, а потім з допомогою реактивних двигунів на полюсах виштовхнули планету з її орбіти. Перед тим ми сконденсували атмосферу в спеціальних гігантських резервуарах, де вона знаходиться в твердому вигляді. Тепер вона вже наполовину використана для штучної атмосфери… Через світовий простір ми летіли з швидкістю, яка близька до швидкості світла. Років десять таму ми почали гальмувати планету, щоб вивчити умови в вашій системі…

Старий замовк. На екрані показалося приміщення школи. В просторих залах учні, сидячи в кріслах, слухали мовчазного учителя. На запитання Валерія Старий відповів, що вони вільно передають думки на близьку відстань без шоломів. Цього їхня раса досягла мільйони років тому. Метод беззвучного зв’язку між людьми економніший і корисніший. Він в основному запроваджений в усіх школах…

Мандрівники здивувалися, що в містах і на полях, де молоді жінки збирали золотисті плоди, було дуже мало населення. Старий пояснив, що на протязі останніх тисячоліть, коли вони боролися з холодом і з неймовірними труднощами переходили жити під землю, кількість населення дуже зменшилася… Тому тепер жінки тут знаходяться в привілейованому становищі і не виконують важкої праці. Але ще незрівняно більшою увагою на цій планеті оточені діти…

Могутні атомні станції, як пояснив Старий, безперервно оновлюють атмосферу підземель. Очищати повітря від вуглекислоти допомагає буйна рослинність в оранжереях. Ці самі станції будуть відновлювати атмосферу планети, коли вона ввійде в нову систему на орбіті Землі… Потужність станцій така величезна, що це завдання буде виконане за кілька місяців.

Ще багато різних чудес побачили мандрівники, знову вирушивши в подорож по тунелях, і вже навіть не дивувалися тому, що зустрічалося по дорозі. Через кілька годин від напруження в обох заболіла голова, і вони зупинилися на березі величезного басейну, навколо якого було багато буйних рослин, подібних до земного хмелю, на яких висіли круглі плоди…

— Прекрасно тут у вас, — звернувся Валерій до Старого, — але важко так жити — весь час в штучному світі…

— Ви вірно говорите! — відповів Старий. — Якраз тому ми й вирішили переправити нашу планету сюди… Ми побороли всі хвороби, ми досягли чудес в синтезі органічних речовин, але замінити життя під промінням справжнього світила, на поверхні планети, ніхто не зможе! Передайте нашу вдячність людям Землі за дозвіл бути вашими сусідами!..

Тепло попрощавшись з Валерієм і Вікторією, господарі випровадили їх на поверхню…

Зелена тінь зорельота, як і раніше, лягала на тьмяну рівнину. Холодним промінням сяяло маленьке Сонце і яскраві різнокольорові зорі… Незабаром мандрівники були в каюті корабля і роздяглися. Тригуб зняв скафандр, склав його в нішу і підійшов до Вікторії. Включив освітлення. Очі Вікторії сяяли, мов зірочки, на худенькому обличчі. Тільки тепер Валерій збагнув, яка вона люба для нього, в яких незвичайних умовах знайомились і зустрічались вони. І ніжність — велика ніжність теплою хвилею залила груди Валі. Він узяв руки Вікторії в свої…

— Ми повернемось сюди, Вікторіє, в цей дивний казковий світ! Ми ближче познайомимося з цими мужніми істотами — нашими братами по духу…У них є багато такого, що нам треба буде вивчити і запозичити!..

Вікторія подивилася в ілюмінатор на тьмяну рівнину, на далекий вогник Сонця і знову підняла погляд вгору.

— Валья, — м’яко, як при першій зустрічі, промовила вона, — все закінчилось добре, чи майже добре, як в романах з хорошим кінцем! Земля — в безпеці, наші брати тут — на цій планеті — безумовно, зроблять своє діло… Значить, все гаразд! Ніхто нічого не забув? Як ви гадаєте?..

Валерій здивовано подивився на лице Вікторії: в її очах блискали іскорки сміху.

— То як же, Валья? — повторила вона. На щоках з’явилася лукава ямка. Валерій подивився на цю ямку і засміявся.

— Все зрозумів, Вікторія! Віта… — ніжні, додав він. — Ми забули…

— Ну… — червоніючи, прошепотіла Вікторія.

— Ми забули… поцілуватися… Так?..

Вікторія мовчки стала навшпиньки, обвилася худенькими руками навколо шиї Валерія. Він схопив її в сильні обійми, підняв, як пір’їнку, і завмер в гарячому поцілунку…

…А через півгодини розумні істоти — господарі планети — бачили, як величезна зелена тінь метнулася по чорній рівнині і гігантський зорельот людей Землі у вихорі вогню відлетів у фіолетове небо в напрямі до Сонця…

…Земля заспокоїлася. Відбулося кілька надзвичайних засідань Всесвітньої Академії з приводу незвичайної космічної події. Валерій Тригуб і Вікторія Деніс виступили на засіданні і розповіли про нову планету і високу культуру тамошніх розумних істот…

На протязі року вчені всього світу слідкували в потужні телескопи, як нова планета по довгій спіралі входила в площину обертання планет, сповільнюючи політ до нормальної швидкості, з якою Земля оберталася навколо Сонця.

Згодом нову планету люди Землі бачили неозброєним оком Вона ставала все яскравішою, сяяла в небі майже так ясно, як Венера, а потім наблизилася