read-books.club » Сучасна проза » Щоденник Майдану та війни 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоденник Майдану та війни"

158
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Щоденник Майдану та війни" автора Андрій Юрійович Курков. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 29 30 31 ... 87
Перейти на сторінку:
цього міста. Він загинув, борючись із фашистами, а тепер я чую слово «фашист», сказане або написане на мою адресу тому, що виступаю проти окупації України армією Путіна, тому, що я виступав і виступаю проти тотальної корупції, яку організував утікач-президент Янукович зі своїм кланом, тому, що я хочу, аби в країні, де я живу, існувало верховен­ство права. Ні, я не політичний діяч, я не вступав і не збираюся вступати в одну чи іншу політичну партію. Я просто громадянин своєї держави. 9 березня

9 січня, рівно два місяці тому, ми з дітьми поверталися додому з Севастополя після зимових шкільних канікул. Рік тому ми провели зимові канікули в Сімеїзі біля Ялти, цього року — в Форосі, ближче до Севастополя, неподалік від державної дачі Горбачова, на якій його тримали заручником під час путчу. Наступного року в нас не буде зимового Криму. Не буде незалежно від результату нинішнього конфлікту. Мені туди не захочеться їхати, як не хочеться вже багато років їхати на нашу дачу під Києвом, яку вже сім разів осквернили пограбуваннями та вандалізмом. У нас тепер інша дача, далі від Києва, але просторіша й захищеніша. Крим для мене тепер теж осквернений. Осквернений Росією.

«Ніч у Криму минула спокійно». Щоранку в стрічці новин інтернету з’являється такий заголовок. Але відкривати посилання й читати текст не хочеться, тому що поруч, зверху, знизу, з боків стоять інші заголовки: про арешт кримською міліцією координатора кримського Євромайдану, про викрадення командира української військової частини, яку напередодні штурмували російські війська, про попере­джувальну стрільбу на адресу місії міжнародних спостерігачів ОБСЄ, які вже вкотре безуспішно намагаються потрапити на територію Кримського півострова, про знищення прикордонних пунктів зі стеження за поверхнею води, про російські війська, що окопалися на Перекопі й замінували поля в Херсонській області, про обстріл російськими «козаками» з автоматів українського прикордонного літака. У Севастополі ті ж «козаки» побили українських тележурналістів, а заодно й російського кореспондента, що опинився з ними разом. І на тлі всього цього повідомлення «Ніч у Криму минула спокійно» звучить як жарт одного з росій­ських інформаційних агентств. Тому що для російських військ, які окупували Кримський півострів, ніч дійсно минула спокійно. Ніхто на них не нападав, ніхто не намагався їхніх «зелених чоловічків» облити українською зеленкою, ні­хто не кидав у них коктейлем Молотова, ніхто їх навіть не виматюкав від душі. «Визволителі» «исконно русской земли» почуваються добре і як у себе вдома. Вони поводяться так, наче їм сказали: «Хлопці, це ваша земля! Ви її зараз займете і залишитеся на ній жити. Поставите собі зруби та будинки, де захочете. Автомати будуть у вас удома під ліжком. Ви житимете тут довго, затишно і щасливо, будете плодитись і розмножуватись, а коли вам стане тісно, ми вам допоможемо вирішити: кого ще треба буде потіснити заради вашого і нашого російського благополуччя!»

Роздивляючись різні відеосюжети, що розповідають про останні події в Криму, я шукав один, який поки що не зна­йшов. Я шукав традиційний російський телесюжет, що показує, як «визволені» жителі Криму квітами і хлібом із сіллю зустрічають російських «визволителів». Спочатку мені здалося, що відсутність такого сюжету вказує на недопрацювання одного з пропагандистських центрів Кремля. Але мало-помалу до мене прийшло розуміння, що цей сюжет Росії ще рано запускати на свої телеканали. Адже за офі­ційною версією Кремля в Криму немає ніяких російських військ. Є тільки незрозуміла кількість моряків ЧФ Росії, незрозуміла кількість якихось козаків із автоматами, незрозуміла кількість техніки, десятки чи сотні севастопольських «беркутівців», які перейшли на російську сторону. А російських військ, які ввійшли б до Криму «визволителями» від «української загрози», офіційно немає. Поки що немає. Розуміючи, як працює російське телебачення, я впевнений, що вже зняті та змонтовані й готові до показу в потрібний момент ці кадри «визволителів», які входять до Криму, і жінок з немовлятами на руках, які кидаються в їхні обійми, суворих людей похилого віку, що пускають скупу чоловічу сльозу від радості, дітлахів, які біжать обабіч російської військової колони й намагаються йти в ногу з бравими «героями». Але це попереду. А поки що ми, громадяни України, час від часу намагаємося зрозуміти, яким чином країна-спадкоємиця Радянського Союзу, який переміг фашизм у Європі 1945 року, сама стала на шлях фашизму і користується у своїй боротьбі не тільки «геббельсівськими» методами брехливої пропаганди, але і реальними власними фашистами з «Российского национального единства» та інших нео­нацистських груп і угруповань, яких засилає на схід і пів­день України для погромів і залякування, для деморалізації населення.

Члени РНЕ з татуйованими свастиками на шиях і руках не соромляться ходити на переговори з українською регіональною владою і ставити ультиматуми, вимагаючи звільнення своїх, затриманих за порушення українських законів «однопартійців». Ми всі, які вивчали історію Європи перед початком Другої світової війни, впізнаємо той же самий сценарій. Історія повторюється. Тільки цього разу Росія не змогла і не зможе знайти другого «Ріббентропа» для укладення нового «пакту» з новим, підготовленим Кремлем «Молотовим». Європа з Росією цього разу помінялися місцями. Європа борется зі своїми неонацистськими угру­пованнями в той час, як Росія підгодовує і направляє свої угруповання на захід, на українську територію. Одночасно з цим у російському суспільстві так підняли градус «патріотизму», що він легко дистилювався в шовінізм. Ще трошки, і таким продуктом цього процесу стане звичайний фашизм, і тоді російські школярі, що виховуються на культі «великої перемоги 1945 року», остаточно заплутаються, дивлячись на бравих російських фашистів, які зачищають Крим і, боронь боже, інші території України від усього українського. Я розумію, що сто російських письменників, які підписали лист підтримки свого президента Путіна, будуть готові відкласти свої творчі плани, щоб написати нові підручники історії та пояснити дітям, що російський фашизм — це добре, а решта фашизму — це дуже погано. Тільки нехай потім ці письменники не дивуються, коли отримають від того, кого вони повністю й беззастережно підтримують, настійне прохання написати романи та вірші про «подвиги» членів «Российского национального единства» та й усього експедиційного окупаційного корпусу російської армії на українській території. Після появи таких творів, а в тому, що вони з’являться — у мене немає ні найменшого сумніву, ніхто вже, на жаль, не говоритиме про велику російську культуру.

13 березня

Лечу до Лейпциґа на книжкову виставку. Там мене зустріне в аеропорту давній приятель Міха Рошер і відвезе

1 ... 29 30 31 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Майдану та війни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник Майдану та війни"