read-books.club » Сучасна проза » Крамниця щастя 📚 - Українською

Читати книгу - "Крамниця щастя"

198
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Крамниця щастя" автора Ольга Деркачова. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 29 30 31 ... 37
Перейти на сторінку:
колючки. Але троянди мусять бути з колючками, інакше це вже не троянди, а підробка, імітація, фікція. Принаймні Марина була в цьому певна. А ще була певна в тому, що троянди повинні бути такими, щоб, коли береш їх до рук, тебе не покидало відчуття тривоги, що ти можеш вколотися.

Несподівано у двері постукали. «Можна!» — крикнула Марина не озираючись і продовжувала сидіти, милуючись трояндами.

— Марино...

На порозі стояв Олексій. Він нерішуче завмер, оглядаючи кімнату.

— Доброго дня! — Марина піднялася з підлоги й стала навпроти нього. — У вас якісь справи до мене? Чи ви просто так? Хоча чого б то ви приходили просто так до звичайної студентки...

— Сподобався букет? — пробував розпочати розмову Олексій, хоча відчував, що щось не клеїться.

— Це було від вас? Дуже вдячна. Але не варто було турбуватися й витрачатися на такі дорогі троянди для дівчини-студентки, бо ж нічим віддячитися вам не зможу... Але все одно вдячна за увагу.

— Марино, припини. Чому так офіційно?

— Я не розумію вас, — холодно відповіла Марина і відвернулася до вікна, аби не бачити Олексія (Не бачити! Не дивитися. Робити вигляд, що він байдужий їй! Нецікавий! Некоханий!)

— Ти не рада мене бачити? — тихо спитав Олексій, уважно дивлячись на Марину (він зараз вірив більше її очам, аніж словам).

— А ви не боїтеся, що хтось побачить вас тут, у студентському гуртожитку? І взагалі, що подумають про вас, що ви ось так прийшли до студентки й розмовляєте тут із нею? Не страшно?.. Чи впевнені, що вас тут ніхто не побачить? — Марина зухвало поглянула на Олексія.

— Марино, вибач мені, — Олексій і далі нерішуче топтався біля дверей, не знаючи, що ще сказати. — Вибач. Я був дурнем, що відмовлявся від кохання. Був дурнем, що тікав від тебе. Насправді я тікав від себе самого. Вибач мені, будь ласка. Вибач. У нас же все може бути добре?

— А є за що вибачати? — Марині почав набридати весь цей театр. Нащо він прийшов? Її мучити? Щось говорить про любов. Вона стільки місяців за ним бігала, а він не звертав уваги. А тепер раптом з’ясувалося, що він її любить.

— За все. Я люблю тебе.

— Щось я не побачила цього з вашої поведінки, Олексію Степановичу! Чи це такий особливий вияв чоловічої любові?

— Я просто боявся.

— Мене???

— Своїх почуттів. Боявся скривдити.

— Так боялися, що аж скривдили, — посміхнулася Марина. — А тепер совість замучила? Так?

— Пробач. Мені прикро, що все так.

— Добре. Пробачаю. Це все?

— Марино...

— Нам більше нема про що говорити.

— Марино, зачекай.

— До побачення! — Марина відчувала, що ще хвилина — і вона розридається, а він не повинен бачити її сліз.

— Марино... — почав Олексій і знову запнувся, бо зрозумів, що Марина й далі ображається. Він не знав, як із нею говорити, як знайти слова, якими можна заспокоїти й переконати дівчину.

— Що?

— Тут така справа... Моя мама просила переказати тобі, аби ти поверталася.

— Навіщо? Вакансія клоунеси-феї така непопулярна? Чи мамі потрібно, аби саме я стрибала? Чи це ви попросили, аби мене не звільняли? Знаєте що? А я не хочу більше там працювати! Набридло! Я вже про це сто разів казала. Не хочу! Не можу! Я там задихаюся!

— Я нічого не просив. Це мама мене просила знайти тебе. Ну чого ти така зла? Дослухай до кінця, а вже потім, якщо захочеш, будеш сердитися й сваритися. Вона пропонує тобі повернутися не просто на колишнє місце. Їй дуже сподобалася твоя ідея допомагати безпритульним дітям. Ти будеш працювати з тими, хто справді потребує див. Як тобі така ідея? Хочеш? Погоджуйся. Це ж гарно. І саме те, про що ти мріяла. Робити дива для тих, хто цього чекає понад усе на світі. А може, уже й не чекає. То як? Спробуєш? Уявляєш, на Святого Миколая в притулок до дітей завітає янгол. Ти хочеш бути цим янголом?

— Спробую.

— Бачиш, а ти кричати почала, — Олексій полегшено зітхнув, думаючи, що Марина вже перезлилася.

— Дякую. Усе?

— Начебто так. Не турбуйся я не втручатимуся у твої справи на роботі. Я й про маму тобі нічого не сказав, аби ти не почувалася незатишно. Я нічого навмисне не приховував, — Олексій намагався говорити якомога тихіше й спокійніше, аби зайвий раз не дратувати Марину.

— Добре. Якщо це все, то більше вас не затримуватиму. До побачення. І ще раз дякую за квіти.

— Марино, зачекай хвильку. Ми ж іще не договорили... про нас. Чому ж ти так поспішаєш мене вигнати?

— Гаразд, тоді піду я! — Марина рішуче попрямувала до дверей і відштовхнула Олексія від виходу.

— Зачекай! — Олексій схопив її за руку, впевнено притягнув до себе й пильно поглянув у вічі.

1 ... 29 30 31 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крамниця щастя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крамниця щастя"