Читати книгу - "Готель між двох світів"

Волоцюга (нажахано). Господи Боже!

Айнштайн (пафосним, величним жестом показує вниз). І все це тут!

Волоцюга (перелякано підстрибує). Тобто — тут?

Айнштайн. Усе тут!

Волоцюга (панікує). Тут?!

Айнштайн. Авжеж, тут! У цьому конверті!

Волоцюга відступає, ніби в конверті приховано бомбу.

Обидва дивляться на конверт із жахом.

Тривала пауза.

Волоцюга (пошепки). І коли вона вибухне?

Айнштайн. Скоро.

Волоцюга (зопрівши). Коли це — скоро?

Айнштайн. Не знаю. За півроку. За рік. Можливо, за два…

Волоцюга. Еге… Не раніше?

Айнштайн. Власне, тоді, коли буде готова.

Волоцюга (полегшено зітхає). Отакої… То в конверті не бомба?

Айнштайн. Звісно ж, ні.

Волоцюга (заспокоївшись, але все ж насторожено). То що тоді там?

Айнштайн. Моя зрада.

Спантеличений Волоцюга витріщається на Айнштайна, якому, як видається, зле.

Айнштайн (схопившись за голову). Господи, ну навіщо?! Чому саме я?!

Пауза.

Волоцюга. Отож-бо! Чому саме ви?

Занурений у думки Айнштайн сіпається.

Айнштайн. Даруйте, що?

Волоцюга. Нащо писати президентові?

Айнштайн. Наукова спільнота зобов’язана попередити владу. Мої друзі-фізики — Сілард і Вігнер[6] — переконані, що пояснити політикам значення відкриття може тільки всесвітньо визнаний учений. Цей жереб випав мені…

Він махає листом, ніби комусь погрожуючи.

Айнштайн. Німці вивели з ринку уран, який видобувався у копальнях Чехословаччини, — і це доводить, що вони також намагаються змайструвати бомбу! Я колись жив у Німеччині, тож знаю, як наполегливо й ефективно там можуть працювати, які там блискучі науковці — хай навіть багато хто втік після 1933-го. І з усього цього я роблю висновок, що рано чи пізно вони зможуть спорудити для Гітлера пекельну машину! Ми не повинні втрачати ні секунди, ми мусимо випередити їх! (Після паузи.) Уявляєте? Я заохочую військових до створення найбільш руйнівної вибухівки. Я!

Волоцюга. Чудова новина!

Айнштайн. Що?!

Волоцюга встає і виструнчується майже по-військовому — його розпирає від гордощів.

Волоцюга. Я радий, що завдяки вам Сполучені Штати дуже скоро матимуть найпотужнішу зброю!

Айнштайн (ошелешено). Але я роблю це не заради Сполучених Штатів, а щоб побороти Гітлера — тільки з цією метою! Якщо уранова бомба потрапить до рук фашистів, цивілізацію буде приречено. Я стою на захисті світу й культури! А не окремої країни чи уряду!

Волоцюга. Та що це ви кажете! Ви ж друг Сполучених Штатів! Ба більше: ви — патріот! (Плескає Айнштайна по плечу, мов генерал, що хвалить солдата.) Сподіваюся, незабаром ви отримаєте громадянство. (Хизуючись, додає.) Тепер я знаю, навіщо ризикував життям, виловлюючи вас із озера… Я не просто виконав свій обов’язок — я врятував героя, якому судилося врятувати Америку!

Зворушений власними словами, Волоцюга витирає несподівані сльози.

Айнштайн мовчить, збентежений.

Волоцюга. Ну от, а тепер мушу влити в себе хоча б один кухоль пива! Бо від цього купання і заіржавіти можна!

Він виходить, переконаний, що Айнштайн піде слідом за ним.

Проте, залишившись на самоті, Айнштайн хапає листа і з люттю й несамовитим криком розриває його на клаптики.

Потім, знеможений, низько похиляє голову, мов пойнятий болем людини, яку ніхто не розуміє.

Волоцюга повертається.

Волоцюга. То ви йдете?

Айнштайн. Авжеж!

Та перш ніж піти, Айнштайн збирає уривки листа й уважно роздивляється — чи можна їх склеїти? Він усе-таки зважився надіслати послання Рузвельтові.

Чиста шляхетна музика повнить ніч, гармонійно поєднуючись із величчю Всесвіту.

Волоцюга, сидячи, слухає, мов зачарований.

Заходить Айнштайн — це він грає на скрипці. Раптом припустившись фальшивої ноти, він уриває гру й опускається поруч із Волоцюгою.

Айнштайн. Що ви робите?

Волоцюга. Нічого не роблю, просто сиджу.

Айнштайн. А я сьогодні напрацювався…

Волоцюга. Ну й добре. Моє гультяйство має сенс тільки тоді, коли інші гарують.

Вони удвох милуються небом.

Волоцюга (обводить рукою небесне склепіння). Вітаю під моїм дахом!

Айнштайн. Дякую за запрошення!

Волоцюга. Мені тут нудно не буває. Стільки зірок…

Айнштайн. Тільки дві речі не мають кінця: Всесвіт і людська глупота. Проте щодо Всесвіту я досі не впевнений…

Пауза.

Айнштайн. Неймовірно! Який величезний місяць! Тільки погляньте! Гігантський… Ніколи такого не бачив.

Волоцюга радісно позирає на сріблясте світило.

Волоцюга. Еге ж, мушу визнати: сьогодні я собою задоволений.

Айнштайн. Ви хочете сказати, що це ви?…

Волоцюга. Ясна річ.

Айнштайн. Мої вітання!

Волоцюга. Можу уступити його вам за десять доларів.

Айнштайн. Якихось десять доларів за дивовижний