Читати книгу - "Люди в гніздах"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
у якій ми повертатимемося і повертатимемося на батьківщину
Семигодинний робочий день
#Устименки #Крамаренки #Бутриські #Коцареви
1
Німеччина, Радянська зона окупації, м. Берлін
Теплої німецької зими в радянській зоні окупації сніг лягав на землю тонесеньким делікатним килимком — ніби творог, що потроху створюється в каструлі, яка плаває у киплячій воді…
[1945 р.]
У редакції газети, що закликає повертатися на батьківщину колишніх радянських громадян — полонених, остарбайтерів, колаборантів та інших — сидять двоє українських радянських письменників.
— Архипович! Іди-но сюди.
— Іду, Леонтійович. Що сталося?
— Подивись он на цю карикатуру.
— Ну. Дивлюся. Карикатура як карикатура. Ніс, правда, в націоналюги якийсь занадто великий — не буває такого. Та й подумають казна-що.
— Ніс… А тепер порівняй карикатуру з малюнком у цьому-от «Перці».
— Да-а-а-а…
— От зараза наш Сергій, га? Пе-ре-дер усе! Це робота? Забув, як підібрали його півживого? Сачкує. Ох, відправлю його додому і тебе от поставлю замість нього. Ти малювати вмієш, Архипович?
— Та ні.
— Даремно-даремно, виперли б цього симулянта і тобі б оклад підняли. Ну, гаразд, щось придумаємо. А ти там дописуй звернення лікарів. Начальство так і сказало, що перевірить потім статистику, чи збільшився процент медиків серед репатріантів, май на увазі. Бо тягнуть їх союзнички, не хочуть віддавати, а лікарі нам самим потрібні.
Архипович сідає і далі працює собі з різними матеріалами для газети, яка кличе додому всіх «хлястиків», розсіяних із Радянського Союзу війною. «Недостатньо використовуємо образ мами», — з’являється раптом думка в його голові, і він сам собі дивується.
2
Франція
Ім’я інженера-будівельника Ростислава Устименка французи вимовляти більш-менш навчились, а до прізвища навіть братися на пробували. Він саме куштував якусь чергову грибну страву, — скільки місяців, а грибні страви все не закінчуються! — коли до нього підійшов хазяїн будівництва Себасгьєн.
— Мсьє Госгіслаф! Дивіться, що я знайшов. Російська газета! Думав, вам це буде цікаво.
— О, дякую, справді цікаво.
Посеред газети стояла засмучена мати і кликала своїх дітей додому, відновлювати спалену рідну хату, подалі від плинного й крихкого світу західних торгашів. Під нею було звернення лікарів, які теж закликали повернутися на батьківщину своїх колег-ескулапів, бо медицина тепер у Радянському Союзі розбудовується швидким темпом, і не вистачає робочих рук.
— Що пишуть? Чи буде Сталін допомагати нашим комуністам робити путч? — запитав француз.
І в цю мить Ростислав Устименко чомусь раптом вирішив повернутися в СРСР. Ніхто б не сказав, чому саме, навіть він сам, а він це запитання потім ставив собі не раз і не двічі…
— Ласкаво просимо, товаришу будівельник, у нас для вас багато роботи, лиш не відкручуйтеся! — сміється йому Сталін і мружиться так, ніби розмовляє не з ним, а з сонцем.
— Батько приїхав! — кричить донька і біжить, біжить, біжить.
— І правильно, — видихає не тютюновий, а справжній паровозний дим чоловік із жовтим прапорцем на невідомій станції. — Годі вже нипати світом. Чимало ж, мабуть, поїздив?
— Харків, Луганськ, Дніпропетровськ, Донецьк, Краматорськ, Маріуполь, Сміла, потім — так, визнаю, з німцями відступав, але ж то вони вивезли, не з моєї волі, Румунія, Франція…
— У-у-у… А я от сорок років на цій станції прапорцем махаю. І харашо ж! Осідай уже, синку, осідай.
Із темряви виїхав паровоз та дуже втішно і зворушливо заспокоївся, розслабився, готовий, здавалося, прийняти й видати будь-будь-кого.
3
СРСР
[1955 р.]
— Ви, значить, лише десять років відбули?
— Виходить, так.
— Ну, не дуже й багато.
— І є довідка про повну амністію.
— Звісно-звісно. Бачу, поносило вас по світу. Україна, Румунія, Франція, Воркута, Якутськ, Магадан. Думаєте осісти в нас на Амурі?
— Сподіваюся.
4
[1959 р.]
Потяг рішуче перетнув невидимий кордон України і посунув через цілу серію незрозумілих вузлових станцій. Ростислав Олександрович потихеньку пив чай, дивився у вікно і розмірковував, коли б краще почати діставати валізу — перед Харковом? Заїхавши в нього? Уже перед вокзалом? Подумати було багато часу.
А от речей було небагато. І серед них найважливіші такі:
1) Вирізка з газети з «різдвяною» програмою передач радіостанції «Амур»:
Понедельник, 4 января
9:02 Обозрение по концертам фестиваля «Русская зима».
10:40 Звучат народные инструменты.
11:00 Поет Большой хор Всесоюзного радио под управлением К. Птицы.
11:50 А. Скрябин. «Пять прелюдий».
21:00 М. Зив. Симфониетта «Соль-мажор».
21:10 Русские частушки.
21:30 Радиокомпозиция «Козьма Прутков».
22:00 Звезды японской эстрады.
22:15 Лирический концерт «Стихи и музыка».
23:00 В эфире — оперетта.
24:00 От мелодии к мелодии.
Вторник, 5 января
9:02 Музыкальная передача «Композитор А. Арутюнян»
10:00 Концерт Казахского ансамбля песни и пляски.
10:50 Говорит Прага!
21:00 Редко звучащие записи. (Певица Ауликки Раутаваара).
21:30 Народный поэт Узбекистана Гафур Гулям.
22:00 Эстрадно-танцевальный концерт.
23:00 Музыкальное представление «Театр Оффенбаха».
23:40 Молдавские мелодии.
24:00 Музыкальная программа «После полуночи».
Среда, 6 января
9:02 Т. Мансурян.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люди в гніздах», після закриття браузера.
