Читати книгу - "Година Бика"

Чеді Даан зосереджено схилила голову.

— І ви гадаєте, що тут, на Тормансі, — інферно? Що віко всепланетного гноблення тут закрилося тому, що вони не досягли…

— У них всепланетна олігархія настала швидко через однорідність населення і його культури, — пояснила Родіс.

Чеді Даан вийшла, оглядаючись на нерухому Фай Родіс, яка полинула думками чи то на незвідану планету внизу під кораблем, чи то на безмежно далеку Землю.

За дві години Чеді з’явилася знову, з розпашілими щоками й опущеними очима. Вона мовчки подала «зірочку», схопила простягнуту руку Родіс, приклала до лоба й несподівано поцілувала. Шепнувши: «Пробачте мені за все», вона вискочила з каюти, ще незграбна в скафандрі. Родіс подивилась їй услід, і навряд чи хто-небудь з екіпажу зорельота міг уявити собі стільки материнської доброти на обличчі начальниці експедиції.

Враження від щойно переглянутої «зірочки» схвилювало Чеді, збудивши в ній якісь древні інстинкти. Побачене напливало й виступало в пам’яті з хворобливою різкістю, хоч як хотілося Чеді швидше забути про нього. Знаючи безліч подібних історій із стародавніх книг і фільмів про минуле, Чеді уявляла собі жорстокість прадавніх часів досить абстрактно.

Опір героїв запалював, а саме описання їхніх нещасть навіть полишало невиразно приємне відчуття безпеки, неможливості подібного свавілля долі ні з самою Чеді, ні з кимось іншим із величезної кількості людей на Землі. Учитель психології пояснював у школі, що в давнину, коли було багато голодних і злиденних людей, ситі й забезпечені любили читати книги й дивитися фільми про вбогих, тих, котрі помирали з голоду, гноблених і принижених, щоб сильніше відчути своє забезпечене й спокійне життя. Найбільше в той непевний і тривожний час ЕРС було створено сентиментальних книжок про обділених та нещасних людей і, як антитеза до них, про нечу-вано щасливих героїв і красунь. Тоді люди, передчуваючи неминучість грізних потрясінь у житті людства, були раді кожному твору мистецтва, який міг дати дорогоцінне відчуття бодай тимчасової безпеки: «нехай це трапляється з іншими, але не зі мною».

Чеді, як і всі, проходила загартування фізичними труднощами, працювала в госпіталях важких захворювань — рецидивів розладнаної спадковості чи дуже серйозних травм з нерідкими випадками евтаназії — вироком легкої смерті, хоч би на якому високому рівні розвитку суспільства воно перебувало.

Однак усе це було природною необхідністю життя, зрозумілого, сповненого мудрості й психологічного гарту життя, яке щомиті відчуває свою єдність із загальним духовним потоком людства, що прагне до ще прекраснішого майбутнього. В нього не треба було вірити, як у давнину, настільки реально й зримо воно поставало перед усім, що відходило в минувшину. Але те, що побачила Чеді в «зірочці» Родіс, зовсім не було схоже на безрадісне життя ЕРЗ.

Самотність і безпорадність людини, силоміць відірваної від усього цікавого, світлого й дорогого, були так яскраво виражені, що відчуття нестерпної нудьги настирно укорінювалося в душі проти волі Чеді. Приниження і муки, яких зазнавала та самотня, упосліджена істота, повертали людину ЕРЗ в первісне шаленство навпереміш із гіркотою безсилля, здавалося б, немислимого для землянина.

Через випробування Фай Родіс Чеді ніби занурилась в атмосферу задушливої безглуздої жорстокості й ворожнечі давноминулих віків. Горда, сталева гідність жінки ЕРЗ не похитнулась під силою психологічного впливу, можливо, тому, що перед нею була Фай Родіс — уособлення всього, до чого прагнула сама Чеді.

Молода дослідниця людини й суспільства, засоромилася, згадавши, як на далекій Землі вона не раз ставила під сумнів необхідність складних охоронних систем комуністичного суспільства. Люди Землі з покоління в покоління витрачали на них величезні матеріальні кошти й сили. Тепер Чеді знала, що, незважаючи на неминуче зростання доброти, жалю і ніжності, від суми пережитих за мільйони літ інфернальних страждань, нагромаджених у генній пам’яті, завше можлива поява людей з архаїчним розумінням доблесті, з диким прагненням до влади над людьми, з бажанням підносити себе, принижуючи інших. Один скажений собака може покусати й піддати смертельній небезпеці сотні людей. Так і людина з викривленою психікою здатна — авдати в доброму оточенні, яке нічого не підозрює, жахливих бід, аж поки світ, що давно забув про попередні соціальні небезпеки, зуміє ізолювати й трансформувати її.

Ось чому така складна організація ПНОІ — психологічного нагляду, яка працює разом з ГТІ — ґратчастою трансформацією індивіда — і безперервно вдосконалюється Радою Честі й Права. Повна відповідність з ОЕЗ — охороною електронних зв’язків космічного корабля, тільки ще складніша й різноманітніша.

Вперше зрозумівши до кінця роль ПНОІ, Чеді заспокоїлась. Наче материнська невсипна турбота людства Землі своєю могутньою рукою дістала сюди, крізь витки Шакті й Тамаса. Глибоко зітхнувши, дівчина перестала відчувати металевий панцир і заснула так спокійно, як не спала з моменту наближення до Торманса.

Розділ V

У САДАХ ЦОАМ

Нея Холлі, яка переселилася під купол зорельота на місце Ген Атала, прокинулась від глухого виття приладів зовнішнього прослуховування. Вона збагнула, що «Темне Полум’я» перейшов на низьку орбіту, не вимикаючи захисного поля. На екрані внутрішнього ТВФ вона побачила водіїв зорельота, які жваво розмовляли з Фай Родіс.

Зниження «Темного Полум’я» повинно було розбурхати всю планету. Став можливим повторний напад саме в той час, коли земляни вимкнуть захисне поле. Фай Родіс, наполягаючи нз вимкненні поля, взяла гору. Вона переконала пілотів корабля в тому, що в олігархічній державі зворотний зв’язок неминуче слабкий. Поки звістка про те, що поле знято й можна повторити напад, проб’ється до верховного володаря, «Темне Полум’я» встигне спуститися.

Зореліт кружляв над планетою Ян-Ях, вибираючи місце посадки. Цей мис, що врізався в море, був надто малий для величезного, неповороткого ЗПП. Відкрили ще дві оглядові шахти, і земляни не могли відірватися від них, уперше розглядаючи планету на такій близькій відстані. «Темне Полум’ям робив останні витки на висоті близько 250 кілометрів. Трохи щільніша, ніж у Землі, атмосфера вже почала нагрівати корабель, що розтинав її. Переважав фіолетовий відтінок, великі озера серед гір мали майже чорний, із золотавим полиском, колір, а океани — густо-аметистовий. Там, де крізь неглибоку воду просвічували мілини, море похмуро зеленіло.

Земляни з сумом згадували радісний зелений відтінок Тібету, яким вони запам’ятали його востаннє з такої висоти.

Паралельні ребра розсічених невисоких гребенів, низки пірамід, які наче наповзали одна на одну, лабіринти суходолу,їа неозорих плоскогір’ях Ян-Ях здавалися світло-коричневими з фіолетовим відтінком. Місцями тонкий рослинний покрив накидав на зритий і неродючий ґрунт шоколадний серпанок. Колосальні виливи брижуватих темно-сірих лав позначали зону екваторіальних розломів. Довкруж цих похмурих зон гручт набув цеглянистого кольору, а чим далі від лавових