Читати книгу - "Гаррі Поттер і Смертельні реліквії"

Нічого не сталося. Коли Гаррі стис пальцями снича, його втомлені крильця затріпотіли й завмерли. Скрімджер, Рон і Герміона пожадливо вдивлялися в м’ячик, частково закритий пальцями - мовби сподівалися, що він на щось перетвориться.

- Ефектна сцена, - холоднокровно промовив Гаррі.

Рон з Герміоною засміялися.

- Це все, мабуть? - Герміона зробила спробу встати з диванчика.

- Не зовсім, - настрій у Скрімджера помітно погіршився. - Дамблдор залишив тобі в спадок ще одну річ, Поттере.

- І що ж це? - знову відчув хвилювання Гаррі.

Цього разу Скрімджер не став читати заповіт.

- Меч Ґодрика Ґрифіндора, - сказав він.

Герміона й Рон заціпеніли. Гаррі пошукав очима інкрустоване рубінами руків’я, однак Скрімджер не поспішав витягати меча зі шкіряного капшука, який, власне, був явно замалий для меча.

- То де ж він? - запитав Гаррі з підозрою.

- На жаль, - відповів Скрімджер, - Дамблдор не був власником цього меча, щоб передавати його в спадщину. Меч Ґодрика Ґрифіндора - важливе історичне надбання, що належить...

- Він належить Гаррі! - гаряче заперечила Герміона. - Меч сам його обрав, це Гаррі його знайшов, це йому меч з’явився з Сортувального Капелюха...

- Згідно з достовірними історичними джерелами, цей меч може з’явитися будь-якому достойному ґрифіндорцеві, - повідомив Скрімджер. - Та це не робить його винятково власністю Поттера, хоч би що там вирішив Дамблдор. - Скрімджер почухав свою неголену щоку, свердлячи очима Поттера. - Як ти думаєш, чому?..

- Дамблдор хотів подарувати мені меча? - договорив за нього Гаррі, ледве стримуючи роздратування. - Може, подумав, що він прикрасить мою стіну?

- Це не жарти, Поттере! - прогарчав Скрімджер. - Може, Дамблдор вірив, що тільки мечем Ґодрика Ґрифіндора можна завдати поразки спадкоємцю Слизерина? Може, він хотів віддати тобі цього меча, Поттере, бо вірив, як і багато хто, що саме тобі судилося знищити Того-Кого-Не-Можна-Називати?

- Цікава теорія, - незворушно відказав Гаррі. - Чи хтось колись пробував штрикнути цим мечем Волдеморта? Може, міністерству варто залучити до цього своїх працівників, а не гаяти час на дослідження світлогасників чи замовчування втеч з Азкабану? Ви що, пане міністре, замикаєтесь у кабінеті, щоб розібрати снича? Люди гинуть, я сам був за волосину від смерті, Волдеморт гнався за мною, він убив Дикозора, проте міністерство про це не зронило ні слова, всі мовчать, наче води в рот понабирали! І ви ще сподіваєтеся на нашу з вами співпрацю?!

- Тебе заносить! - крикнув Скрімджер, встаючи з крісла. Гаррі теж зіскочив на ноги. Скрімджер пошкутильгав до Гаррі й боляче штрикнув його в груди кінчиком чарівної палички - вона пропалила Гаррі дірку у футболці, неначе запалена сигарета.

- Гей! - вигукнув Рон, схоплюючись і хапаючись за свою паличку, однак Гаррі його зупинив:

- Ні! Хочеш дати йому зачіпку нас заарештувати?

- О, згадав, що ти вже не в школі? - гаркнув Скрімджер, важко дихаючи прямо в обличчя Гаррі. - Згадав, що я не Дамблдор, щоб вибачати тобі нахабство й непокору? Носишся зі своїм шрамом, наче з короною, Поттере, та не тобі, сімнадцятирічному пацанові, казати мені, що я маю робити! Давно вже пора тобі навчитися поважати інших!

- Повагу треба заслужити, - відрізав Гаррі. Затряслася підлога. Почулися квапливі кроки, двері розчинилися й забігли містер та місіс Візлі.

- Ми... почули начебто... - почав містер Візлі, стривожено дивлячись на Гаррі й міністра, що стояли буквально ніс у ніс.

- ...якісь крики, - важко дихала місіс Візлі.

Скрімджер відсахнувся на кілька кроків від Гаррі, дивлячись на дірку, яку пропалив у його футболці. Він уже шкодував, що не стримався.

- Це... нічого, - прохрипів міністр. - Мені... прикро через таке твоє ставлення, - додав він, ще раз пильно вдивляючись в обличчя Гаррі. - Ти, здається, вважаєш, ніби в міністерстві не бажають того, чого ти... і Дамблдор... бажали. Ми повинні працювати разом.

- Мені не подобаються ваші методи, пане міністре, - відказав на це Гаррі. - Пам’ятаєте?..

Він удруге підняв праву руку й показав Скрімджерові шрами, що й досі проступали зверху на долоні білими літерами: «Я не повинен брехати». Скрімджерове лице закам’яніло. Він одвернувся, нічого не кажучи, й пошкутильгав з кімнати. Місіс Візлі поспішила за ним. Гаррі чув, як вона зупинилася біля задніх дверей. Через одну-дві хвилини пролунав її голос:

- Його вже нема!

- Що він хотів? - запитав містер Візлі, дивлячись на Гаррі, Рона та Герміону, поки місіс Візлі бігцем поверталася.

- Віддати те, що нам лишив Дамблдор, - пояснив Гаррі. - Вони тільки зараз нарешті ознайомили нас з його заповітом.

Невдовзі в садочку, за столами, три предмети, одержані від Скрімджера, переходили з рук у руки. Усі захоплено вигукували, розглядаючи світлогасник та «Казки барда Бідла», а також ремствували, що Скрімджер відмовився віддати меч, хоч ніхто не розумів, навіщо Дамблдор залишив Гаррі старого снича. Коли містер Візлі уже втретє чи вчетверте вивчав світлогасник, місіс Візлі нерішуче сказала:

- Гаррі, дорогенький, усі такі голодні, ми не хотіли починати без тебе... може, подавати вже вечерю?

Усі якось квапливо повечеряли, поспіхом заспівали «Многая літа», швидко проковтнули торт - і свято закінчилось. Геґрід, якого запросили на завтрашнє весілля, але який ніяк не вмістився б у вже й так переповненому «Барлозі», пішов розбивати собі намет на сусідньому полі.

- Зустрінемось нагорі, - прошепотів Гаррі Герміоні, коли вони допомагали місіс Візлі прибирати в саду. - Як усі полягають спати.

У кімнатці на горищі Рон розглядав світлогасник, а Гаррі наповнив Геґрідів гаманець із кротячої шкурки, але не грішми, а найціннішими для нього речами, хоч деякі з них, мабуть, не варті були нічого: Картою Мародера, уламком Сіріусового зачарованого дзеркальця та медальйоном Р.А.Б. Він міцно затяг шнурок і повісив капшучок на шию, а тоді сидів собі, тримаючи старого снича й дивлячись, як той кволо тріпоче крильцями. Нарешті в двері постукала Герміона і навшпиньки зайшла.

- Глушилято, - прошепотіла вона, махнувши чарівною паличкою в бік сходів.

- Ти ж не схвалювала це закляття? - здивувався Рон.

- Часи міняються, - відповіла Герміона. - Ану, продемонструй нам світлогасник.

Рон одразу послухався. Тримаючи його перед собою, клацнув. Єдина їхня лампа негайно згасла.

- Річ у тім, - прошепотіла Герміона в темряві, - що того самого ефекту можна