read-books.club » Сучасна проза » Енциклопедія російської душі 📚 - Українською

Читати книгу - "Енциклопедія російської душі"

122
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Енциклопедія російської душі" автора Віктор Володимирович Єрофєєв. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 29 30 31 ... 43
Перейти на сторінку:
— із гірших. Із покидьків. Ми засмічуємо землю. І зрозуміти, якими були оті кращі, уже неможливо. Та й не треба. Все одно з гірших не зліпиш кращих.

ГОРДІСТЬ

Коли ми все зовсім розбазарили й сіли в калошу, тоді з особливою силою стали пишатися собою.

ДРУЗІ

Хто сказав, що друзі пізнаються в біді? Мабуть, хтось із невдах. У нас усі живуть у біді, і нічого: друзі не виють. Але якщо до тебе прийшов успіх, і не просто успіх, а реактивний вибух, друзі розбігаються в паніці в різні боки. А ті, хто не розбігся, кам’яніють і стають небезпечними. В такому разі краще мати справу з ворогами.

ЧИ ЗНАЄ ЖИТТЯ АНГЛІЙСЬКА КОРОЛЕВА?

Росіянин огидно витривалий. «Витерпить усе» і — ніякої дороги собі не прокладе, поезія бреше, потураючи своїй мрії. Знову все витерпить, і знову ніякого просвітку. Замість світла — чорний день. Чорний день досі залишається російською нормою життя. Від чорного дня треба танцювати, як від печі. Чорний день стукає в мозку нескінченним нагадуванням про сіромашну правду. До чорного дня будь напоготові! Червоні дні календаря не перебили генетичну народну пам’ять про чорний день. Треба відкласти самого себе на чорний день. Інакше не зрозуміють.

Коли приходить чорний день, росіянин перемикає швидкості: європейський активізм — на азіатську споглядальність — і впадає в дрімоту духовності. Життя в землянці й чорні сухарі — це найнадійніший тил, який росіянин завжди залишає за собою.

Він упевнений, що право голосу має той, хто «знає життя». Інших він або зневажає, або не має за людей.

— Ти життя не знаєш! — класична російська фраза, яку батьки промовляють дітям, старші — молодшим, наставники — всім підряд.

Під «знанням життя» заховані перебування й виживання в екстремальній ситуації. На війні, у в’язниці, таборі, на лісоповалі, у лікарні на коридорі. З такого погляду письменником, що «знає життя», виявляється Солженіцин. Але таким же виявляється і Шаламов. Обоє «сьорбнули», тільки висновки зробили протилежні, у різні боки довіри й недовіри до людини. Виходить, навіть якщо «знаєш життя», можна жити зовсім по-різному.

«Знати життя» — це гидота, мерзенність, ахінея, бруд в обличчя, очікування підлої омани по всьому азимуту. Національна філософія кладеться в заставу на глуху самооборону, очікування раптового удару. Від такого «знання життя» у росіян народжується важка підозрілість, настороженість, тугодумство, недоброзичливість, про яку Пушкін писав як про національну недугу. Соціальна патологія оголошена компасом, за яким треба орієнтуватися.

«Життя не знаєш» — означає духовно проштрафився, не відбувся як особистість, даремно провештався на цій землі. Ось, здавалося б, російська філософія існування. Якщо дійшов до прикордонної ситуації, то осяг сенс життя.

Однак це не зовсім так або навіть навпаки. Екзистенціалізм як традиція кличе до відповідальності розпачу. Пропонує зберегти інтегральність особистості в нестерпних, абсурдних умовах. У нас же «знати життя» означає рятуйся як можеш, учися викручуватися в будь-який спосіб. На цей випадок і заготовлено знамениту спецприказку: «не об’їбеш — не проживеш». Звичайно, деякі тонкі діячі відразу морщаться й починають приказку вимазувати. І це також вихід у національну філософію. Треба виживати за кодом, який не розголошується. Не розкрити гнійник, а підтиснути губи. Приказка для службового користування. Але все-таки: кого саме приказка закликає «об’їбать»? Адресат тут хитро не зазначений. Ми всі — її адресати. Прикордонна ситуація виявляється ситуацією вседозволеності. «Знати життя» — не мистецтво жити, а мистецтво виживати.

Чи потрібні мистецтву виживання гарні манери? Смішне запитання. Якщо в мене успіх, слава, овації, дві машини або, не дай Боже, особистий літак — чи знаю я, що таке життя? Ні. Це не життя. Це казна-що. Більше того, це дратівливе казна-що. Що більше успіху, то менше життя. Успіх у Росії взагалі лайка. Успіх не обговорюється, а засуджується. Він суперечить етиці вітчизняного життя. Тоді навіщо мріяти про «широкий шлях»? Навіщо сюди запускати поезію? Якась глибока невідповідність. Росіянин упевнений, що позитивні речі нетривалі. Нас так навчає наша історія. Ми так розмачулені життям, що дивитися на процвітання інших — огидно. Хочеться це процвітання опорочити, оголосити йому війну. Але якщо ми приймаємо все це як даність, то нам замість шляху світить санкціоноване почуття злості й заздрості, узаконена зловтіха, якщо в сусіда зірвалося й не вийшло. А це вже істотний запас почуттів. Свого роду натхнення. Але, найголовніше, філософія «знання життя» і «чорного дня» знаходить своє підтвердження в моральному кодексі релігії, освітлюється християнством. Це дуже зручно.

Якщо вся країна налаштована на чорний день, то треба приховувати інше ставлення до життя. Таїтися. Прикидатися, що живеш на оклад. А напоказ — нюняти. Щасливих у нас люблять тільки в піснях і після смерті. Отже, я знаю життя, коли сьорбаю багато горя. Або вдаю, що знаю. Тоді я в буквальному розумінні нещасний герой. Найкраще — без спідньої білизни. І тоді мене люблять. Ще за життя. Негайно. Як я вижив, мене ніхто не розпитує. Ніяка податкова інспекція. Вижив — і молодець. Життя — суворе, похмура стихія. Рівнятися треба на це. Крок ліворуч, крок праворуч — і ти вже не знаєш життя. Англійська королева зовсім не знає життя.

І ЩЕ РАЗ ПРО КИТАЙЦІВ

Китайці вийдуть на призові місця, заповнять усі світові ринки, а ми нічого не вміємо. Ми тільки себе продаємо, від нафти до повій.

Вишикуємо повій в шеренгу. І навіть не второпаємо, кого брати, кого їбать, кого залишити.

— Сашко, я чогось не второпаю, іди ти, кого брати?

А вони стоять, як солдати. Вишикувані в шеренгу.

У переході.

Бляді.

Не хочу!

Не хочу, щоб росіяни стали багатими.

МИЛИЙ

— Мені треба побитися, Сірий, — зізнався я.

— Ну, віддухопель хоч мене, — підставився Сірий.

ДИВАН

Час минає, а я ще не зустрів жодного росіянина, який умів би сидіти на м’якому дивані. Ноги розставить, голову втягне межи плечі й дивиться задоволеним сичем.

СІРИЙ-КАША

— Здрастуйте! Що таке Сірий?

— Сірий — це каша.

РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ

«Здати кал на закордонний паспорт», — занотувала Катюша Мишутіна у свій інтимний щоденник.

ПОХУЇЗМ

Відомо, що похуїзм — російська національна філософія. Основа всіх основ. Не Ломоносов, не Пушкін, не Толстой, не Ленін, а саме похуїзм опанував масами. Ми кажемо народ — маємо на увазі похуїзм. Ніхто, однак, не заглиблювався у вигини цієї форми мислення. Не опускався на дно похуїзму. Власне, це теж похуїзм — таке ставлення до похуїзму.

Тут є методологічна дилема. Низьке походження цього філософського терміну для тонких діячів слугує достатньою підставою від нього відвернутися. Робиться це не без таємного наміру залишити батьківщину без світла,

1 ... 29 30 31 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енциклопедія російської душі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Енциклопедія російської душі"