Читати книгу - "Пароль «Dum Spiro…»"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Куди, до якого берега ти плив, Володимир Комахов, мій колего, шкільний учителю?
І твій прихід до нас — що це: порив патріота, пробуджена совість чи розрахунок шкурника, гра двійника?
Із штабу фронту були послані відповідні запити в Краснодарський край. Знайшлася школа, де викладав Комахов. Там вважали, що він пропав безвісти.
Інформації, які акуратно постачав нам Блискавка, особливої цінності не мали. Сумніви залишалися… Чи здогадувався Комахов про них? Можливо.
Скавіна стала першим серйозним екзаменом Комахова…
«У Краків, — передав нам через Грозу Правдивий, — прибув майор німецького генштабу екзаменувати агентів, яких мають заслати в радянський тил».
Потреба в «кадрах» була нагальною, і гість із Берліна квапив випуск групи курсантів Скавіни.
Гітлерівці, передчуваючи повний крах рейху, готували кадри для тривалої підпільної боротьби проти Радянського Союзу. В майбутній підпільній війні главарі абверу робили особливу ставку на різні націоналістичні покидьки. Абвер гарячково налагоджував нові й зміцнював старі зв'язки з «бульбашами», годованцями Петлюри — бандерівцями, мельниківцями та їх службою СБ, з латвійськими айзсаргами, литовськими «лісовими братами», готовими прислужувати кому завгодно, торгувати батьківщиною оптом і вроздріб.
Гість із Берліна, давній знайомий Отмана, нервував, поспішав. За рекомендацією Отмана, на екзамени він прихопив із собою за перекладача Комахова. Так Блискавка попав у канцелярію філії берлінської розвідки.
Одного за другим приводили курсантів. Розв'язні, улесливі, траплялись і зосереджені, з непроникними обличчями.
Колишній радянський учитель, колишній червоний командир, працівник абверу, який добровільно перейшов до нас, а перед цим сам пройшов крізь вигонь, воду і не дуже чисті мідні труби, в Скавіні почував себе, як потім казав Грозі, немов у страшному звіринці.
З курсантами арійського походження, майбутніми інструкторами і наставниками запроданців, Володимир Комахов майже не спілкувався. Але й серед колишніх співвітчизників на Ноєвому шпигунському ковчезі виявилося кожної тварі по парі. Були серед них власовці, були білоемігранти і їхні синки, бандерівці, поліцаї, карателі, провокатори — стукачі з таборів.
Траплялися й такі котрі йшли в німецьку розвідку з єдиною метою: перейти до своїх.
Гість із Берліна на екзамені кривився, мов від зубного болю, не ховаючи свого невдоволення Демонстрованим «матеріалом». Екзамени розтяглися на чотири дні. За цей час Комахов двічі за дорученням майора їздив до Отмана. Отман відправив у «службове відрядження» Грозу, і зашифровані донесення Блискавки незабаром були в моїй командирській землянці.
«Павлову. За повідомленням Блискавки. Скавіна школа 202 курси контррозвідки. Навчаються 70 німців, власовців та інших для заслання в радянський тил; розбиті на групи по 10 чоловік. Кожна група має рацію. Цими днями закінчать навчання.
Розраховано, що групи діятимуть в районах розташування бандерівців. Завдання: розвідка і керівництво диверсійною роботою бандерівців. Голос».
Радіограма майнула в ефір, але думка знову й знову поверталася до Скавіни, до вихованців шпигунської школи. Як знешкодити зрадників, перевертнів?
На світанку мені принесли радіограму-відповідь:
«Голосу. Запропонуйте Правдивому, Блискавці направити до нас свого довіреного з агентів, підготовлених школою Скавіна для шпіонажу, і через нього повідомте:
а) детально про шпигунів у тилу і частинах Радянської Армії;
б) про підготовлених агентів, хто вони, де живуть, хто господарі квартир; пароль для переходу «Доставте мене Київському». Павлов».
Успіх операції багато в чому залежав від Комахова. І Блискавка, треба віддати йому належне, в Скавіні потрудився багато. З дозволу майора, він звалив на себе всю чорнову, канцелярську роботу. Ночами, коли берлінський гість відпочивав, Блискавка старанно переглядав справи «курсантів». Ранком, після сніданку, під час чергової доповіді давав лаконічні, чіткі характеристики екзаменованим, разом із гером майором уточняв кінцеві пункти висадки окремих агентів. Він шифрував на клаптиках цигаркового паперу імена зрадників, їх майбутні маршрути, адреси явочних квартир. Ці дані, фотографії курсантів та інші цінні документи готувалися для підставного агента.
Комахов, скориставшись чудовим настроєм майора, запропонував для відправлення в тил «свою» кандидатуру. Ця людина, пояснював він, могла б уже на радянській території простежити за агентами, які викликають підозру. Підозру ж у майора викликали всі. «Я й собі, — похмуро жартував він, — вірю тільки раз на рік». Майор звернувся до Отмана. Той підтвердив відмінну характеристику, яку дав Комахов «особливо довіреному агентові»: кмітливий, холоднокровний, перевірений на акціях і в каральних експедиціях.
«Агент» також не підвів: він блискуче відповів під час екзамену, влаштованого майором. Його відправили на Схід з останньою групою…
ЗАВАДКА
Важко про це писати… Були втрати, і спогади про них викликають біль. Але цей спогад, певно, буде найскорботнішою сторінкою повісті.
Снігова буря в горах… Надовго зникло небо. Темніє день. Колючий сніг забиває дух. Вітер збиває з ніг, проникає крізь усі шпарини, крізь одяг, видуває останнє тепло…
А тут ще й харчі кінчаються.
Зайдеш в одну землянку, в другу: кашель, сиплі, простуджені голоси, в очах сухий, гарячковий блиск.
Зовсім розхворілася Ольга. Груша силоміць вклала її на нари, вкрила кожухом. Розкрилася Ольга, марить. Кличе маму, Татуся. В чомусь гаряче переконує. Горить, як свічка…
Зважуюсь… Пас, «червоних десантників», давно запрошували в Завадку — невеличке гірське сільце. От і треба скористатися тепер цим запрошенням — на якийсь час залишити землянки. Перебратися до гуралів.
… Дві доби відпочивали в Завадці. Тепло, парне молоко, привітність гуралів повернули сили хворим. Навіть Ольга почала швидко видужувати.
На світанку третього дня з сусіднього села Токарні прискакав партизанський гонець:
— Пане капітан, шваби!.. Хмарою сунуть…
Незабаром повернулася послана мною група розвідників. На саморобних носилках із жердин принесли пораненого Андрія. За селом нарвалися на засаду, відстрілювались. Бачили і танки, і броньовики, і артилерію…
Нас суворо застерігали: у бій з ворогом не вступати.
— Андрія негайно до Гардого, в партизанський госпіталь Яна Новака, — розпорядився я. — Усім — і жителям Завадки — в ліс!
На жаль, небагато гуралів пішло з нами. Хоч який нехитрий домашній скарб, а кидати шкода: нажито своїм горбом, за довгі роки.
Ми тільки встигли ввійти в лісову хащу, як десь за нами зататахкали кулемети, застрекотіли автомати. Зійшовши на сусідню височину, ми побачили стовп чорного диму, який уже розпливався небом.
Згодом я послав у Завадку Митю-Цигана і Овсія Близнякова. Вони повернулися надвечір. Закоптілі, мовчазні, похмурі, з скам'янілими обличчями. Привели з собою хлопчика років десяти, якого відшукали в погребі.
Завадку фашисти спалили до тла. Розстрілювали всіх підряд: старих, жінок, хворих. У палаючі будинки кидали дітей.
… Попіл Хатині, Лідіце, Орадура, сотень знищених ворогом міст і сіл обпікає наші серця. Це — наш спільний біль. А в мене
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пароль «Dum Spiro…»», після закриття браузера.